Nenkainfo.com

Позначка: історична пам’ять

  • Багатовічна історія, що визначає сучасні відносини України та Польщі

    Багатовічна історія, що визначає сучасні відносини України та Польщі

    У червні 2026 року президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського найвищої державної нагороди, «ордена Білого Орла». Приводом стало рішення українського президента присвоїти одному з військових підрозділів ім’я, пов’язане з УПА. Польський Інститут національної пам’яті охарактеризував це як будівництво ідентичності на культі людей і організацій, винних у злочинах. Український Інститут національної пам’яті у відповідь зазначив, що для більшості українців Волинська трагедія є лише локальним епізодом історії, тоді як для поляків вона залишається одним із центральних елементів державного гранд-наративу.

    Це далеко не черговий рядовий дипломатичний демарш. Це симптом глибокої хронічної проблеми, яка спалахує навіть тоді, коли Польща залишається одним із найважливіших союзників України у війні проти Росії. Конфлікт тут не зводиться до того, хто кого сильніше образив. Мова йде про глибокі механізми, які перетворюють два сусідні народи на заручників своїх національних проєктів, історичних травм і політики пам’яті. Аналітики зазначають, що такі спалахи часто збігаються з періодами, коли одна зі сторін відчуває тиск на своїх червоних лініях ідентичності, а зовнішні гравці отримують можливість посилити існуючі тріщини.

    Витоки польсько-українського протистояння

    Польсько-український конфлікт має глибокі структурні корені, що виходять далеко за рамки окремих епізодів насильства. В його основі лежить багатовічне зіткнення двох національних проєктів, які претендували на контроль над одними й тими самими прикордонними землями, насамперед Східною Галичиною та Волинню. У складі Речі Посполитої ці території перебували під домінуванням польської шляхти, що створювало стійку систему соціальної та культурної нерівності. Кріпацтво, полонізація еліт і релігійна політика, включаючи Берестейську унію, формували в місцевого населення, переважно православного та греко-католицького селянства й козацтва, сприйняття польської присутності як чужорідної й гнобительської.

    Повстання Хмельницького 1648-1657 років стало не просто соціальним бунтом, а першим масштабним проявом цієї суперечності. Воно одночасно підірвало польський вплив на значній частині українських земель і запустило процес, який у підсумку призвів до посилення російського фактора. Поділи Речі Посполитої та подальше перебування українських земель у різних імперіях лише посилили розбіжність траєкторій. В австрійській Галичині склалися умови для відносно вільного розвитку українського національного руху, який бачив у польському домінуванні головну перешкоду. Водночас польський націоналізм розглядав ці території як невід’ємну частину історичної Польщі.

    Ключовим моментом стала ситуація 1918-1919 років, коли крах імперій створив вакуум влади. Обидві молоді держави, Польща та Західно-Українська Народна Республіка, одночасно претендували на одну й ту саму територію. Польсько-українська війна продемонструвала не лише військову перевагу польської сторони, а й фундаментальну несумісність двох національних проєктів. Перемога Польщі та подальше включення Східної Галичини до складу Другої Речі Посполитої закріпили в українського населення регіону відчуття окупації, тоді як для польського суспільства ці землі залишалися частиною історичної Польщі. Міжвоєнна політика полонізації, включаючи пацифікації 1930-х років, лише посилювала напруженість і радикалізувала українські націоналістичні кола, які своєю чергою сприймалися в Польщі як загроза територіальній цілісності. Таким чином, конфлікт 1918-1919 років не був випадковістю. Він став логічним наслідком зіткнення двох модернізуючих націоналізмів на обмеженому просторі без чітко визначених і взаємно визнаних кордонів.

    Політика етнічної гомогенізації та вплив на сучасні відносини

    Найгостріша фаза польсько-українського конфлікту припала на роки Другої світової війни й стала прямим наслідком радикалізації українського націоналізму в умовах тотальної війни, німецької окупації та накопичених міжвоєнних образ. Німці опосередковано сприяли ескалації, застосовуючи принцип «розділяй і володарюй». Ідеологія ОУН-Б, лідером фракції якої був Степан Бандера, заарештований німцями невдовзі після проголошення Української держави у Львові в 1941 році та пізніше перебував у концтаборі, орієнтувалася на створення моноетнічного українського держави. Польська меншина на Волині та в Східній Галичині розглядалася як головна перешкода. Оперативні накази командування УПА, зокрема Дмитра Клячківського в 1943 році про загальну фізичну ліквідацію польського населення на Волині, а пізніше Романа Шухевича в Галичині, свідчать про системний і цілеспрямований характер акцій.

    Влітку та восени 1943 року УПА провела серію масових операцій проти польських сіл і колоній, унаслідок яких, за найбільш обґрунтованими польськими оцінками Інституту національної пам’яті, загинуло близько 100 тисяч поляків, з них 40-60 тисяч на Волині. Українські та частина західних оцінок часто нижчі, 35-70 тисяч, підкреслюючи контекст взаємного насильства, включаючи польські репресії 1930-х і окремі випадки колабораціонізму чи сприйняття польського населення як загрози. Жертвами ставали переважно цивільні особи, включаючи жінок і дітей. Насильство носило надзвичайно жорстокий характер і переслідувало мету етнічної чистки території. Польські відповідні дії силами Армії Крайової були значно меншого масштабу та не мали зіставного системного характеру.

    Післявоєнне врегулювання кордонів і політика етнічної гомогенізації, типова для всієї Східної Європи під радянським впливом, призвели до нових масових переміщень. Операція «Вісла» 1947 року, проведена польськими комуністичними властями за підтримки СРСР, у ході якої депортували близько 150 тисяч українців, лемків і бойків із південно-східних регіонів на північ і захід країни, стала продовженням тієї самої логіки, ліквідації соціальної бази УПА та створення етнічно однорідної держави.

    Сьогодні ці події залишаються одним із головних джерел напруженості в польсько-українських відносинах. Війни пам’яті, суперечки про кваліфікацію подій 1943-1945 років, геноцид чи етнічну чистку проти трагедії в умовах війни, героїзацію чи засудження УПА й фігури Бандери, питання ексгумацій регулярно загострюються й впливають на двосторонній діалог, включаючи європейську інтеграцію України. Польща, будучи одним із найпослідовніших прихильників України після 2022 року, одночасно жорстко ставить питання історичної відповідальності, як це було видно в недавніх інцидентах 2025-2026 років навколо символіки та нагород.

    Експлуатація історичних суперечностей в інтересах Росії

    Саме тут з’являється третій гравець, для якого конфлікт між Україною та Польщею не проблема, а ресурс. Росія свідомо використовує польсько-українські історичні суперечності як інструмент гібридної війни. Москва розраховує перетворити поляків на українофобів, послабити підтримку України та знизити тиск на російський фронт. В основі цієї стратегії лежить очікування, що Варшава почне ставити історичні умови євроатлантичному шляху Києва, а втома польського суспільства від війни та біженців лише посилюватиметься.

    Механізми добре документовані. Одним із прийомів є ідеальний таймінг провокацій під виглядом історичної правди. У липні 2026 року ФСБ опублікувала добірку документів щодо Волинської трагедії, назвавши події геноцидом поляків і навівши свідчення очевидців. Польські експерти відразу розцінили це як сплановану провокацію, що точно збіглася з дипломатичною кризою після відкликання нагороди Зеленському. Гжегож Мотика неодноразово зазначав втручання російських спецслужб у питання ексгумацій і діалогу.

    Під час протестів польських фермерів у 2023-2025 роках російська пропаганда активно просувала наративи про бандерівську загрозу, українців, які забирають усе, а також постійно актуалізувала тему історичних образ. Звіти DFRLab та Henry Jackson Societyта інших організацій фіксують цільові дезінформаційні кампанії, розраховані на польську аудиторію.

