Nenkainfo.com

Позначка: оборонна промисловість

  • Не поставили 1400 дронів вчасно: суд зобов’язав компанію виплатити Міноборони майже 25 млн грн

    Не поставили 1400 дронів вчасно: суд зобов’язав компанію виплатити Міноборони майже 25 млн грн

    Господарський суд Рівненської області зобов’язав ТОВ «Домпромбуд» сплатити державному підприємству Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» майже 25 млн грн через порушення строків поставки безпілотних авіаційних комплексів для Збройних сил України.

    Про це свідчить рішення суду від 23 липня, оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

    Йдеться про контракт, який «Агенція оборонних закупівель» уклала з ТОВ «Домпромбуд» 23 грудня 2025 року. За його умовами приватна компанія мала поставити державному підприємству 1400 безпілотних авіаційних комплексів виробництва DJI. Загальна вартість замовлення становила 206,08 млн грн.

    Безпілотні комплекси призначалися для подальшого використання Збройними силами України.

    У договорі сторони визначили конкретний строк виконання зобов’язань. Постачання всієї партії мало відбутися до 12 січня 2026 року. Цей термін становив 20 календарних днів із моменту укладення контракту.

    Однак у визначений договором строк поставка не відбулася. Як зазначили в «Агенції оборонних закупівель», ТОВ «Домпромбуд» передало лише частину замовлення — 270 комплектів. Причому зроблено це було лише 28 січня, тобто вже після завершення передбаченого контрактом строку.

    Таким чином, компанія не виконала свої зобов’язання щодо поставки всієї замовленої партії безпілотників у встановлений термін.

    У березні 2026 року державне підприємство повідомило «Домпромбуд» про одностороннє розірвання контракту через порушення строків поставки.

    У свою чергу, приватна компанія не погодилася з претензіями та пояснила затримку обставинами, пов’язаними з її постачальником. За версією «Домпромбуду», китайська компанія AMGROUP China Co Ltd., яка мала відвантажити безпілотники, повідомила про затримку.

    Серед причин постачальник називав підвищене навантаження на авіалінії напередодні новорічних свят, а також збільшення строків проходження експортних та митних процедур.

    Однак суд не визнав ці обставини підставою для звільнення «Домпромбуду» від відповідальності за невиконання умов договору.

    Суд дійшов висновку, що наведені компанією причини не можуть бути віднесені до обставин непереборної сили. Відповідно, вони не звільняють постачальника від відповідальності за порушення взятих на себе договірних зобов’язань.

    Окремо суд звернув увагу на характер діяльності «Домпромбуду» в межах цього контракту. Підприємство на момент укладення договору не мало у своєму розпорядженні товару, який повинно було поставити, і не здійснювало його виробництво.

    «Заключаючи контракт, відповідач не мав у своєму розпорядженні товар, який був зобов’язаний поставити, а також не здійснював його виробництво, а отже він фактично виступив у ролі посередника, який повинен здійснити організаційні дії щодо придбання товару у третіх осіб та поставки цього товару позивачу», — йдеться у судовому рішенні.

    Таким чином, суд не погодився з позицією компанії щодо причин затримки та визнав, що відповідальність за належне виконання умов контракту залишається на постачальнику, який уклав договір із «Агенцією оборонних закупівель».

    За результатами розгляду справи суд постановив стягнути з ТОВ «Домпромбуд» на користь державного підприємства 13,24 млн грн пені за порушення строків поставки.

    Крім того, компанія має сплатити 11,64 млн грн штрафу. Ще близько 298 тис. грн становлять витрати зі сплати судового збору.

    Загальна сума, яку суд постановив стягнути з «Домпромбуду» на користь «Агенції оборонних закупівель», становить близько 24,88 млн грн.

    Справа привертає увагу з огляду на те, що контракт стосувався постачання безпілотних комплексів для потреб української армії. В умовах повномасштабної війни своєчасність постачання такого обладнання має особливе значення, оскільки дрони широко використовуються військовими для розвідки, коригування вогню та виконання інших бойових завдань.

