Nenkainfo.com

Позначка: Червона рута

  • «Потяг “Червона рута”» рушив Україною: зіркові камео, любовні трикутники і натяк Горбунова на продовження

    «Потяг “Червона рута”» рушив Україною: зіркові камео, любовні трикутники і натяк Горбунова на продовження

    Українські кінотеатри 20 серпня прийняли третій фільм популярного кіновсесвіту про пасажирів одного незвичайного потяга. «Потяг “Червона рута”» зібрав в одному вагоні Станіслава Боклана, Олександра Рудинського, Катерину Кузнєцову, Романа Луцького, В’ячеслава Довженка, Лілію Ребрик, Юрія Горбунова та цілу компанію українських музичних зірок. А продюсер проєкту вже дав зрозуміти: третя частина може не стати останньою.

    У всеукраїнський прокат 20 серпня 2026 року вийшла романтична сімейна комедія «Потяг “Червона рута”» — третя частина кіновсесвіту, що розпочався з касового хіта «Потяг у 31 грудня» і продовжився стрічкою «Потяг до Різдва». Офіційно фільм має хронометраж 90 хвилин, а його виробництвом займалися FILM.UA Group та «Прототип Продакшн». Режисером став Олексій Єсаков, продюсерами — Юрій Горбунов і Зоя Сошенко.

    Стрічку приурочили до 35-ї річниці Незалежності України, а також до ювілею легендарної «Червоної рути» та однойменного музичного фільму. FILM.UA називає нову картину третьою частиною всесвіту «Потягів» і наголошує, що центральним мотивом цього разу стало кохання — нове, втрачене або те, яке герої довго не могли розпізнати.

    Головною локацією знову стає залізничний вагон, де абсолютно різні люди опиняються поруч і за одну подорож встигають змінити своє життя.

    Одне з головних повернень — Станіслав Боклан у ролі Миколи Івановича, досвідченого провідника, знайомого глядачам із попередніх частин. Цього разу він формально вже залишає професію та нарешті мав би насолоджуватися заслуженим відпочинком. Але спокій для нього, як і раніше, виявляється поняттям відносним.

    У потязі Микола Іванович зустрічається з абсолютно новим поколінням залізничників — молодим провідником у виконанні Олександра Рудинського.

    За сюжетом це його перший рейс. Молодий герой амбітний, самовпевнений і місцями нахабнуватий, тоді як персонаж Боклана має за плечима десятиліття роботи на залізниці. Саме зіткнення двох характерів і двох поколінь стає однією з центральних комедійних ліній картини.

    Офіційні матеріали FILM.UA ще навесні підкреслювали, що персонаж Рудинського стане одним із головних нових героїв стрічки. Рудинський на момент зйомок уже був володарем BAFTA та одним із найбільш помітних українських акторів свого покоління.

    Але професійними суперечками його історія не обмежується.

    У героя Рудинського з’являється романтична лінія з молодою блогеркою, яку зіграла Ніколь Мацкул. Акторка розповіла виданню «Коротко про», що потрапила до проєкту після самопроб — вона надіслала кастинг-команді відео і згодом отримала роль.

    Для неї робота поруч із Бокланом і Рудинським спочатку була серйозним психологічним викликом. Утім, за словами Мацкул, напруга швидко зникла, а партнери виявилися значно відкритішими та простішими у спілкуванні, ніж вона очікувала.

    Романтики у фільмі загалом багато.

    Одна з центральних історій пов’язана з Тамарою у виконанні Катерини Кузнєцової. Глядачі вже бачили цю героїню у «Потязі у 31 грудня». Після зради чоловіка вона залишилася сама з трьома дітьми й фактично перестала вірити у можливість нових стосунків.

    У «Червоній руті» Тамара їде до Карпат, щоб забрати дітей із табору, але потрапляє у любовний трикутник.

    За її увагу борються скрипаль у виконанні Романа Луцького та директор банку, якого зіграв В’ячеслав Довженко.