    Аналогічна тактика застосовувалася й під час президентських виборів у Польщі, де історичні теми активно використовувалися для мобілізації консервативного електорату та розгойдування громадської думки.

    Тімоті Снайдер в одному з недавніх інтерв’ю зазначив, що війна пам’яті набагато комфортніша для політиків, ніж справжня війна. Саме це й відбувається. Кремль переводить увагу з реального фронту на старі рани.

    Результати такої стратегії відображаються в соціології. За даними опитувань, які аналізував Centre for Eastern Studies, до кінця 2025 року частка поляків, які підтримують військову допомогу Україні, суттєво скоротилася порівняно з 2023 роком. Ще помітніше змінилася позиція щодо українських біженців. Якщо в перші місяці повномасштабної війни їхній прийом беззастережно підтримували близько 85% поляків, то до осені 2025 року цей показник значно знизився.

    При цьому опитування українських соціологів малюють іншу картину. За даними Rating Group та інших досліджень, переважна більшість українців виступають за збереження стратегічного партнерства з Польщею попри історичні розбіжності, а значна частина вважає, що питання минулого мають вирішуватися виключно істориками без втручання політиків.

    Історичні суперечки та сучасне партнерство

    Повного прощення й забуття не буде. Та й не повинно бути. Однак можливе співіснування, за якого історія перестане бути інструментом щоденної політичної боротьби. Для цього необхідно відокремити історичну пам’ять від сучасної політики. Нинішня російсько-українська війна не є продовженням Волинської трагедії. Визнання організованого характеру етнічних чисток, вчинених підрозділами УПА, що підтверджується дослідженнями Гжегожа Мотики та інших істориків, не скасовує права України вшановувати боротьбу проти тоталітарних режимів. Водночас польська сторона не може ігнорувати міжвоєнну політику щодо українського населення та наслідки операції «Вісла».

    Історичний діалог неможливо побудувати без готовності обох сторін відмовитися від політизації минулого. Спільні дослідження, відкриття архівів, ексгумації та повага до пам’яті всіх загиблих здатні зробити набагато більше, ніж парламентські резолюції чи гучні політичні заяви.

    Британський історик Норман Девіс попереджав, що історичне знання не потребує штучного захисту. Істина про минуле може бути встановлена лише в зіткненні мудрості та абсурду. На його думку, спроби закріпити єдино допустиму трактовку історії неминуче перетворюють її на інструмент політики, а не науки.

    Директор Гарвардського українського дослідницького інституту Сергій Плохій звертає увагу, що історія стала полем битви з самого початку війни Росії проти України. Він підкреслює, що боротьба йде не лише за території, а й за право визначати минуле, а отже, й формувати майбутнє.

    Саме тому сьогодні між Україною та Польщею особливо важливо зберегти здатність обговорювати найболісніші сторінки минулого без перетворення їх на зброю сьогодення. Мільйони українців, які живуть, працюють і навчаються в Польщі, щодня створюють нову історію відносин між двома країнами. Цей досвід взаємної підтримки здатен виявитися сильнішим за історичні травми, якщо пам’ять залишиться предметом чесного дослідження, а не політичної боротьби.

  • Польща готує заборону прапора ОУН-УПА: заява Навроцького

    Польща готує заборону прапора ОУН-УПА: заява Навроцького

    Президент Польщі Кароль Навроцький виступив із закликом законодавчо заборонити використання червоно-чорного прапора ОУН-УПА на території країни. Таку заяву він зробив під час меморіальних заходів до 83-х роковин Волинської трагедії, наголосивши, що цей символ, на його думку, не повинен бути присутнім у польському суспільному просторі.

    Про це повідомляє RMF24.

    Заява пролунала 11 липня під час урочистостей у селі Радруж, розташованому неподалік українсько-польського кордону. Саме цього дня у Польщі відзначають Національний день пам’яті поляків – жертв Волинської трагедії. Меморіальні заходи традиційно присвячені вшануванню пам’яті загиблих під час подій Другої світової війни, однак цього року вони також стали майданчиком для нових політичних заяв щодо історичної політики та польсько-українських відносин.

    У своєму виступі президент Кароль Навроцький заявив, що має намір домагатися ухвалення спеціального закону, який заборонить використання червоно-чорного прапора ОУН-УПА на території Польщі. За його словами, такий символ не повинен бути присутнім у країні, оскільки він асоціюється з організаціями, які, на переконання польської сторони, несуть відповідальність за масові вбивства польського цивільного населення під час Волинської трагедії.

    «Ми не хочемо бачити його у Польщі – і я зроблю усе, щоб забезпечити, що його не буде у Польщі. Я вірю, що польський парламент ухвалить відповідний закон», – заявив Навроцький.

    Президент Польщі також порівняв червоно-чорний прапор із нацистською ідеологією Blut und Boden («Кров і земля»), заявивши, що, на його думку, обидва символи пов’язані з ідеологіями, які виправдовували масове насильство.

    «Це те саме, що прапор Blut und Boden. Це те, що він мав на увазі, і за ним була і є уся ідеологія українських націоналістів, які вбивали польських жінок і дітей», – сказав польський лідер.

    При цьому Навроцький наголосив, що його слова не спрямовані проти українського народу загалом. Він окремо підкреслив, що розмежовує сучасну Україну та історичні події середини ХХ століття, а також заявив, що його критика стосується виключно прихильників «бандерівської ідеології».

    «Я звинувачую не увесь український народ, а бандерівську ідеологію, тих, хто вбивали, і тих, хто знову апелює до червоно-чорного стяга у XXI столітті», – зазначив президент.

    Він також заявив, що героїзація або, за його словами, замовчування злочинів минулого може створювати небезпечні прецеденти.

    «Це не можна прийняти, тому що прославляння геноциду чи заплющування очей – це запрошення до нового геноциду», – заявив Навроцький.

    Окрему частину свого виступу польський президент присвятив історії 14-річної польської дівчини Ядвіги, яка загинула під час Волинської трагедії. Він наголосив, що трагедія дітей не має національності та провів паралель із сучасною війною Росії проти України.

    За словами Навроцького, смерть польської школярки понад вісімдесят років тому є такою ж людською трагедією, як і загибель українських дітей, які сьогодні стають жертвами російських ракетних ударів та атак безпілотників.

    Виступ президента Польщі прозвучав на тлі триваючих дискусій щодо історичної пам’яті між Варшавою та Києвом. Попри безпрецедентний рівень співпраці між країнами після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, тема Волинської трагедії залишається однією з найчутливіших у двосторонніх відносинах.

    Останніми місяцями Польща неодноразово порушувала питання активізації пошукових та ексгумаційних робіт на території України. Київ зі свого боку заявляє про готовність продовжувати історичний діалог та співпрацювати у питаннях пошуку й перепоховання загиблих, наголошуючи на необхідності взаємності та поваги до пам’яті жертв з обох сторін.

    Водночас у день пам’яті жертв Волинської трагедії звучали й інші заяви польського керівництва, які мали значно примирливіший характер. Зокрема, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск у своєму зверненні наголосив, що історична пам’ять повинна будуватися на правді, пам’яті та надії, а не ставати інструментом політичної боротьби чи розпалювання ворожнечі.

    Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, який цього дня перебував у Волинській області та взяв участь у меморіальних заходах в українській Олиці, також закликав до примирення між українцями та поляками. Він наголосив, що пам’ять про загиблих не повинна перетворюватися на «спіраль ненависті», а має сприяти взаємному порозумінню.