    За даними суду, ТОВ «Домпромбуд» зареєстроване в Рівному. Власником і керівником підприємства є Дмитрій Домський із Житомирської області. Основним видом діяльності компанії є будівництво житлових і нежитлових будівель.

    Це не перший випадок, коли українські суди розглядають спори щодо несвоєчасного постачання безпілотників для потреб оборони. Раніше Господарський суд Дніпропетровської області також ухвалив рішення про стягнення значної суми з компанії за затримку поставок дронів.

    Зокрема, з ТОВ «Кріон-М» на користь Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України суд постановив стягнути 17,4 млн грн пені та 6,88 млн грн штрафу за несвоєчасне постачання безпілотників, призначених для потреб Міністерства оборони.

    Таким чином, судова практика демонструє, що постачальники оборонної продукції несуть фінансову відповідальність за порушення строків, передбачених державними контрактами. Посилання на проблеми третіх компаній, логістичні труднощі чи затримки під час митного оформлення не завжди можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, якщо постачальник не доведе наявність обставин непереборної сили.

    У випадку «Домпромбуду» суд встановив, що компанія не виконала своїх зобов’язань у визначений контрактом строк, через що державне підприємство було змушене розірвати договір та звернутися до суду щодо стягнення передбачених договором санкцій.

  • Україна готує власну балістику і «анти-Pаtriot»: Зеленський назвав терміни перших великих результатів

    Україна готує власну балістику і «анти-Pаtriot»: Зеленський назвав терміни перших великих результатів

    Україна прискорює одразу два стратегічні ракетні напрями — створення власної балістичної зброї та розробку європейської системи протиракетної оборони FREYJA, здатної перехоплювати балістичні цілі. Президент Володимир Зеленський 6 серпня провів спеціальну нараду, на якій визначили графіки, відповідальних та етапи, що мають бути прискорені. За оцінкою глави держави, ключові результати за цими програмами Україна розраховує отримати протягом 2026–2027 років.

    У роботі беруть участь Рада національної безпеки і оборони, уряд, Міністерство оборони, Служба зовнішньої розвідки, командування Повітряних сил, Brave1 та провідні українські оборонно-технологічні компанії.

    Зеленський наголосив, що створення власної балістичної ракети та повноцінної антибалістичної системи належить до технологій, доступних лише обмеженій кількості держав.

    За його словами, Україна має для цього необхідну наукову школу, інженерні компетенції та вже сформовану промислову базу. Нинішній етап має перевести напрацювання від окремих технологій та випробувань до системного виробничого результату.

    Власна балістика і FREYJA — це два різні завдання

    У нинішніх повідомленнях важливо не змішувати дві паралельні українські програми.

    Перша стосується ударних балістичних ракет, які можуть застосовуватися по наземних цілях.

    Друга — FREYJA — передбачає створення антибалістичного перехоплювача та всієї системи протиракетної оборони, завдання якої прямо протилежне: знищувати ворожі балістичні ракети у повітрі.

    Один із найбільш публічних українських проєктів у цій галузі розвиває Fire Point. Компанія працює над балістичною ракетою FP-7 і на її технологічній основі створює спеціалізовану версію FP-7.X для майбутньої системи FREYJA.

    Ще у червні Reuters повідомляло, що Fire Point провела льотне випробування FP-7.X. За словами керівниці компанії Ірини Терех, ракета здійснила повністю керований маневрений політ. Саме ця технологія має стати базою для майбутнього антибалістичного перехоплювача.

    Водночас FP-7 розробляється і як ударна ракета класу «земля — земля».

    Українську балістику вже випробовують

    Робота над власними балістичними ракетами не почалася лише після серпневої наради Зеленського.

    Fire Point ще навесні демонструвала випробування FP-7. Співзасновник і головний конструктор компанії Денис Штілерман у розмові з Reuters порівнював її концепцію з американською ATACMS, але наголошував на ключовій перевазі української системи — для її бойового застосування Київ не потребуватиме політичного дозволу іншої держави.

    Цей фактор має стратегічне значення.

    Протягом війни застосування багатьох західних далекобійних систем залежало від політичних обмежень партнерів. Власне виробництво дає Україні значно більшу свободу у виборі цілей, темпів використання та масштабів виробництва.

