“З початком повномасштабної війни дискусія — як нам вигадати наш унікальний “український велосипед” — втратила будь-який сенс. У рекордно стислі строки, менше ніж за 2 роки, ми подали заявку, отримали статус кандидата і політичне “добро” на початок переговорів про вступ до ЄС. У нас немає іншого вибору, ніж у прискореному темпі, максимум за 5 років, пройти цей шлях”. Думка.
Журналісти WSJ підсвітили тренд у глобальній торгівлі, пов’язаний з новою експортною “експансією” Китаю і новим можливим шоком для глобальної економіки.
Наприкінці 90-х та початку нульових світова економіка пережила перший шок від збільшення частки Китаю у глобальній торгівлі. З одного боку, впали ціни на імпортовані товари, що було добре для споживачів у розвинених країнах,насамперед, з низькими та середніми доходами, з іншого — закрилися виробництва таких товарів, виробники яких не витримували конкуренцію та переносили їх до країн з дешевшою робочою силою (зокрема, до того ж Китаю).
Економіка готується до шоку: до чого тут Китай та у чому загрози
Зараз глобальна економіка готується до другого шоку, пов’язаного з китайським імпортом, але цей шок буде іншим. Після повного зняття ковідних обмежень у 2022 році Китай знову намагається збільшити свій експорт, щоб перезапустити економіку, подолати кризу на ринку нерухомості та вийти за межі ослабленого внутрішнього споживчого попиту. Експорт товарів у 2023 році зріс на 31% проти 2020 року.
Як і двадцять років тому, це має певний дезінфляційний ефект по світу. Зокрема, у січні 2024 року вартість китайського імпорту до США знизилась на 2,9% у річному вимірі , тоді як вартість імпорту з ЄС, Японії, Мексики збільшилась. Це частково пов’язано з дефляцією у самому Китаї, що підживлюється падінням цін виробників. Цю дефляцію Китай експортує зараз по світу.
На відміну від нульових, у китайському експорті зараз набагато більша частка товарів обробної промисловості, профіцит зовнішньої торгівлі за якими (1,7 трлн. дол.) більш ніж удвічі перевищує загальне торгівельне сальдо по всім товарам (0,82 трлн. дол. у 2023 році). Експерти сходяться на думці, що нарощування експорту технологічної продукції, такої як електромобілі, напівпровідники, частини до вітрових турбін, сонячні панелі, зарядні батареї тощо, де Китай має власні довгі ланцюги створення доданої вартості та конкурентні переваги, є одним із стовпів нової стратегії країни по підтримці економічного зростання.
Є “прекрасний” кейс посилення лещат економічної сили Пекіну на прикладі Росії, яка за останні роки попала у набагато більшу залежність від технологічного експорту з Китаю
Утім, у цьому сегменті Пекін починає все більше конкурувати з передовими за технологічним розвитком країнами Заходу, які вважають Китай своїм головним геополітичним та економічним конкурентом і, на відміну від нульових, вживають заходи для захисту своєї стратегічної промисловості. Звідси антидемпінгові розслідування (як проти китайських електромобілів, розпочате у ЄС), прямі заборони на імпорт (як проти окремих постачальників сонячних батарей та комплектуючих до них, телекомунікаційного обладнання у США) та багато інших нетарифних обмежень на додаток до “тарифної спадщини” Трампа.
Результат цієї торгівельної битви для розвинутих країн ще попереду. Утім, вже очевидно, що як наслідок, частина дезінфляційного потенціалу від китайського імпорту може перетекти у країни з меншим рівнем торгівельного захисту і меншим рівнем доходів. Це добре для тамтешніх споживачів, але промисловість у цих країнах опиниться у ще більших “лещатах” економічної сили Китаю (як це було на початку нульових у країнах Заходу), який зберігає домінуючі позиції як у постачанні дешевих споживчих товарів, так і вийшов на лідируючі позиції у експорті передової технологічної продукції.