    Українська сторона також долучилася до заходів із вшанування пам’яті. Посол України в Польщі поклав квіти до меморіалу жертв Волинської трагедії у Варшаві, підкресливши важливість збереження історичної пам’яті та розвитку конструктивного діалогу між двома державами навіть попри складні сторінки спільної історії.

    Заява Кароля Навроцького щодо можливої законодавчої заборони червоно-чорного прапора ОУН-УПА вже привернула значну увагу польського політичного середовища. Якщо відповідний законопроєкт буде підготовлений і внесеся до Сейму, він може стати предметом гострих парламентських дискусій. Водночас така ініціатива потенційно здатна вплинути і на польсько-українські відносини, адже історична політика залишається одним із найбільш чутливих питань у співпраці двох країн, які нині є стратегічними партнерами у протидії російській агресії.

  • УІНП: Україна продовжить пошук жертв Волинської трагедії

    УІНП: Україна продовжить пошук жертв Волинської трагедії

    Україна й надалі видаватиме дозволи на проведення пошукових та ексгумаційних робіт щодо польських жертв Волинської трагедії, наголошуючи на необхідності збереження історичного діалогу навіть попри політичні суперечки між Києвом і Варшавою. Водночас українська сторона очікує аналогічного кроку від Польщі та сподівається вже цього року розпочати пошук поховань українців, які загинули на території сучасної Польщі під час трагічних подій Другої світової війни.

    Про це в інтерв’ю польському агентству PAP заявив голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.

    За його словами, Україна визнає трагічність подій Волинської трагедії та не ставить під сумнів необхідність гідного вшанування всіх її жертв. Саме тому українська влада вважає пошукові, ексгумаційні роботи та перепоховання загиблих важливою гуманітарною місією, яка повинна залишатися поза політичними дискусіями.

    Алфьоров наголосив, що Український інститут національної пам’яті виступає за продовження практичної співпраці між двома державами у сфері пошуку місць поховань, ідентифікації загиблих та належного облаштування меморіальних місць.

    За словами очільника УІНП, Київ не має наміру припиняти видачу дозволів польським фахівцям, адже це відповідає як міжнародній гуманітарній практиці, так і моральному обов’язку перед загиблими.

    Він підкреслив, що пошукові роботи повинні тривати незалежно від поточного політичного порядку денного, адже людська пам’ять не може бути заручником міждержавних суперечностей.

    «Незалежно від існуючих суперечок, така робота має тривати. Глухий кут в питанні ексгумаційних і пошукових робіт не слугує ані діалогу, ані християнській етиці», – заявив Алфьоров.

    Він пояснив, що ексгумації та перепоховання є насамперед гуманітарним питанням, яке стосується родин загиблих, права людей знати місце поховання своїх близьких та можливості належним чином увічнити їхню пам’ять.

    Окремо керівник Українського інституту національної пам’яті звернув увагу на необхідність взаємності у вирішенні історичних питань.

    За його словами, українська сторона сподівається, що вже найближчим часом Варшава погодить проведення аналогічних пошукових робіт щодо українців, які загинули на території Польщі.

    Йдеться, зокрема, про українські поховання у селах Сагринь і Ласкув, де під час польсько-українського конфлікту у роки Другої світової війни загинули мирні українські мешканці.

    Алфьоров зазначив, що Україна розраховує отримати необхідні погодження вже цього року.

    «Сподіваюся, що попри існуючі політичні розбіжності українська сторона зможе почати пошукові, а можливо й ексгумаційні роботи у Сагрині й Ласкуві цього року, і ми отримаємо відповідні погодження від польської сторони», – наголосив він.

    За словами голови УІНП, лише взаємний підхід до вшанування пам’яті дозволить двом країнам остаточно позбутися багаторічних історичних суперечок та зосередитися на спільному майбутньому.

    Він зазначив, що українська позиція полягає у рівноправному ставленні до пам’яті всіх жертв незалежно від їхньої національності чи громадянства.

    Останніми місяцями тема Волинської трагедії знову стала одним із ключових питань українсько-польського діалогу. Напередодні 83-х роковин трагедії у Польщі відбулися численні меморіальні заходи, а представники польської влади зробили низку заяв щодо необхідності збереження історичної пам’яті.

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск у зверненні з нагоди Національного дня пам’яті жертв Волинської трагедії наголосив, що історична пам’ять повинна об’єднувати народи, а не ставати інструментом політичної боротьби.

    За його словами, справжня солідарність між Україною та Польщею можлива лише тоді, коли вона базується на правді, взаємній повазі та відповідальному ставленні до складних сторінок історії.

    Туск також зазначив, що пам’ять про загиблих не повинна використовуватися для розпалювання ненависті між двома народами.

    Подібну позицію висловив і міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

    Він заявив, що Росія зацікавлена у тому, щоб історичні суперечки між Україною та Польщею ставали джерелом нових конфліктів.

    За словами глави польської дипломатії, Кремль активно використовує історичні теми як інструмент інформаційної війни, намагаючись послабити стратегічне партнерство між Варшавою та Києвом.

    Сікорський наголосив, що польсько-українська співпраця є одним із ключових чинників безпеки всієї Європи, тому будь-які спроби посварити дві держави відповідають виключно інтересам Росії.

    Попри це, останнім часом між країнами виникли нові дискусії навколо історичної політики.

    Зокрема, у польському Сеймі відбулося перше читання президентського законопроєкту про внесення змін до законодавства щодо Інституту національної пам’яті та Кримінального кодексу.

    Документ передбачає запровадження кримінальної відповідальності за публічне пропагування ідеології ОУН та УПА.

    В Україні ця законодавча ініціатива викликала занепокоєння.

    Міністерство закордонних справ України закликало польську сторону уникати кроків, які можуть негативно вплинути на двосторонні відносини, наголосивши, що складні історичні питання повинні вирішуватися шляхом професійного діалогу істориків, архівістів та експертів, а не через політичні рішення.

    У Києві підкреслюють, що в умовах триваючої російської агресії Україна і Польща залишаються стратегічними партнерами, а історичні питання не повинні підривати рівень співпраці між двома державами.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії саме Польща стала одним із найближчих союзників України, надавши масштабну військову, гуманітарну та політичну підтримку, прийнявши мільйони українських громадян та активно підтримуючи європейську і євроатлантичну інтеграцію України.

    Водночас обидві країни визнають, що тема Волинської трагедії залишається складною сторінкою спільної історії, яка потребує виваженого, професійного та взаємоповажного підходу.

    В Українському інституті національної пам’яті переконані, що саме продовження пошукових робіт, ексгумацій, належне впорядкування поховань і відкритий діалог між істориками можуть стати основою для подальшого примирення українського та польського народів і не допустити використання історичних трагедій як інструменту політичних маніпуляцій чи зовнішнього впливу.

  • Польський міністр оборони відвідає Волинь у річницю Волинської трагедії

    Польський міністр оборони відвідає Волинь у річницю Волинської трагедії

    У суботу, 11 липня, на Волині відбудуться меморіальні заходи з нагоди 83-х роковин Волинської трагедії — однієї з найболючіших сторінок в історії українсько-польських відносин. До церемоній долучиться міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, який прибуде до Волинської області, щоб вшанувати пам’ять загиблих. У Варшаві наголошують, що вшанування жертв має базуватися на історичній правді та пам’яті, а не на прагненні помсти, однак тема Волинської трагедії й надалі залишається предметом активних політичних дискусій між двома країнами.

    Про це повідомив міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш у соціальній мережі X.