    Водночас відкриті дані про всі українські балістичні програми залишаються обмеженими з очевидних міркувань безпеки. Тому не можна стверджувати, що всі проєкти, про які говорив Зеленський, стосуються саме Fire Point.

    FREYJA має стати європейською відповіддю на дефіцит Patriot

    Найбільш масштабним міжнародним напрямом є антибалістична програма FREYJA.

    Її офіційно запустили 13 липня у Парижі. Тоді Україна разом із дев’ятьма європейськими державами створила Інтегровану антибалістичну коаліцію.

    До числа засновників увійшли Україна, Франція, Німеччина, Італія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Іспанія, Швеція та Велика Британія. Коаліція залишається відкритою для інших держав.

    Її мета значно ширша, ніж створення ще однієї української ракети.

    Йдеться про європейську систему захисту від балістичних загроз, яка повинна включати ракети-перехоплювачі, радари, системи управління та наведення, промислове виробництво і спільну технологічну базу.

    Для Європи це особливо важливо через зростання балістичної загрози з боку Росії та поглиблення її військової співпраці з Північною Кореєю та Іраном.

    Перший робочий прототип хочуть отримати вже до середини 2027 року

    Терміни проєкту надзвичайно амбітні.

    Заступник секретаря РНБО Давид Алоян, який координує FREYJA, наприкінці липня розповів Reuters, що Україна прагне отримати перший мінімально життєздатний прототип системи вже у першій половині 2027 року.

    Йдеться не про повністю готову до масового розгортання систему, а про прототип, який зможе продемонструвати перші практичні результати.

    Це відповідає нинішній заяві Зеленського про те, що ключові результати очікуються саме на етапі 2026–2027 років.

    Проте навіть успішне перехоплення в рамках випробувань ще не означатиме негайного масового розгортання. Після цього систему потрібно буде довести, сертифікувати, інтегрувати з радарами та командними пунктами і запустити серійне виробництво.

    Чому Україні настільки терміново потрібна власна система

    Причина форсування FREYJA — різке посилення російських балістичних атак.

    За даними Зеленського, лише протягом одного тижня наприкінці липня Росія використала проти України 95 ракет різних типів, і понад половина з них була балістичною.

    Балістичні ракети є одними з найскладніших цілей для ППО.

    Вони летять на дуже високій швидкості, а на фінальному етапі атаки різко спускаються до цілі, залишаючи розрахункам протиповітряної оборони мінімальний час на реакцію.

    AP повідомляє, що на сьогодні саме американський Patriot є головною системою в українському арсеналі, здатною ефективно боротися з такими цілями, як «Іскандер-М», «Кинджал» та деякі інші складні ракетні загрози. Проблема полягає у недостатній кількості батарей і особливо ракет-перехоплювачів.

    Ракет для Patriot Україні стало різко менше

    Саме дефіцит перехоплювачів став одним із головних каталізаторів власної програми.

    За словами Зеленського, у 2026 році Україна отримала приблизно утричі менше західних ракет до систем ППО, ніж за аналогічний період 2025-го.

    Наслідки вже відчутні.

    Під час одного з останніх масованих ударів Росія застосувала по Україні 24 балістичні ракети та чотири ракети «Циркон», і українські сили ППО не змогли перехопити жодну з них.

    На цьому тлі навіть наявність самих батарей Patriot не вирішує проблему: без достатнього запасу PAC-2 і PAC-3 вони не можуть забезпечувати постійний захист великих міст.

    Саме тому на нараді Зеленського окремо говорили не тільки про FREYJA, а й про переговори з партнерами щодо додаткових PAC-2 та PAC-3.

    Україна все одно продовжує боротися за PAC-2 і PAC-3

    Власна система не повинна миттєво замінити Patriot.

    Навпаки, до моменту, коли FREYJA стане боєздатною, Україні критично потрібні американські перехоплювачі.

    Зеленський доручив Міністерству закордонних справ та Міністерству оборони добиватися конкретних результатів у переговорах із уже визначеними партнерами.

    Днем раніше Андрій Сибіга заявив, що українська дипломатія буквально «б’ється за кожну ракету» PAC-3.