Додам від себе, підсвічені WSJ тренди є не є якимось новими. За їх розвитком, зокрема перенесенням виробництв з Китаю з боку розвинутих країн та більш агресивним, в т.ч. за рахунок державних субсидій, вкладень в освіту і науку, виходом на ринки технологічної продукції китайських виробників, ми спостерігаємо щонайменше останні 5-7 років. З іншого боку, є “прекрасний” кейс посилення лещат економічної сили Пекіну на прикладі Росії, яка за останні роки попала у набагато більшу залежність від технологічного експорту з Китаю. Звісно, таких прикладів вистачає по багатьом країнам Азії та Африки.
Отже, світова економіка вже стикається з другим шоком від торгівлі з Китаєм, який частково було пом’якшено через ковід-19 і війну в Україні. Спочатку через порушення у ланцюгах поставок, а потім через формування відкладеного попиту на технологічні товари довготривалого користування. Але ці дисбаланси за великим рахунком були усунуті у 2023 році, в якому ми побачили загострення торгівельних суперечок і уповільнення товарного експорту з Китаю (проти 2022 року). В наступні декілька років ці протиріччя тільки загострюватимуться.
Торгівля, протести фермерів у ЄС та конкуренція: які висновки для України
Неодноразово повторював, що повномасштабна війна остаточно і безповоротно зняла дискусію щодо шляхів розвитку України і структурної трансформації економіки, тепер вже повоєнної, зокрема і промисловості. На жаль, історія цієї трансформації останні 30 років, особливо в обробній промисловості — це більше про втрати, ніж про здобутки. Це окрема історія, чому так вийшло.
Але в цій історії до великої війни ще залишалось місце для обговорення українського “унікального шляху”, в рамках якого ми могли розглядатись як транзитна держава (хоча у цьому плані після 2014 року вже були суттєві обмеження), як майданчик для експансії тих же технологічних китайських товарів на ринки ЄС, користуючись перевагами ЗСТ з ЄС (по факту цього не було, свідченням чого є вкрай низький показник ПІІ з Китаю на рівні 140 млн. дол. на кінець 2021 року та суттєві транзитні обмеження на нашу участь у рамках “Нового шовкового шляху”).
З початком повномасштабної війни дискусія – як нам вигадати наш унікальний “український велосипед” – втратила будь-який сенс
Це, до речі, не заважало активній взаємній торгівлі, де Китай залишався країною номер №1 за товарооборотом (15% в імпорті і майже 12% в експорті у 2021 році). Утім структура нашої торгівлі з Китаєм, у рамках якої ми переважно експортували кукурудзу, соняшникову олію та ЗРС, а імпортували готову продукцію обробної промисловості, тільки цементувала сировинний і олігархічний характер української економіки, спрямований на видобуток і вивезення природньої ренти.
З початком повномасштабної війни дискусія — як нам вигадати наш унікальний “український велосипед” — втратила будь-який сенс. У рекордно стислі строки, менше ніж за 2 роки, ми подали заявку, отримали статус кандидата і політичне “добро” на початок переговорів про вступ до ЄС.
У нас немає іншого вибору, ніж у прискореному темпі, максимум за 5 років, пройти цей шлях, ставши повноцінним членом ЄС. Це вже не мрія, а питання часу. А ще це питання виживання, і це само по собі вагомий мотивуючий фактор, який не мала жодна країна-кандидат.
Війна вносить свої корективи, але точно не є перепоною для зміцнення інститутів, які гарантують верховенство права. Це у свою чергу дасть змогу після війни залучати ПІІ, вбудовуватися у вищі глобальні ланцюжки створення доданої вартості, шукати свої ніші. Зараз, попри війну і непросту ситуацію з сусідами по ЄС, необхідно максимально використовувати вигоди від 4-х свобод і вирівнювання, коли ЄС фінансово підтягує країни-кандидати на вступ. Власне програма Ukraine Facility, яка за 5 років ще буде змінюватись і наповнюватись новим змістом, — це інструмент такої підготовчої перед-вступної роботи.