    Луцький на прем’єрі жартував, що в реальному житті подібна романтична історія навряд чи трапилася б із ним у потязі, адже поїздки він переважно використовує для одного — сну. Водночас свою роль актор назвав дуже романтичною.

    Ще одну пару зіграли Катерина Варченко та Ярослав Безкоровайний. Їхні персонажі переживають кризу у шлюбі: дружина разом із маленькою донькою їде до батьків у Карпати, намагаючись узяти паузу у стосунках, але чоловік в останню мить сідає у потяг, щоб спробувати врятувати сім’ю.

    Не зникають і герої Юрія Горбунова та Лілії Ребрик — Петрович і Павлівна, які знову працюють у вагоні-ресторані та продовжують розбиратися у власних почуттях.

    Таким чином автори зберегли основну формулу франшизи: одна поїздка, багато пасажирів, кілька паралельних історій і герої попередніх картин поруч із новими персонажами.

    Офіційний акторський склад фільму справді масштабний. Крім Боклана, Рудинського, Кузнєцової, Горбунова, Ребрик, Луцького й Довженка, у фільмі знялися Ганна Кузіна, Катерина Варченко, Михайло Хома, Леся Самаєва, Анастасія Іванюк, Дмитро Павко, Ніколь Мацкул та інші актори.

    Окрема ставка зроблена на музику.

    У камео з’являються Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Наталія Могилевська, Олег Михайлюта та Євген Філатов, а у фіналі звучить «Червона рута». Офіційні промоматеріали FILM.UA також заявляли появу американського актора Шона Пенна в одному зі знакових моментів стрічки.

    Особливо символічною участь у проєкті стала для Олександра Пономарьова.

    На прем’єрі він нагадав, що у 1993 році переміг на фестивалі «Червона рута» в Донецьку і саме цю подію фактично вважає початком власного великого творчого шляху. Тому, за словами артиста, погодитися на появу у фільмі з такою назвою було нескладно.

    Для Юрія Горбунова «Червона рута» теж має особисте значення.

    Він розповів, що в дитинстві жив в Івано-Франківську і їздив знаменитим дизель-потягом «Червона рута» до Яремча. Пізніше майбутній телеведучий і продюсер працював у режисерській групі Василя Вовкуна на фестивалях «Червона рута» в Запоріжжі, Донецьку, Севастополі та Харкові.

    Саме реальний потяг також став одним із джерел натхнення для фільму. Dzyga MDB зазначає, що історія нової картини натхнена не лише піснею й фестивалем, а й реальним «потягом із 1970-х».

    Цікаво й те, що нову частину франшизи створили без державного фінансування. FILM.UA повідомляла про це ще на старті зйомок у вересні 2025 року. Стратегічним партнером і співінвестором стала мережа «Аврора», а серед ключових партнерів фільму — «Укрзалізниця».

    Для українського кіноринку така франшиза вже має комерційне підґрунтя.

    Перший «Потяг у 31 грудня» став одним із головних прокатних українських хітів 2025 року. Його касові збори перевищили 52 млн грн, а в кіно фільм подивилися понад 300 тисяч глядачів.

    Саме успіх першої картини дозволив авторам перетворити ідею на повноцінний кіновсесвіт. Тепер виникає логічне питання: чи залишиться «Червона рута» фіналом трилогії? Схоже, що не обов’язково.

    На допрем’єрному показі Юрій Горбунов розповів, що після третьої картини команда вирішила зробити паузу і зараз зосередилася на іншій франшизі — «Скажене Різдво». Зйомки цієї комедії офіційно стартували у серпні 2026 року, що підтверджує й FILM.UA.

    Але можливість повернення до «Потягів» Горбунов не відкинув.

    За словами продюсера, залізниця для України має особливе значення, тому він припускає, що історія може отримати продовження.