    У липні Зеленський також обговорював можливість додаткових поставок антибалістичних ракет із канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом. Німеччина бере участь у програмі PURL, через яку Україна закуповує дефіцитні ракети для ППО.

    Франція вже погодилася допомогти з FREYJA

    Один із найважливіших практичних результатів нового європейського курсу Україна отримала від Франції.

    У липневій спільній декларації Париж прямо взяв на себе зобов’язання підтримувати розробку українських антибалістичних перехоплювачів у межах FREYJA.

    Франція має сприяти кооперації українських підприємств із французькими оборонними компаніями та надавати експертизу свого Генерального директорату з озброєнь DGA.

    Окремо Франція та Італія дозволили ліцензійне виробництво ракет Aster 30 в Україні та домовилися про подальше постачання систем SAMP/T NG.

    Це показує, що Київ намагається сформувати не одну «чарівну» систему, а багатошарову протиракетну оборону: Patriot, SAMP/T, європейські ракети Aster і майбутню FREYJA.

    Європа фактично отримує власний аналог антибалістичної екосистеми

    У перспективі FREYJA може мати значення далеко за межами України.

    Нинішня європейська ППО залежить від кількох дорогих систем, значна частина технологій яких або виробляється у США, або випускається в обмежених кількостях.

    Війна показала, що навіть найсучасніша система малоефективна, якщо для неї фізично не вистачає ракет.

    Тому головна мета FREYJA — створити продукт, який можна буде виробляти значно більшими серіями у Європі та використовувати проти масованих балістичних атак.

    Україна у цьому проєкті має унікальну роль: вона володіє найбільшим у Європі реальним бойовим досвідом протидії сучасним балістичним ракетам.

    Саме тому нова система фактично розробляється не у лабораторних умовах, а з урахуванням щоденної війни.

    Найскладнішим може стати доступ до компонентів

    Зеленський окремо звернув увагу на питання критичних компонентів.

    Для сучасного антибалістичного перехоплювача недостатньо створити корпус, двигун та бойову частину.

    Потрібні надзвичайно точні системи наведення, високошвидкісна електроніка, сенсори, радари, програмне забезпечення та технології, здатні працювати проти цілей на величезних швидкостях.

    Саме тому на нараді говорили про локалізацію виробництва і технологічну співпрацю з партнерами.

    Reuters раніше повідомляло, що Fire Point уже домовляється з європейськими компаніями щодо технологічної кооперації для майбутньої системи.

    Україна намагається вирішити одразу дві стратегічні проблеми

    У разі успіху нинішня програма може суттєво змінити баланс можливостей України.

    Власна ударна балістична ракета означатиме меншу залежність від політичних обмежень партнерів при ударах по військових об’єктах противника.

    Власна антибалістична система означатиме меншу залежність від обмежених запасів PAC-3 і американських виробничих потужностей.

    Обидва напрями залишаються надзвичайно складними, і сам Зеленський не заявляє, що системи вже готові. Йдеться про етап прискореної розробки, випробувань, локалізації та формування міжнародної кооперації.

    Однак цього разу є й конкретний орієнтир: 2026–2027 роки.

    Якщо поставлений графік буде виконаний, Україна може стати однією з небагатьох держав світу, які одночасно здатні самостійно створювати балістичні ударні ракети та системи для їх перехоплення. І для країни, яка сьогодні залежить від кожної доступної ракети PAC-3, це вже питання не лише технологічного престижу, а стратегічної автономії та виживання під російською балістикою.

  • Народження нової системи союзів на тлі російської агресії

    Народження нової системи союзів на тлі російської агресії

    У 1946 році ще не існувало терміна «холодна війна», хоча її фундамент уже був закладений. На початку 1990-х мало хто припускав, що розпад Радянського Союзу відкриє майже тридцятирічний період безумовного американського лідерства. Нова система майже ніколи не з’являється в момент підписання договору чи закінчення війни. Спочатку починають змінюватися рішення держав. Лише через роки стає зрозуміло, що вони вже живуть за іншими правилами. Саме це сьогодні відбувається з Європою.