    За словами польського урядовця, 11 липня він особисто відвідає Волинську область, де братиме участь у меморіальних заходах, присвячених жертвам трагічних подій часів Другої світової війни. Заплановані церемонії традиційно відбуваються за участю представників духовенства, місцевої влади, громадських організацій, дипломатів та родичів загиблих.

    Косіняк-Камиш зазначив, що вже багато років організацією пам’ятних заходів займається єпископ Луцької дієцезії Віталій Скомаровський. За словами польського міністра, саме завдяки таким церемоніям вдається зберігати історичну пам’ять про людей, які стали жертвами міжетнічного конфлікту в роки Другої світової війни.

    “Протягом багатьох років єпископ Луцького Віталій Скомаровський організовує там меморіальні церемонії. Наші думки та молитви будуть з усіма тими, хто загинув лише тому, що був поляком”, — написав глава Міністерства національної оборони Польщі.

    Водночас Косіняк-Камиш підкреслив, що вшанування пам’яті загиблих не повинно перетворюватися на інструмент політичної боротьби чи розпалювання взаємної ненависті між українцями та поляками.

    За його словами, пам’ять про Волинську трагедію має спиратися передусім на правду, історичну відповідальність і повагу до людських жертв.

    “Жертви закликають не до помсти, а до пам’яті та правди”, — наголосив польський міністр.

    83-тя річниця Волинської трагедії проходить у період, коли історична тематика знову опинилася в центрі політичного порядку денного Польщі. Останніми місяцями у Варшаві дедалі частіше лунають заяви про необхідність законодавчого врегулювання питань, пов’язаних із трактуванням діяльності українських націоналістичних організацій періоду Другої світової війни.

    Зокрема, нещодавно польський Сейм розпочав перше читання президентського законопроєкту щодо внесення змін до закону про Інститут національної пам’яті та Кримінального кодексу.

    Документ передбачає запровадження кримінальної відповідальності за публічне пропагування ідеології Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА). Автори законодавчої ініціативи заявляють, що такі зміни покликані захистити історичну пам’ять про польських громадян, які загинули під час подій на Волині.

    Втім ця ініціатива викликала занепокоєння в Україні.

    Міністерство закордонних справ України виступило із закликом до польської сторони утриматися від кроків, які можуть негативно вплинути на українсько-польські відносини та посилити напругу між двома країнами.

    У зовнішньополітичному відомстві наголосили, що складні питання спільної історії повинні вирішуватися виключно шляхом професійного діалогу між істориками, науковцями та експертами, а не ставати предметом політичного протистояння.

    Українська дипломатія також підкреслила, що стратегічне партнерство між Києвом і Варшавою, сформоване після початку повномасштабного вторгнення Росії, є значно важливішим за історичні суперечки та має залишатися пріоритетом для обох держав.

    На тлі цих дискусій тема Волинської трагедії дедалі частіше звучить і в заявах українських високопосадовців.

    Раніше начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов в інтерв’ю РБК-Україна зазначав, що польська влада може вдатися до низки, за його словами, “незрілих ескалаційних кроків”, пов’язаних саме з історичними питаннями.

    Водночас експерти звертають увагу, що, попри періодичне загострення дискусій навколо історичної пам’яті, співпраця України та Польщі у сфері безпеки, оборони та політики залишається надзвичайно тісною.

    Саме Польща після початку повномасштабного вторгнення Росії стала одним із найближчих союзників України, прийнявши мільйони українських біженців, передавши значні обсяги військової техніки, боєприпасів, систем озброєння та гуманітарної допомоги.

    Варшава також активно підтримує вступ України до Європейського Союзу та НАТО, бере участь у міжнародних програмах військової допомоги й залишається одним із ключових партнерів Києва на міжнародній арені.

    Разом із тим історичні питання, пов’язані з подіями на Волині, залишаються однією з найскладніших тем двостороннього діалогу. Протягом останніх років сторони неодноразово наголошували на необхідності продовження спільної роботи істориків, проведення ексгумацій, збереження місць пам’яті та пошуку взаємоприйнятного підходу до оцінки трагічних подій минулого.

    Очікується, що цьогорічні меморіальні заходи на Волині стануть не лише даниною пам’яті загиблим, а й черговим нагадуванням про важливість історичного діалогу між Україною та Польщею, який має базуватися на взаємній повазі, відкритості та прагненні до порозуміння навіть попри складні сторінки спільної історії.

  • Сікорський: Росія намагається посварити Польщу та Україну через історію

    Сікорський: Росія намагається посварити Польщу та Україну через історію

    Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив, що Росія зацікавлена у загостренні польсько-українських історичних суперечок і цілеспрямовано використовує їх для послаблення відносин між двома країнами. За його словами, Кремль активно підживлює емоції навколо складних сторінок спільної історії, використовуючи для цього інформаційні кампанії, мережі інтернет-тролів та публічні заяви російських посадовців.

    Про це очільник польської дипломатії сказав в ефірі радіостанції RMF FM.

    За словами Сікорського, польська влада добре усвідомлює, що історичні питання залишаються чутливою темою як для польського, так і для українського суспільства. Саме тому Росія, яка вже багато років веде гібридну війну проти України та намагається послабити єдність західних союзників Києва, використовує ці теми для створення конфліктів між державами, які сьогодні є стратегічними партнерами.

    Глава МЗС Польщі повідомив, що останнім часом Варшава вела переговори з українською стороною щодо одного із питань, яке викликало дискусію в польському суспільстві. Йдеться про український військовий підрозділ, названий на честь Героїв Української повстанської армії.

    За словами Сікорського, польська дипломатія протягом двох тижнів намагалася переконати президента України Володимира Зеленського переглянути назву цього підрозділу.

    Він визнав, що ці переговори не принесли бажаного для польської сторони результату.

    «На жаль, успіху не вдалося досягти. Але це роздмухування таких емоцій навколо історичних трагедій – ми бачимо, що російська агентура буквально намагається розпалити польсько-українські пристрасті. Ці мільйони тролів в інтернеті теж роблять свою справу, і ми знаємо, хто з цього радіє. Пан Медведєв, пані Захарова нас до цього підбурюють. Тож пропоную задуматися, адже з XVII століття суперечки, злочини чи польсько-українські конфлікти завжди слугували нашому ворогу», – заявив Радослав Сікорський.

    Очільник польської дипломатії наголосив, що Кремль намагається скористатися будь-якими суперечками між Києвом і Варшавою, щоб підірвати взаємну довіру та послабити співпрацю між державами, яка значно зміцнилася після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

    За словами Сікорського, особливу роль у цих інформаційних операціях відіграють соціальні мережі. Саме там, як стверджує польський міністр, працюють величезні мережі ботів і тролів, які поширюють маніпулятивні повідомлення, історичні фейки, емоційні дописи та провокаційний контент.

    Він зазначив, що діяльність таких інформаційних мереж не є хаотичною. Навпаки, вона має чітку мету — створити атмосферу взаємної недовіри між поляками та українцями, змусити суспільства концентруватися на історичних образах замість сучасної співпраці та спільної протидії російській агресії.

    Сікорський також звернув увагу, що останнім часом до інформаційного нагнітання активно долучаються і високопосадовці Російської Федерації.

    Зокрема, він прямо згадав заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва та офіційну представницю Міністерства закордонних справ Росії Марію Захарову.

    За словами польського міністра, саме ці російські посадовці регулярно коментують польсько-українські історичні питання, намагаючись посилити напруженість між двома державами.

    Сікорський наголосив, що подібна активність Кремля свідчить про його зацікавленість у конфліктах між союзниками України.

    Міністр закликав поляків критично ставитися до інформації, яка поширюється навколо історичних тем, та пам’ятати, кому вигідне погіршення відносин між Варшавою і Києвом.