    Тож формального анонсу четвертої частини поки немає — ні назви, ні сценарію, ні дати зйомок автори не оголошували. Однак сам Горбунов уже фактично залишив двері у наступний вагон відчиненими.

    Поки ж у центрі уваги — «Потяг “Червона рута”».

    Фільм вийшов у кінотеатрах 20 серпня, має тривалість півтори години і позиціонується як сімейна романтична комедія. Кінотеатральною дистрибуцією займається Green Light Films у співпраці з FILM.UA Distribution.

    Картина одночасно грає на кількох дуже впізнаваних для українського глядача речах: поїздах, Карпатах, музиці Івасюка, ностальгії за «Червоною рутою», знайомих героях і зірковому касті.

    А якщо слова Горбунова справді переростуть у новий проєкт, кіновсесвіт, який починався з одного новорічного рейсу, може перетворитися на одну з найдовших сучасних українських комедійних франшиз.

  • Легендарний актор розлютився через виставу про Івасюка: «Це огидно!»

    Легендарний актор розлютився через виставу про Івасюка: «Це огидно!»

    Народний артист України Анатолій Хостікоєв спричинив новий скандал навколо музично-драматичної вистави «Червона рута», присвяченої життю і творчості легендарного композитора Володимира Івасюка. Актор звинуватив авторів постановки у перекручуванні історичних фактів, приниженні пам’яті видатного режисера Сергія Данченка та карикатурному зображенні театрального художника Мирона Кипріяна.

    Жорсткі заяви Хостікоєв зробив в інтерв’ю «Главкому». Особливе обурення артиста викликала сюжетна лінія, пов’язана з виставою «Прапороносці» та Шевченківською премією. За словами Хостікоєва, у «Червоній руті» Данченка і Кипріяна показали мало не як п’яниць та інтриганів, які нібито пропонували Івасюку гроші, щоб той відмовився від престижної державної нагороди.

    «Червона рута» – музична драма про Володимира Івасюка. Головну роль композитора у виставі виконує заслужений артист України Марк Дробот (праворуч)

    Актор категорично заперечив, що такі події відбувалися насправді. Він наголосив, що був безпосереднім учасником постановки «Прапороносців», грав у ній головну роль і добре пам’ятає обставини того часу.

    «Ну, це ж суча брехня! Ніякої премії нікому не дали!» — емоційно заявив Хостікоєв, коментуючи зображену у виставі історію.

    За його словами, творці «Червоної рути» могли прагнути ще більше підкреслити велич і трагічність постаті Володимира Івасюка, однак для цього не можна було робити негативними персонажами реальних людей та приписувати їм вчинки, яких вони не здійснювали. Хостікоєв назвав подібний підхід фальсифікацією та наругою над пам’яттю відомих українських митців.

    Що обурило Хостікоєва

    Найбільше актор став на захист Сергія Данченка — одного з найвпливовіших українських театральних режисерів ХХ століття. Хостікоєв починав професійну кар’єру у Львівському театрі імені Марії Заньковецької та багато років працював із Данченком спочатку у Львові, а згодом у Національному театрі імені Івана Франка в Києві.

    Народний артист заявив, що автори постановки не мали морального права перетворювати режисера на об’єкт глузування, не знаючи його творчого методу, характеру та реального внеску в українську культуру.

    Хостікоєв нагадав, що Данченко підняв Театр Заньковецької на надзвичайно високий художній рівень, а його постановки ставали важливими подіями театрального життя. Особливо актор відзначив «Украдене щастя» та «Річарда III» за участю Федора Стригуна і Богдана Ступки, які, на його переконання, могли б гідно виглядати на сценах найкращих театрів Європи.

    Сергій Данченко очолював львівський Театр імені Марії Заньковецької у 1970–1978 роках, а з 1979-го і до смерті у 2001 році був художнім керівником київського Театру Франка. Він поставив понад 60 вистав в Україні та за кордоном, був народним артистом і лауреатом Шевченківської премії.