    Країни, які десятиліттями скорочували армії, повертають обов’язкову службу та формують нові дивізії. Німеччина, яка зробила демілітаризацію частиною своєї політичної ідентичності, розміщує постійну бронетанкову бригаду в Литві. Фінляндія та Швеція відмовляються від моделі безпеки, що зберігалася з часів Другої світової війни. Польща будує найбільшу сухопутну армію на континенті. Європейські заводи збільшують випуск боєприпасів у кілька разів, а уряди обговорюють не скорочення оборонних витрат, а здатність промисловості забезпечити багаторічну війну високої інтенсивності.

    Жодне з цих рішень не можна пояснити виключно російським вторгненням в Україну. Вони відображають глибшу зміну. Держави більше не виходять із припущення, що порядок, який склався після закінчення холодної війни, здатний самостійно забезпечувати безпеку. Міжнародні інститути не запобігли найбільшій війні в Європі з часів 1945 року. Економічна взаємозалежність не стала гарантією миру. Міжнародне право не зупинило застосування сили проти сусіда. Практично кожен механізм, що вважався основою європейської стабільності, проходить перевірку, якої не було кілька десятиліть.

    На цьому тлі українська війна перестає бути регіональним конфліктом. Вона стає точкою, через яку держави оцінюють власне майбутнє. У Тайбеї вивчають ефективність української моделі оборони. У Варшаві — темпи мобілізації промисловості. У Брюсселі — межі можливостей європейського ВПК. У Пекіні та Вашингтоні — швидкість, з якою демократичні суспільства здатні підтримувати затяжне протистояння. Занадто багато стратегічних розрахунків у різних частинах світу сьогодні залежать від результату однієї війни, щоб розглядати її виключно як європейську кризу.

    Подібні переломи рідко стають очевидними сучасникам. Але існує показник, який зазвичай з’являється саме в такі періоди. За даними Peace Research Institute Oslo, у 2025 році кількість прямих міждержавних воєн досягла восьми — максимального значення з 1946 року. Це не просто статистичний рекорд. Він показує, що війна знову стає прийнятним інструментом зміни міжнародної реальності.

    Руйнування системи взаємних гарантій

    Стара європейська система безпеки не рухнула в один момент 24 лютого 2022 року. Вона розвалювалася десятиліттями, а повномасштабна війна стала лише останнім, уже незворотним актом. Те, що раніше маскувалося під «партнерство» і «взаємозалежність», виявилося крихкою конструкцією з напівмертвих договорів, добровільних обмежень і ілюзії, ніби велика війна на континенті більше неможлива. Найтиховіший, але структурно важливий удар припав по Договору про звичайні збройні сили в Європі. Документ 1990 року колись вважався наріжним каменем постхолодної архітектури: він жорстко обмежував кількість танків, бронетехніки, артилерії та ударної авіації від Атлантики до Уралу і створював систему взаємних інспекцій. Росія формально призупинила його виконання ще 2007-го, а в листопаді 2023-го остаточно вийшла. Через місяць країни НАТО, які все ще числилися учасниками, оголосили про призупинення своїх зобов’язань «на невизначений строк».

    Мало хто помітив цю дату. У новинах вона розчинилася між повідомленнями з фронту. Але саме тоді зник останній юридично зобов’язувальний механізм, який хоч якось стримував гонку звичайних озброєнь на континенті. Сьогодні ніхто не знає точних цифр накопичення техніки біля кордонів — ні в однієї зі сторін. Паралельно померла і політична надбудова. Основоположний акт Росія–НАТО 1997 року і створена на його базі Рада Росія–НАТО довго зберігали статус «існуючих, але непрацюючих».

    3 грудня 2025 року міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський повідомив, що генеральний секретар НАТО Марк Рютте на засіданні міністрів Альянсу заявив: Рада Росія–НАТО та Основоположний акт 1997 року більше не існують. Це була не гучне заява, а суха констатація факту, до якого польська дипломатія, наприклад, йшла роками. Організація з безпеки і співробітництва в Європі, колись задумана як інклюзивний майданчик від Ванкувера до Владивостока, теж перетворилася на тінь. Росія ще до повномасштабного вторгнення дедалі частіше підривала механізми прозорості, передбачені Віденським документом, а у 2023 році відмовилася від щорічного обміну військовою інформацією, який документ зобов’язує проводити. Спеціальна моніторингова місія в Україні була згорнута.