    Він підкреслив, що польсько-українські конфлікти протягом кількох століть неодноразово використовувалися зовнішніми силами для досягнення власних геополітичних цілей.

    За словами Сікорського, історія демонструє, що будь-яке загострення між поляками та українцями зрештою приносило користь третім сторонам.

    Саме тому, переконаний глава польської дипломатії, сучасні історичні дискусії мають вестися відповідально, без політичних маніпуляцій та під впливом емоцій.

    Заява Сікорського пролунала на тлі активних дипломатичних контактів між Україною та Польщею, які останніми тижнями були спрямовані на зниження напруженості навколо історичних тем.

    Напередодні президент України Володимир Зеленський провів зустріч із президентом Польщі Каролем Навроцьким під час саміту НАТО в Анкарі.

    Після переговорів Зеленський назвав зустріч важливою та конструктивною, зазначивши, що сторони обговорили подальший розвиток двостороннього співробітництва, питання безпеки та підтримку України у протистоянні російській агресії.

    Крім того, 3 липня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга здійснив робочий візит до Варшави, де провів переговори зі своїм польським колегою Радославом Сікорським.

    Під час зустрічі українська сторона запропонувала пакет антикризових заходів, спрямованих на зменшення напруги у двосторонніх відносинах та створення механізмів для конструктивного врегулювання історичних суперечок.

    Історичні питання останнім часом знову стали однією з найбільш обговорюваних тем у польсько-українських відносинах. Зокрема, дискусії точаться навколо оцінки діяльності Української повстанської армії, подій Волинської трагедії та політики історичної пам’яті.

    Попри це керівництво обох держав неодноразово наголошувало, що стратегічне партнерство між Україною та Польщею має залишатися пріоритетом в умовах триваючої російської агресії.

    Польща є одним із ключових союзників України від початку повномасштабного вторгнення Росії, надаючи Києву військову, гуманітарну, фінансову та політичну підтримку. Варшава також залишається одним із головних логістичних центрів для постачання західної допомоги Україні.

    Саме тому, як зазначив Радослав Сікорський, будь-які спроби розпалити конфлікти між поляками та українцями насамперед працюють на інтереси Кремля, який прагне послабити єдність європейських держав та міжнародну підтримку України.

  • Папа Римський може врятувати діалог України та Польщі?

    Папа Римський може врятувати діалог України та Польщі?

    Папа Римський Лев XIV може стати моральним авторитетом і посередником у складному українсько-польському діалозі щодо історичних суперечностей. Таку думку висловив голова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак, коментуючи загострення відносин між Києвом і Варшавою та пошук шляхів до відновлення довіри між двома державами. Його заява пролунала на тлі дипломатичних зусиль обох країн щодо деескалації конфлікту, пов’язаного з питаннями історичної пам’яті.

    В ефірі спільного проєкту «Український фокус. Ранок» Шлінчак зазначив, що нині практично не бачить іншої постаті, яка могла б виступити модератором настільки чутливої дискусії.

    «Я собі думав, хто може стати модератором такої зустрічі чи, принаймні, людиною, яка може повпливати на те, щоб ці пристрасті трошки вляглися. І в мене іншої людини, ніж Папа Римський, не виникало», — сказав експерт.

    На його переконання, новий понтифік Лев XIV міг би звернутися до спадщини святого Івана Павла ІІ, який свого часу закликав українців і поляків будувати майбутнє на взаємному прощенні та партнерстві.

    Шлінчак нагадав, що саме Іван Павло ІІ багато років тому сформулював принцип, який став основою польсько-українського примирення: «Пробачаємо і просимо пробачення». На думку експерта, саме до цієї ідеї сторонам варто повернутися сьогодні.

    «Хто може виступити іншим моральним авторитетом, модератором цієї дискусії, я поки що не бачу», — наголосив він.

    Окремо політолог прокоментував пропозицію колишнього президента Польщі Олександра Квасневського очолити українсько-польську групу з питань історичної пам’яті. За словами Шлінчака, ця кандидатура має логічне підґрунтя, адже саме Квасневський був одним із ключових учасників історичного процесу українсько-польського примирення на початку 2000-х.

    Експерт нагадав про спільну декларацію президентів Леоніда Кучми та Олександра Квасневського, ухвалену у 2003 році.

    «Я дуже добре пам’ятаю, як ця декларація готувалася. Під час її підготовки було поламано дуже багато списів. Навколо кожної із команд були як голоси за налагодження стосунків, так і ті, хто виступав за їх загострення», — зазначив Шлінчак.

    Водночас він звернув увагу, що нині важливо оцінити, наскільки Квасневський зберігає політичний авторитет у сучасній Польщі.

    «З українського боку, я так розумію, ця кандидатура не викликає заперечень. Але наскільки зараз Олександр Квасневський є авторитетом для польських політиків — це питання вже до польської сторони», — додав він.

    Заяви експерта пролунали на тлі помітного загострення українсько-польських відносин, яке виникло після низки рішень та взаємних заяв щодо історичних питань. У червні президент Польщі Кароль Навроцький оголосив про позбавлення Президента України Володимира Зеленського ордена Білого Орла після рішення України присвоїти одному з військових підрозділів почесне найменування «Героїв УПА». Це рішення спричинило гостру політичну дискусію у Варшаві та Києві.

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, своєю чергою, закликав не допустити руйнування стратегічного партнерства між двома країнами. Він публічно звернувся до президентів України та Польщі із закликом провести «пряму і чесну розмову», наголосивши, що конфлікт між Києвом і Варшавою відповідає інтересам Москви, а не двох союзників.

    3 липня міністри закордонних справ України та Польщі Андрій Сибіга і Радослав Сікорський провели переговори у Варшаві, після яких українська сторона передала так званий «антикризовий пакет». Він передбачає відновлення системного політичного діалогу, консультації між істориками та активніше залучення церков до процесу примирення.

    Новий крок до деескалації був зроблений і під час саміту НАТО в Анкарі. Президенти Володимир Зеленський та Кароль Навроцький вперше після початку дипломатичної кризи провели особисту зустріч. Польський президент після переговорів заявив, що, попри історичні розбіжності, Україна та Польща мають зберігати діалог, адже їх об’єднує спільна загроза — Росія. Водночас він визнав, що історичні питання залишаються невирішеними.

    Аналітики зазначають, що нинішня напруженість стала одним із найсерйозніших випробувань для українсько-польського партнерства за останні роки. Польща залишається одним із ключових союзників України у військовій, гуманітарній та політичній сферах, а Варшава є одним із головних центрів підтримки українських біженців та транзиту міжнародної допомоги.

    Саме тому, на думку Шлінчака, пошук морального авторитета, здатного допомогти сторонам повернутися до конструктивного діалогу, набуває особливого значення. Він вважає, що Папа Лев XIV як глава Католицької церкви та постать із глобальним моральним авторитетом може стати тією людиною, яка допоможе Києву й Варшаві знайти спільну мову без взаємних ультиматумів і політичної ескалації.

  • Провокація проти України та Польщі: у Кракові викрали барельєф із могили Богдана Лепкого

    Провокація проти України та Польщі: у Кракові викрали барельєф із могили Богдана Лепкого

    У Польщі стався резонансний акт вандалізму щодо місця поховання одного з найвидатніших українських письменників, поетів і громадських діячів Богдана Лепкого. У ніч на 5 липня невідомі викрали бронзовий барельєф із його надгробка на Раковицькому кладовищі в Кракові. Міністерство закордонних справ України вже назвало інцидент свідомою провокацією, яка може бути спрямована на розпалювання ворожнечі між українцями та поляками. Українська сторона закликала польську владу оперативно розслідувати злочин, встановити винних, повернути або відновити викрадений барельєф і посилити охорону місця поховання.