    Окремо Хостікоєв обурився образом Мирона Кипріяна — художника-постановника «Прапороносців». У сучасній виставі його, за словами актора, також показали гротескно: із сушеною рибою та в образі людини, яка поводиться примітивно й вульгарно.

    Хостікоєв наголосив, що реальний Кипріян був інтелігентною, освіченою та надзвичайно вимогливою до мистецтва людиною. Він працював у різних українських і закордонних театрах, а також створив музей Театру імені Марії Заньковецької. Тому подібне сценічне трактування художника актор назвав не смішним, а «огидним».

    Суперечка через «Прапороносців»

    Вистава «Прапороносці» була створена Сергієм Данченком за романом Олеся Гончара. Режисер працював над інсценізацією разом із Богданом Антківим, художником постановки став Мирон Кипріян, а музику написав Володимир Івасюк.

    Хостікоєв, якому на той момент був лише 21 рік, виконував одну з головних ролей. Саме тому він називає себе безпосереднім свідком подій, які тепер стали частиною сюжету «Червоної рути».

    За твердженням актора, жодного конфлікту, під час якого Данченко чи Кипріян нібито переконували Івасюка відмовитися від Шевченківської премії за гроші, не було. Ба більше, за словами Хостікоєва, учасники «Прапороносців» узагалі не отримали цієї премії, тому побудована навколо неї сцена не відповідає дійсності.

    Раніше аналогічну претензію до постановки висловлювала народна артистка України Наталія Сумська. Після гастролей «Червоної рути» у Києві вона заявила, що Сергія Данченка показали неправдиво та брутально. Сумська також наголошувала, що інформація про нібито отриману творцями «Прапороносців» Шевченківську премію є неправдивою.

    Що відомо про «Червону руту»

    «Червона рута» — постановка Львівського національного драматичного театру імені Марії Заньковецької. Режисером вистави став Максим Голенко, авторкою п’єси — драматургиня Наталка Ворожбит. Головну роль Володимира Івасюка виконує заслужений артист України Марк Дробот.

    Режисер Максим Голенко та його команда з виставою «Червона рута» були номіновані на Шевченківську премію 2025 року. Проте проєкт зняли з подальшого розгляду через порушення процедури

    Офіційно театр представляє постановку як музичну драму про Івасюка. Водночас автори від початку наголошували, що це не документальна реконструкція біографії композитора, а художнє переосмислення його життя, творчості та епохи. Кіносценарій Наталки Ворожбит був адаптований спеціально для театральної сцени.

    Прем’єра відбулася у травні 2024 року у Львові. Вистава швидко стала однією з найбільш обговорюваних українських театральних постановок, отримала значну увагу глядачів і почала гастролювати країною.

    Наприкінці 2024 року «Червону руту» разом із виставою «Зерносховище» висунули на здобуття Шевченківської премії 2025 року. Серед претендентів були Максим Голенко, Юлія Заулична, Олексій Бусько та Марк Дробот. Факт висунення проєкту підтверджувався оприлюдненим переліком претендентів на премію.

    Однак «Червону руту» згодом вилучили з подальшого розгляду. Причиною називали невідповідність формальним вимогам: між прем’єрою та завершенням прийому заявок не минуло необхідних шести місяців. Інша робота команди Голенка — «Зерносховище» — залишилася у конкурсі.

    Хостікоєв вимагає поваги до історії

    Народний артист також висловив нерозуміння, чому «Червону руту» допустили до показу на сцені Театру Франка. Саме там Сергій Данченко працював понад два десятиліття та створив низку знакових вистав.

    Хостікоєв заявив, що у залі перебували відомі театральні критики, актори й культурні діячі, які особисто знали Данченка, однак публічно не відреагували на його сценічне зображення.

    На думку артиста, в умовах війни українці мають особливо відповідально ставитися до власної культурної пам’яті. Він переконаний, що художня свобода не повинна ставати виправданням для перекручування біографій реальних людей та приниження здобутків попередніх поколінь.