У цій конкурентній боротьбі ми можемо знайти свою нішу, ставши, як країна — кандидат на вступ до ЄС, однією із країн для перенесення виробництва “поближче до кордонів” ЄС
Ви спитаєте, до чого тут Китай? А до того, що конкуренція між ЄС та Китаєм у виробництві, насамперед, середньо- і високотехнологічних товарів у найближчі 5 років загострюватиметься. Це неминуче посилить вже згадані тенденції до перенесення виробництв західними країнами з Китаю додому, у більш дружні країни (friend-shoring) та/або “ближче додому” (near-shoring). Основним напрямком для friend-shoring найближчим часом буде Індія та В’єтнам, за які вже йде змагання між країнами Заходу і Китаєм, який під впливом зростання вартості робочої сили також намагається переносити виробництво за свої межі. Утім нам своє робити — у цій конкурентній боротьбі ми можемо знайти свою нішу, ставши, як країна — кандидат на вступ до ЄС, однією із країн для перенесення виробництва “поближче до кордонів” ЄС.
Для цього необхідно посилювати промислові зв’язки із ядром ЄС (Німеччиною — Францією) та Великобританією, де лідерство в силу географічної близькості, набагато більш міцних економічних зав’язків і членства в ЄС, буде за ФРН. Звісно, сказати легше, ніж зробити. Та Україна не є унікальною у цьому плані. Той же самий шлях промислової трансформації, насамперед, під впливом німецького капіталу пройшли Польща, Чехія та Словаччина. Наприклад, остання знайшла свою нішу у автомобілебудуванні.
Наші сусіди — країни ЄС, бізнес в яких дивиться на перспективу, всі ці ризики посилення України після війни розуміють, як ніхто інший. Звідси певна “істерика” і “заряджання” протестного потенціалу різного політичного толку, які ми зараз спостерігаємо, з метою загальмувати торгівлю, а отже економічну інтеграцію України до ЄС. Я погоджуюсь з багатьма експертами, що спроби йти “на пролом” у ЄС з “аграркою”, яка займає 60% в нашому експорті, тільки посилює цей протест. Це точно погана історія з усіх боків, — і для нас, і для ЄС. Я просто нагадаю, що в ЄС немає жодної країни із часткою с/х в структурі добавленої вартості більше 5% (5% — це рівень Болгарії і Румунії, у яких рівень доходів на одиницю населення є найменшим у ЄС), а в Україні це 12,7% у 2021 і 9,3% у 2022 році (за даними статистики ООН).
Водночас, якщо ми віднайдемо і розвинемо свої унікальні ніші в експорті до ЄС (наприклад, у зеленій енергетиці, металургії, хімії, машинобудуванні), залучаючи європейський, насамперед, німецький капітал у промислову реструктуризацію, і поступово будемо зміщувати акценти у зовнішній торгівлі, то цей спротив буде меншим. Так, це середньо- і довгострокові структурні зміни, але вони неминучі, якщо інтегруватись до ЄС.
Наш досвід у ВПК здатен дати поштовх для розвитку багатьох суміжних галузей машинобудування, послуг із високою доданою вартістю.
Загострення конкурентної боротьби ЄС з Китаєм може стати нам у нагоді на цьому шляху структурної трансформації економіки і реструктуризації промисловості. Але ще кращий привід, якого і шукати не потрібно, це посилення промислової співпраці у межах ВПК. Це “залізобетонна” наша унікальна ніша для виробничої спеціалізації та експорту після війни, бо глобальний попит на озброєння та військову техніку прогнозовано зростатиме. З врахуванням накопиченого практичного досвіду під час війни, як з тими ж надводними дронами, які вже стали game-changer у цій війні, змінивши розклад у Чорному морі, цю нішу в нас точно ніхто не відніме. Вона здатна дати поштовх для розвитку багатьох суміжних галузей машинобудування, послуг із високою доданою вартістю (інжинірингу, проектування, дизайну та ін), науки та освіти.