    Про це заявив речник Міністерства закордонних справ України Георгій Тихий.

    За його словами, українська влада розглядає те, що сталося, не як звичайний випадок крадіжки чи вандалізму, а як навмисну акцію, покликану завдати шкоди українсько-польським відносинам.

    “Розцінюємо цей акт вандалізму як свідому провокацію, спрямовану на подальше розпалювання ворожнечі між Україною та Республікою Польща”, — наголосив Георгій Тихий.

    У Міністерстві закордонних справ зазначили, що одразу після отримання інформації про інцидент Генеральне консульство України в Кракові розпочало взаємодію з польськими органами влади.

    Українські дипломати вже звернулися до поліції, адміністрації Раковицького кладовища та керівництва міста Кракова із проханням провести повне та неупереджене розслідування обставин злочину. Україна очікує, що польські правоохоронці оперативно встановлять осіб, причетних до викрадення барельєфа, притягнуть їх до відповідальності відповідно до польського законодавства та забезпечать повернення викраденого меморіального елемента або його повне відновлення.

    Окремо українська сторона порушила питання безпеки самого місця поховання. У зверненні до польської влади міститься прохання забезпечити належну охорону могили Богдана Лепкого, щоб унеможливити повторення подібних випадків у майбутньому.

    “Очікуємо на оперативне встановлення всіх обставин цього акту вандалізму, притягнення винних до відповідальності відповідно до законодавства Республіки Польща, а також вжиття дієвих заходів для недопущення подібних інцидентів у майбутньому”, — заявив речник українського зовнішньополітичного відомства.

    У МЗС наголошують, що повага до місць пам’яті та поховань є одним із фундаментальних принципів цивілізованих відносин між державами. Саме тому будь-які акти наруги над історичними пам’ятками чи могилами видатних діячів мають отримувати принципову правову оцінку.

    Особливу увагу в українському дипломатичному відомстві звертають на те, що інцидент стався в період, коли питання історичної пам’яті між Україною та Польщею перебувають у центрі суспільної уваги. Саме тому будь-які провокації можуть використовуватися для штучного загострення емоцій і створення додаткової напруги між двома народами.

    Богдан Лепкий є однією з ключових постатей української культури кінця ХІХ — першої половини ХХ століття. Він був письменником, поетом, прозаїком, літературознавцем, перекладачем, педагогом і професором, який зробив вагомий внесок у розвиток української літератури. Його творчість охоплює поезію, прозу, історичні романи, літературознавчі праці та переклади світової класики українською мовою.

    Широкому загалу Лепкий також відомий як автор слів пісні “Чуєш, брате мій”, яка стала одним із символів української еміграції та національної пам’яті.

    Значну частину свого життя письменник провів саме у Кракові. Він викладав у Ягеллонському університеті, активно займався науковою діяльністю та підтримував українське культурне життя за межами батьківщини.

    Після смерті 21 липня 1941 року Богдана Лепкого поховали на Раковицькому кладовищі в родинній усипальниці Шайдзінських поруч із його близьким другом Ігнатієм Шайдзінським.

    Через три десятиліття, у 1972 році, на його надгробку було встановлено бронзовий барельєф роботи українського скульптора Григора Пецуха. Саме цей мистецький елемент, який понад п’ятдесят років залишався невід’ємною частиною меморіалу, і був викрадений невідомими у ніч проти 5 липня.

    Раковицьке кладовище вважається одним із найвідоміших історичних некрополів Польщі. Воно існує понад два століття і є місцем поховання багатьох визначних діячів польської, української та європейської культури, науки, мистецтва й політики. Могила Богдана Лепкого протягом багатьох років була важливим місцем пам’яті для української громади Польщі, дипломатів, науковців, письменників та численних українців, які відвідують Краків.

    Інцидент із викраденням барельєфа відбувся на тлі попереджень українських спецслужб щодо можливих інформаційних та психологічних операцій Росії, спрямованих на погіршення українсько-польських відносин.

    Раніше Центр протидії дезінформації повідомляв, що російські спецслужби можуть активізувати кампанії навколо історичних тем, насамперед Волинської трагедії. За інформацією ЦПД, однією з цілей таких операцій є поширення сфальсифікованих документів і провокування нових конфліктів між українським та польським суспільствами.

    В українській владі неодноразово наголошували, що Кремль систематично використовує історичні питання як один із інструментів гібридної війни. Подібні інформаційні кампанії, а також акти вандалізму щодо пам’ятників, меморіалів і місць поховань можуть бути частиною ширших спроб посіяти недовіру між союзниками України та послабити підтримку Києва на міжнародній арені.

    За останні роки в Україні та Польщі вже неодноразово фіксувалися випадки осквернення пам’ятників, військових поховань та меморіалів, пов’язаних із двома народами. Значна частина таких інцидентів викликала широкий суспільний резонанс і ставала предметом спільних розслідувань українських та польських правоохоронців.

    У Міністерстві закордонних справ України переконані, що оперативне розслідування цього злочину та покарання винних стане важливим сигналом про неприйнятність будь-яких провокацій, спрямованих на підрив партнерських відносин між Україною та Польщею.

    Наразі українська сторона очікує результатів роботи польських правоохоронних органів і сподівається, що викрадений барельєф буде знайдений або відновлений, а місце поховання Богдана Лепкого й надалі залишатиметься символом спільної історичної пам’яті, а не інструментом для провокування нових конфліктів.

  • Україна визначила місце для Національного пантеону: що вирішив Кабмін

    Україна визначила місце для Національного пантеону: що вирішив Кабмін

    Кабінет міністрів України ухвалив постанову, яка визначає місце для створення Українського національного пантеону. Меморіальний комплекс, покликаний стати головним місцем вшанування борців за незалежність України, визначних державних діячів, військових, науковців, митців та інших видатних українців, планують розмістити на території Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” у самому центрі столиці. Таким чином уряд розпочав практичну реалізацію одного з наймасштабніших державних проєктів у сфері політики національної пам’яті за роки незалежності України.

    Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

    Ухвалена постанова закладає основу для створення Пантеону та визначає подальші кроки державних органів щодо його реалізації. Документ був підготовлений Українським інститутом національної пам’яті та передбачає розробку повноцінної концепції майбутнього меморіального комплексу, його структури, принципів функціонування та порядку вшанування осіб, які зробили визначний внесок у боротьбу за незалежність і розвиток української держави.

    В Інституті національної пам’яті наголошують, що Український національний пантеон має стати не лише місцем поховання визначних українців, а й масштабним символічним простором, який відображатиме історію боротьби українського народу за власну державність упродовж багатьох століть. За задумом авторів проєкту, це буде комплекс, який поєднає меморіальну, культурну, просвітницьку та наукову функції.

    Очікується, що Пантеон стане місцем загальнонаціонального вшанування українських діячів різних історичних епох — від борців за незалежність часів Української Народної Республіки та визвольних змагань ХХ століття до сучасних захисників України, які віддали життя під час російсько-української війни.

    Одним із головних напрямків реалізації проєкту стане розробка державної концепції меморіалізації. Саме вона визначить, хто саме може бути похований у Пантеоні, за якими критеріями ухвалюватимуться відповідні рішення, як здійснюватиметься перепоховання та якими будуть архітектурні й символічні елементи майбутнього комплексу.

    Окремий блок роботи стосуватиметься проведення широких експертних та громадських консультацій. До обговорення планують залучити істориків, археологів, архітекторів, мистецтвознавців, представників громадських організацій, духовенства, науковців, діячів культури та міжнародних експертів. Влада наголошує, що створення такого меморіального комплексу повинно відбуватися максимально відкрито із врахуванням думки професійної спільноти та суспільства.