    Водночас автори «Червоної рути» публічно не відповідали на нову різку заяву Хостікоєва. Тому наразі йдеться саме про позицію народного артиста та його оцінку вистави, а не про доведений факт навмисної фальсифікації з боку постановників.

    Попри скандал, «Червона рута» продовжує гастролювати Україною. Нові покази вистави планують і в Києві, однак уже не на сцені Театру Франка, а в Міжнародному центрі культури і мистецтв, відомому як Жовтневий палац.

  • В Україні з’явиться нове державне свято: День української музики відзначатимуть уже цієї осені

    В Україні з’явиться нове державне свято: День української музики відзначатимуть уже цієї осені

    Верховна Рада запровадила нове державне свято — День української музики. Вперше його відзначатимуть уже у вересні 2026 року.

    Відповідну постанову №15053 підтримали 292 народні депутати.

    Згідно з документом, День української музики щороку відзначатимуть у третю суботу вересня. Цьогоріч свято припадає на 26 вересня.

    Ініціатори постанови наголошують, що українська музика сьогодні відіграє значно більшу роль, ніж просто мистецтво. В умовах повномасштабної війни вона стала одним із символів культурного спротиву, національної єдності та самоідентифікації.

    Очікується, що запровадження окремого дня української музики допоможе популяризувати національний музичний продукт, підтримати українських виконавців та остаточно витіснити російський контент із культурного простору України.

    Автори ініціативи також наголошують, що українська музика стала важливим елементом культурної дипломатії, адже українські артисти дедалі частіше представляють країну на міжнародній арені та привертають увагу світу до війни й української культури.

    Дату для нового свята обрали не випадково. Вона пов’язана з легендарним фестивалем “Червона рута”, який відбувся у Чернівцях у 1989 році та став однією з ключових подій українського культурного відродження наприкінці радянської епохи.

    Саме під час закриття фестивалю 1989 року вперше публічно прозвучав тоді ще заборонений гімн “Ще не вмерла Україна”. Цей момент вважається символічним проривом української музики та культури з радянського підпілля.

    У Верховній Раді вважають, що нове свято допоможе зберегти пам’ять про фестиваль “Червона рута” та вшанувати внесок українських музикантів у розвиток національної культури.

    Після набуття постановою чинності уряд має розробити план заходів до Дня української музики. Очікується, що в різних містах України проходитимуть концерти, фестивалі, музичні марафони, тематичні події, а також спеціальні ефіри на телебаченні та радіо.

    Постанова набуває чинності з дня її ухвалення.

  • Легендарна «Червона рута» у сріблі: в Україні випустять нову пам’ятну монету номіналом 10 гривень

    Легендарна «Червона рута» у сріблі: в Україні випустять нову пам’ятну монету номіналом 10 гривень

    В Україні з’явиться нова пам’ятна монета, присвячена одній із найвідоміших українських пісень — «Червона рута». Національний банк України анонсував випуск нумізматичної новинки, яка стане частиною серії «Українська спадщина» та продовжить традицію вшанування культурних символів у металі.

    Монета матиме назву «Червона рута — голос поколінь» і символізуватиме значення цієї композиції для української культури. Йдеться не просто про музичний твір, а про явище, яке десятиліттями залишається впізнаваним культурним кодом для різних поколінь українців.

    Випуск заплановано на вересень 2026 року. Як і інші пам’ятні монети Нацбанку, вона буде виготовлена з дорогоцінного металу та матиме обмежений тираж, що автоматично робить її привабливою не лише для колекціонерів, а й для тих, хто цікавиться культурною спадщиною.

    За офіційною інформацією, монета карбуватиметься зі срібла 925 проби. Її маса становитиме 31,1 грама в чистоті, а діаметр — 38,6 міліметра. Загальний тираж обмежиться 10 тисячами екземплярів, що є стандартною практикою для подібних нумізматичних випусків.

