Україна наближається до одного з найскладніших етапів європейської інтеграції – адаптації до кліматичних правил Європейського Союзу. Якщо сьогодні українські підприємства фактично сплачують близько 1 євро за тонну викидів вуглецю, то в країнах ЄС ця ціна вже коливається на рівні 70–90 євро. Саме тому експерти попереджають: без поступової підготовки українська промисловість може зіткнутися з серйозними викликами вже найближчими роками.
Про це йдеться у публікації видання «Європейська правда».
На думку авторів, вступ України до Європейського Союзу неминуче означатиме інтеграцію до європейської системи кліматичного регулювання. Одним із ключових її елементів є Система торгівлі викидами ЄС (EU ETS), яка передбачає, що підприємства мають купувати квоти на викиди вуглекислого газу.
Для українського бізнесу це означатиме кардинальну зміну правил гри.
Уже зараз частина українських виробників відчуває наслідки європейської кліматичної політики через запуск платної фази механізму CBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism) – так званого вуглецевого мита ЄС.
Механізм вуглецевого коригування імпорту покликаний не допустити ситуації, коли виробництво переноситься до країн із менш жорсткими екологічними вимогами. Тому імпортерам до Європейського Союзу доведеться компенсувати різницю між вартістю викидів у своїй країні та вартістю викидів у ЄС.
Для України це питання особливо чутливе.
За даними авторів, сьогодні українські підприємства фактично платять близько одного євро за тонну викидів CO₂. У країнах Європейського Союзу цей показник перевищує 70 євро за тонну і в окремі періоди наближається до 90 євро.
Така різниця означає, що після повноцінної інтеграції до європейської системи український бізнес може зіткнутися зі зростанням витрат більш ніж у 60 разів.
Експерти наголошують, що різке впровадження таких правил без підготовки стане надмірним фінансовим навантаженням для багатьох підприємств, особливо в металургії, хімічній промисловості, енергетиці та інших енергоємних галузях.
При цьому проблема полягає не лише у високій вартості квот.
Автори вказують на своєрідне замкнене коло. Низька ціна на викиди в Україні означає невеликі надходження до фондів, які могли б фінансувати модернізацію підприємств. А без таких інвестицій компаніям складно переходити на сучасні екологічні технології та підтримувати підвищення вартості викидів.
У результаті виникає ситуація, коли бізнес не готовий до дорожчого вуглецю через відсутність фінансування, а фінансування не з’являється через низьку ціну на викиди.
Автори нагадують, що в Україні вже працює Фонд декарбонізації, який фінансується саме за рахунок екологічних платежів. Однак нинішніх надходжень недостатньо для масштабної модернізації промисловості.
Саме тому експерти пропонують поступове підвищення ціни на викиди вуглецю замість різкого стрибка до європейських показників.
На їхню думку, такий підхід дозволить бізнесу адаптуватися до нових умов, залучити інвестиції у модернізацію виробництва та підготуватися до майбутньої інтеграції в європейський ринок.
Водночас автори пропонують ще один механізм підтримки.
Йдеться про створення спільного європейсько-українського фінансового інструменту, який працюватиме за принципом співфінансування. Ідея полягає в тому, що кожен євро, отриманий Україною від внутрішнього оподаткування викидів або продажу квот, автоматично доповнюватиметься коштами Європейського Союзу.
Такий підхід дозволив би значно збільшити обсяги фінансування екологічної модернізації.
За оцінками експертів, у перспективі цей механізм міг би мобілізувати мільярди євро щороку для оновлення промисловості, розвитку чистої енергетики та післявоєнної відбудови.
Окремо наголошується, що в умовах війни Україна не може дозволити собі фінансувати масштабну декарбонізацію винятково за рахунок державного бюджету. Саме тому участь Європейського Союзу може стати критично важливою для успішної адаптації економіки до нових правил.
Автори підкреслюють, що кліматична політика вже давно перестала бути лише екологічним питанням. Для України це також питання економічної конкурентоспроможності та майбутнього членства в Європейському Союзі.
На їхню думку, якщо Київ дійсно прагне інтеграції до європейського ринку, підвищення ціни на викиди вуглецю є неминучим.
Однак і Брюссель, переконані експерти, повинен брати участь у цьому процесі не лише як регулятор, а й як партнер, який допоможе українській промисловості пройти складний шлях модернізації без втрати конкурентоспроможності.
Саме від того, наскільки ефективно буде знайдено баланс між екологічними вимогами та підтримкою бізнесу, залежатиме здатність України успішно інтегруватися до зеленої економіки Європейського Союзу.