    Важливою складовою майбутньої роботи стане верифікація кандидатур осіб, яких можуть перепоховати до Українського національного пантеону. Це завдання уряд поклав на Український інститут національної пам’яті та Міністерство закордонних справ України.

    Відомства мають провести комплексне дослідження щодо українських діячів, які сьогодні поховані за межами держави. Насамперед йдеться про борців за незалежність України, політичних діячів, військових командирів, представників української еміграції, діячів науки, культури, мистецтва та духовенства, які зробили визначний внесок у становлення української державності, однак були поховані в інших країнах через історичні обставини.

    Уряд також допускає можливість перепоховання окремих членів родин таких діячів, якщо це відповідатиме встановленим критеріям та рішенням спеціально створених експертних комісій.

    Окрему роль у реалізації проєкту відіграватиме Міністерство культури та стратегічних комунікацій. Саме воно має визначити конкретну земельну ділянку в межах території Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”, де буде розташований майбутній Пантеон.

    Під час вибору місця враховуватиметься низка важливих факторів. Насамперед ідеться про статус Києво-Печерської лаври як пам’ятки національного значення та об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО. Саме тому будь-які роботи повинні здійснюватися відповідно до українського законодавства про охорону культурної спадщини, міжнародних конвенцій та вимог щодо збереження історичного середовища.

    Крім того, Міністерство культури має організувати міжнародний архітектурний конкурс, під час якого буде обрано найкращий проєкт майбутнього Пантеону. До участі в ньому планують запросити провідних українських та іноземних архітекторів, містобудівників, реставраторів, дизайнерів і спеціалістів із меморіальної архітектури.

    До конкурсної комісії також планують залучити представників органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, міжнародних інституцій, істориків, мистецтвознавців, релігійних громад та інших фахівців. Очікується, що такий підхід дозволить створити сучасний меморіальний комплекс, який гармонійно поєднається з історичним середовищем Києво-Печерської лаври та відповідатиме найкращим світовим практикам.

    Створення Пантеону фінансуватиметься за рахунок державного бюджету України. Водночас законодавство дозволяє використовувати й інші джерела фінансування, які не заборонені законом, зокрема благодійні внески, гранти міжнародних організацій та кошти меценатів.

    Правову основу для створення Українського національного пантеону Верховна Рада заклала 1 липня, коли ухвалила законопроєкт №15360. Документ підтримали 287 народних депутатів, що забезпечило його впевнене прийняття парламентом.

    У пояснювальній записці до законопроєкту зазначалося, що Україна досі не мала єдиного державного місця, де на найвищому рівні вшановувалися б видатні діячі української історії. Автори документа наголошували, що більшість європейських держав уже давно мають власні національні пантеони або меморіальні комплекси, які стали символами державності, історичної пам’яті та національної єдності.

    На думку ініціаторів створення Пантеону, поява такого комплексу дозволить не лише належним чином увічнити пам’ять про визначних українців, а й стане важливим елементом формування сучасної української історичної політики, розвитку національної ідентичності та патріотичного виховання майбутніх поколінь.

    Водночас ініціатива ще до її остаточного ухвалення викликала міжнародний резонанс. Найбільш критично на законопроєкт відреагували у Польщі. У Канцелярії президента Кароля Навроцького заявили, що внесення документа президентом України Володимиром Зеленським стало черговим кроком, який, на думку Варшави, може ускладнити українсько-польський історичний діалог.

    Польська сторона пов’язала появу законопроєкту із рішенням української влади надати одному з військових підрозділів назву на честь героїв Української повстанської армії. У Варшаві заявили, що такі рішення можуть призвести до подальшого загострення історичних суперечностей між двома державами.

    Попри це українська влада наголошує, що створення Українського національного пантеону є суверенним рішенням держави та частиною політики відновлення історичної справедливості. У Києві підкреслюють, що головною метою проєкту є гідне вшанування тих, хто у різні історичні періоди віддав життя або зробив визначний внесок у боротьбу за свободу, незалежність і розвиток України.

    Очікується, що після завершення розробки концепції, проведення архітектурного конкурсу та погодження всіх необхідних процедур розпочнеться безпосереднє створення меморіального комплексу. У перспективі Український національний пантеон має стати одним із головних символів сучасної української державності, місцем проведення офіційних церемоній, державних заходів і вшанування пам’яті людей, які творили історію незалежної України.

  • Туск висунув умову Україні: Київ має зробити перший крок до деескалації

    Туск висунув умову Україні: Київ має зробити перший крок до деескалації

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що отримав від української сторони низку позитивних сигналів щодо готовності до діалогу навколо складних історичних питань, однак наголосив, що для реальної деескалації напруженості очікує першого офіційного кроку саме від Києва. За його словами, нинішні суперечки не повинні перекреслити стратегічне партнерство між двома країнами, проте їх неможливо ігнорувати, адже вони викликають сильний суспільний резонанс у Польщі.

    Про це повідомляє Polsat News.

    Виступаючи перед журналістами, Дональд Туск зазначив, що останніми днями мав контакти як із чинними представниками української влади, так і з колишніми українськими високопосадовцями. За його словами, ці звернення свідчать про те, що в Україні також усвідомлюють важливість збереження конструктивних відносин із Польщею та необхідність не допустити подальшого загострення ситуації.

    Особливу увагу глава польського уряду приділив листу третього президента України Віктора Ющенка. За словами Туска, звернення українського політика було дуже особистим і щирим. Ющенко закликав польську сторону спільно працювати над болючими сторінками спільної історії, не дозволяючи їм стати головною перепоною для майбутньої співпраці між двома державами.

    Прем’єр Польщі переказав зміст листа, зазначивши, що експрезидент України закликав зробити все можливе, аби історичні конфлікти не визначали майбутнє українсько-польських відносин. На думку Туска, це звернення стало одним із найбільш змістовних сигналів, які він отримав останнім часом із Києва.

    “Колишній президент України звернувся до мене з дуже щирим закликом, щоб ми спробували спільно попрацювати над цим минулим і постаралися зробити так, щоб минуле не визначало майбутнє. Бо якщо минуле буде керувати нами, то майбутнє не буде простим”, – сказав польський прем’єр.

    Разом із тим Туск наголосив, що самих позитивних сигналів недостатньо. Він переконаний, що нинішня ситуація вимагає конкретних політичних рішень та чітких заяв з боку української влади. Насамперед, за його словами, Варшава очікує реакції Києва на резонансне рішення президента України Володимира Зеленського щодо присвоєння одному з українських військових підрозділів назви на честь героїв Української повстанської армії.

    Прем’єр Польщі назвав це рішення невдалим і таким, що викликало серйозне занепокоєння серед польського суспільства. Саме тому, на його думку, зараз важливо отримати від української сторони чітке пояснення або крок, який засвідчить готовність до врегулювання ситуації.

    “Ми очікуємо від України першого кроку після цього невдалого рішення президента Зеленського. Було б добре почути дуже чіткий сигнал із боку Києва. Вони намагаються, але ми все ж хотіли б почути це чітко й упевнено”, – заявив Туск.

    Польський прем’єр підкреслив, що не ставить під сумнів стратегічний характер відносин між Польщею та Україною. За його словами, Варшава й надалі підтримуватиме український народ у боротьбі проти російської агресії, однак це не означає, що складні історичні питання можна відкладати на невизначений час.

    Туск зазначив, що польське суспільство дуже чутливо сприймає тематику Волинської трагедії та діяльності ОУН і УПА. Саме тому будь-які рішення української влади, які можуть бути інтерпретовані як героїзація історичних постатей, пов’язаних із цими подіями, викликають гостру реакцію в Польщі.