    Серія «Українська спадщина», до якої увійде новинка, реалізується Національним банком України з 2005 року. Її головна мета — зафіксувати у металі ключові елементи української культури, традицій і мистецтва. За цей час у межах серії було випущено низку тематичних монет, присвячених як літературним творам, так і народним ремеслам та святам.

    Серед найвідоміших випусків — монети, присвячені «Сорочинському ярмарку», «Лісовій пісні», «Щедрику», «Петриківському розпису», українській вишиванці та писанці. Кожен із цих екземплярів не лише має художню цінність, а й відображає певний пласт національної ідентичності.

    Обрання теми «Червоної рути» виглядає логічним продовженням цієї концепції. Пісня, яка з’явилася у другій половині ХХ століття, стала символом української естради та культурного відродження. Вона неодноразово звучала на міжнародних сценах і залишається впізнаваною далеко за межами України.

    Експерти зазначають, що такі монети виконують одразу кілька функцій. З одного боку, це інструмент популяризації культури та історії, з іншого — об’єкт інвестування. Обмежений тираж і використання дорогоцінного металу часто призводять до зростання їх вартості на вторинному ринку.

    Традиційно реалізація пам’ятних монет відбувається через офіційний інтернет-магазин Національного банку України, а також через банки-дистриб’ютори. Зазвичай попит на такі новинки перевищує пропозицію, особливо якщо йдеться про популярні культурні теми.

    Паралельно Нацбанк продовжує випускати й інші тематичні монети. Наприклад, раніше було представлено монету номіналом 5 гривень, присвячену опішнянській кераміці. Вона виготовлена з нейзильберу та має значно більший тираж — 50 тисяч екземплярів, що робить її доступнішою для широкої аудиторії.

    Водночас срібні монети, подібні до «Червоної рути», зазвичай позиціонуються як преміальний продукт. Вони мають вищу стартову вартість і часто продаються у спеціальному сувенірному пакуванні, що підвищує їхню колекційну цінність.

    Окрему увагу приділяють дизайну таких монет. Хоча офіційний вигляд новинки поки не представлений, зазвичай Нацбанк залучає художників і граверів, які створюють складні композиції з використанням символіки, орнаментів і тематичних зображень. Це робить кожен випуск унікальним з точки зору мистецтва.

    Очікується, що нова монета стане не лише предметом колекціонування, а й символічним подарунком, який поєднує у собі історію, культуру та сучасну ідентичність України.

    Таким чином, випуск монети «Червона рута — голос поколінь» є ще одним кроком у популяризації української культурної спадщини та водночас нагадуванням про силу мистецтва, яке здатне об’єднувати покоління навіть у найскладніші часи.

  • Загадкова смерть автора “Червоної рути”: як виглядає могила Володимира Івасюка у Львові

    Загадкова смерть автора “Червоної рути”: як виглядає могила Володимира Івасюка у Львові

    Володимир Івасюк — один із найвідоміших українських композиторів ХХ століття, автор легендарних пісень «Червона рута» та «Водограй», чия творчість стала символом української естради й культурного спротиву радянській системі. 24 квітня 1979 року він вийшов із дому у Львові й зник безвісти, а майже через місяць його тіло знайшли у Брюховицькому лісі під Львовом. Радянське слідство наполягало на версії самогубства, однак рідні, друзі та багато дослідників від самого початку не вірили в таке пояснення. У 2019 році судова експертиза, проведена після відновлення розслідування, встановила, що Івасюк фізично не міг самостійно вчинити самогубство за тих обставин, які описувалися у справі.

    Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в Кіцмані Чернівецької області в родині педагогів. Його батько Михайло Івасюк був письменником і науковцем, мати Софія — вчителькою. З дитинства майбутній композитор виявляв неабиякі музичні здібності: грав на скрипці, фортепіано, віолончелі та гітарі. Уже в юності він почав писати пісні, а згодом створив понад сотню вокальних творів і десятки інструментальних композицій. У біографічних довідках Івасюка називають композитором, поетом, мультиінструменталістом і одним із засновників української естрадної музики.

    Справжній всенародний успіх прийшов до нього у 1970 році, коли прозвучали «Червона рута» та «Водограй». Ці пісні швидко стали популярними не лише в Україні, а й далеко за її межами. «Червона рута» згодом перетворилася на культурний код кількох поколінь українців, а ім’я Івасюка стало нерозривно пов’язаним із відродженням української пісні в радянський період. Його творчість вирізнялася тим, що поєднувала сучасне естрадне звучання з українською мелодикою, фольклорними мотивами та поетичною глибиною. Саме це зробило його музику близькою для мільйонів людей.

    Попри успіх, життя Івасюка обірвалося надто рано — у 30 років. У квітні 1979 року він повернувся до Львова після участі в роботі журі республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Вранці 24 квітня композитор вийшов із дому і більше не повернувся. Його шукали кілька тижнів, а 18 травня тіло знайшли у Брюховицькому лісі. Офіційна радянська версія наполягала на самогубстві, зокрема посилаючись на те, що митець раніше проходив лікування у психіатричній лікарні. Однак близькі композитора відкидали цю версію, вказуючи на обставини, які не вкладалися в офіційну картину подій.

    Уже в незалежній Україні справа Івасюка неодноразово поверталася в публічний простір. Найвагомішим став висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 2019 року. Після слідчого експерименту експерти дійшли висновку, що композитор не міг самостійно залізти на дерево, зав’язати вузол і здійснити дії, які радянське слідство описувало як самогубство. За словами фахівців, навіть фізично сильна людина не змогла б виконати це без сторонньої допомоги в тих умовах.

    Похорон Володимира Івасюка відбувся 22 травня 1979 року у Львові та перетворився на масову акцію пам’яті й протесту. Попри тиск радянської влади, тисячі людей прийшли провести композитора в останню путь. Після похорону багато учасників зазнавали переслідувань: когось звільняли з роботи, студентів могли відраховувати, а біля могили, за свідченнями очевидців, тривалий час чергували співробітники КДБ. Місцем поховання композитора став Личаківський цвинтар у Львові — один із найвідоміших українських некрополів, де спочивають видатні діячі культури, науки, політики та визвольного руху.

    Сьогодні могила Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі є одним із важливих місць пам’яті української культури. На ній встановлено пам’ятник із бронзовою постаттю молодого композитора біля рояля. Однак цей монумент з’явився не одразу: за радянських часів влада довго не дозволяла встановити повноцінний пам’ятник. Раніше на могилі стояв дерев’яний хрест, який, за свідченнями, неодноразово нищили вандали. Лише через роки після смерті митця на місці поховання з’явився нинішній меморіал, який став символом не лише пам’яті про Івасюка, а й незнищенності української культури. Опис пам’ятника на Личаківському цвинтарі також міститься у відкритих довідкових джерелах і фотоматеріалах.

    Пам’ять про Володимира Івасюка живе не лише у Львові чи Чернівцях, а й у всій Україні. Його пісні досі виконують артисти різних поколінь, а «Червона рута» залишається однією з найвпізнаваніших українських композицій у світі. У 2009 році Івасюку посмертно присвоїли звання Героя України, що стало офіційним визнанням його внеску в національну культуру. Та попри державні нагороди й численні вшанування, головна таємниця його життя — обставини смерті — досі остаточно не розкрита.

    Історія Івасюка залишається болючою не лише через ранню смерть талановитого митця, а й через те, що вона стала символом тиску радянської системи на українську культуру. Його творчість була надто українською, надто популярною і надто живою, щоб не викликати тривоги у влади, яка прагнула контролювати будь-який прояв національної самобутності. Саме тому могила Володимира Івасюка сьогодні — це не просто місце поховання композитора. Це місце пам’яті про людину, яка змінила українську музику, і про покоління митців, які творили українське навіть тоді, коли це було небезпечно.