    Заява польського прем’єра пролунала на тлі помітного загострення українсько-польських відносин через історичну тематику. Останніми тижнями польські політики дедалі частіше наголошують, що питання історичної пам’яті має стати одним із ключових елементів подальшого політичного діалогу між двома країнами.

    Попри це, офіційний Київ продовжує демонструвати готовність до пошуку компромісів. 3 липня під час візиту до Варшави міністр закордонних справ України Андрій Сибіга провів переговори зі своїм польським колегою Радославом Сікорським. Центральною темою зустрічі стало саме зниження напруги у двосторонніх відносинах.

    Українська сторона запропонувала пакет антикризових заходів, який передбачає регулярні консультації між дипломатичними відомствами, активізацію роботи спільної групи істориків, проведення нових експертних зустрічей та розширення діалогу між представниками релігійних громад обох країн.

    Окремо Київ підтвердив готовність продовжити співпрацю щодо проведення ексгумацій та пошукових робіт на території України. Саме це питання тривалий час залишалося одним із найбільш чутливих у польсько-українському діалозі. Українська влада заявила, що й надалі готова видавати необхідні дозволи для проведення відповідних досліджень.

    Водночас у Польщі продовжують лунати дедалі жорсткіші заяви щодо української євроінтеграції. Напередодні лідер найбільшої опозиційної партії “Право і справедливість” Ярослав Качинський заявив, що його політична сила у разі повернення до влади блокуватиме вступ України до Європейського Союзу, якщо Київ не перегляне своє ставлення до діяльності ОУН та УПА.

    Ще одним резонансним епізодом стало рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити президента України Володимира Зеленського ордена Білого орла. Польський лідер пояснив цей крок незгодою з рішенням про найменування одного з українських військових підрозділів на честь героїв УПА та заявив, що Польща не може погодитися з будь-якими проявами, які, на її думку, пов’язані з героїзацією осіб або організацій, відповідальних за злочини проти польського населення.

    Попри складний політичний фон, польський уряд наголошує, що підтримка України у війні проти Росії залишається незмінною. Польща від початку повномасштабного вторгнення є одним із ключових союзників Києва, надаючи військову техніку, гуманітарну допомогу, фінансову підтримку та прийнявши мільйони українських біженців.

    Експерти зазначають, що нинішнє загострення відносин значною мірою пов’язане з внутрішньополітичними процесами у Польщі, де тема історичної пам’яті традиційно має вагоме значення. Водночас як у Варшаві, так і в Києві усвідомлюють, що стратегічне партнерство між двома державами залишається критично важливим для безпеки всього східного флангу Європи та подальшої підтримки України у війні проти Росії.

    Саме тому, попри жорсткі заяви та політичні суперечки, обидві сторони продовжують дипломатичні контакти й шукають механізми, які дозволять не допустити переростання історичних дискусій у повномасштабну політичну кризу. У найближчі тижні саме результати цих переговорів можуть визначити, чи вдасться Києву та Варшаві повернути двосторонні відносини до конструктивного русла, зберігши при цьому стратегічне партнерство, яке стало одним із ключових факторів підтримки України після початку повномасштабної війни.

  • Новий дипломатичний скандал? Соратник Навроцького назвав захід України “Східною Малопольшею”

    Новий дипломатичний скандал? Соратник Навроцького назвав захід України “Східною Малопольшею”

    Новий дипломатичний скандал розгортається між Україною та Польщею після заяви голови Канцелярії президента Польщі Збігнєва Богуцького. Коментуючи рішення Верховної Ради України про створення Українського національного пантеону, польський посадовець використав історичний термін «Східна Малопольща» стосовно західних областей України та різко розкритикував державну політику Києва щодо вшанування діячів українського визвольного руху.

    Заява пролунала під час спілкування Богуцького з журналістами після ухвалення Верховною Радою законопроєкту про створення Українського національного пантеону. Представник адміністрації президента Кароля Навроцького наголосив, що Україна є суверенною державою і має право ухвалювати власні закони, однак поставив під сумнів правильність такого рішення.

    За словами Богуцького, героїзація Степан Бандера та діячів Українська повстанська армія, яких польська сторона пов’язує із Волинською трагедією, нібито не відповідає європейським та трансатлантичним цінностям.

    «ЦЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ, У НИХ Є СУВЕРЕНІТЕТ ТА СВОБОДА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ; ПИТАННЯ У ТОМУ, ЧИ ПРАВИЛЬНІ ЦІ РІШЕННЯ. НА МОЮ ДУМКУ, А НАСАМПЕРЕД НА ДУМКУ ПРЕЗИДЕНТА КАРОЛЯ НАВРОЦЬКОГО, ПРОСЛАВЛЕННЯ БАНДЕРИ ТА ЗЛОЧИНЦІВ, ЯКІ ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ НА ВОЛИНІ ТА У СХІДНІЙ МАЛОПОЛЬЩІ, – ЦЕ НЕ ТОЙ ШЛЯХ, ЯКИЙ ВЕДЕ ДО ЗАХОДУ», – заявив Богуцький.

    Саме використання терміна «Східна Малопольща» стало предметом гострої дискусії. Це історична назва, яку польська влада офіційно застосовувала у 1918–1939 роках щодо українських територій, що входили до складу Другої Речі Посполитої. У міжвоєнний період цей термін використовувався замість назв «Західна Україна» або «Східна Галичина» в офіційних документах польської держави. Саме тому сьогодні його використання щодо сучасної території України багатьма сприймається як політично та історично чутливе.

    Богуцький також заявив, що Польща «ніколи не погодиться» із прославленням діячів українського визвольного руху та назвав останні рішення Києва у сфері історичної пам’яті конфронтаційними.

    За його словами, президент Польщі Кароль Навроцький неодноразово наголошував, що питання пам’яті жертв Волинської трагедії залишається принциповим для польської держави.

    Підставою для нової хвилі дискусій стало ухвалення Верховною Радою закону про створення Українського національного пантеону. Закон передбачає створення у Києві меморіального комплексу для вшанування видатних українців, які зробили визначний внесок у боротьбу за незалежність держави, розвиток української армії, науки, культури, освіти та громадянського суспільства.

    Пантеон матиме спеціальний правовий статус і буде відкритим для громадськості. Закон був підтриманий парламентом 1 липня після внесення відповідної законодавчої ініціативи Президентом України.

    Заяви польського посадовця вже викликали активне обговорення в українському інформаційному просторі. Частина українських експертів та публіцистів звернула увагу саме на використання терміна «Східна Малопольща», наголошуючи, що він асоціюється з історичною політикою міжвоєнної Польщі щодо українських земель.

    Зокрема, журналіст Андрій Смолій висловив думку, що подібна риторика нагадує використання історичних назв для обґрунтування територіальних претензій, однак ця оцінка є його особистою позицією, а не офіційною позицією державних органів України чи Польщі.

    Нинішній конфлікт став продовженням напруження у польсько-українських відносинах навколо історичної пам’яті. Останніми тижнями між країнами вже виникали суперечки після присвоєння почесного найменування «Героїв УПА» одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ. Це рішення викликало критику польських політиків, зокрема президента Кароля Навроцького та представників уряду. Пізніше між сторонами виникла нова дипломатична суперечка навколо державних нагород та історичної політики.

    Попри розбіжності у питаннях історичної пам’яті, Україна та Польща залишаються стратегічними партнерами у сфері безпеки та підтримки України у війні проти Росії. Водночас історичні питання й надалі залишаються одними з найскладніших у двосторонньому діалозі та регулярно стають причиною політичних дискусій.