    Зараз ОБСЄ формально зберігає існування, але її військово-політичний вимір фактично втратив значну частину своєї ефективності. Механізми контролю та довіри, які десятиліттями залишалися основою європейської безпеки, були підірвані через блокування домовленостей і відмову Росії від частини зобов’язань у сфері військової прозорості. Руйнування відбувалося і в менш очевидних сферах. Енергетична взаємозалежність, яку в Берліні та Парижі довгий час розглядали як спосіб зменшення ризику конфлікту, після 2022 року перетворилася на стратегічну вразливість. Скорочення російських поставок газу та пошкодження «Північних потоків» змінили енергетичну архітектуру Європи: європейська промисловість втратила доступ до значної частини дешевого трубопровідного ресурсу, а Москва — один із найбільших експортних ринків.

    Стратегічне середовище, яке Росія десятиліттями будувала навколо ідеї нейтральності сусідніх держав, також зазнало фундаментальних змін. Вступ Фінляндії та Швеції до НАТО розширив присутність Альянсу біля російських кордонів і змінив військовий баланс у Північній Європі. Від Арктики до Чорного моря сформувався новий пояс протистояння, якого не існувало в такому масштабі після завершення холодної війни. Цифри переозброєння лише підтверджують масштаб цього зламу. За даними SIPRI, сукупний імпорт основних озброєнь 29 європейськими членами НАТО у 2021–2025 роках зріс на 143% порівняно з періодом 2016–2020 років.

    Але зростання це хаотичне, з перекосами в бік американських і південнокорейських систем, із затримками поставок і внутрішніми суперечностями ЄС щодо спільних закупівель. Стара система передбачала передбачуваність і прозорість. Нова — форсоване, часто непрозоре нарощування сил в умовах, коли попередні обмежувачі вже не діють. У результаті Європа опинилася в стані, який важко назвати навіть «новою холодною війною». Холодна війна мала свої правила, канали зв’язку і договори. Зараз немає ні того, ні іншого, ні третього. Залишилися лише зростаючі військові бюджети, взаємна недовіра і розуміння, що будь-яка майбутня архітектура безпеки будуватиметься не на спільних принципах, а на жорсткому балансі сили.

    Кінець старої моделі та формування нової системи безпеки

    Наслідки війни в Україні давно перестали обмежуватися лінією фронту. Російське вторгнення змінює не лише співвідношення сил у Європі, а й логіку функціонування всієї системи міжнародної безпеки. Війна створила в Росії економічну залежність від постійного розширення військового виробництва. Галузі, пов’язані з оборонними замовленнями, отримали додаткове фінансування і робочі місця, однак це відбулося ціною дедалі більшої мілітаризації економіки та витіснення цивільних секторів

    Одночасно регіональні бюджети взяли на себе значну частину витрат, пов’язаних із війною. За оцінками Банку Фінляндії (BOFIT), такі видатки суб’єктів федерації зросли з приблизно 1,9 трлн рублів у 2022 році до 3,5 трлн у 2025-му, досягнувши близько 13,2% сукупних регіональних витрат. Паралельно сукупний дефіцит регіональних бюджетів у 2025 році наблизився до 1,5 трлн рублів. Для губернаторів це означає, що майбутнє скорочення військових видатків може створити не лише соціальні, а й серйозні бюджетні ризики.

    Європа переходить від тимчасового кризового реагування до довгострокового розширення оборонної промисловості. ЄС запустив програму ASAP (Act in Support of Ammunition Production), спрямовану на нарощування виробничих потужностей артилерійських боєприпасів до 2 млн снарядів на рік до кінця 2025 року. За даними IISS, вартість контрактів на закупівлю озброєнь, укладених європейськими членами НАТО після лютого 2022 року, майже подвоїлася — зі 131,8 млрд доларів у 2018–2021 роках до понад 245 млрд доларів станом на середину 2025 року.

    Рішення про будівництво заводів, багаторічні контракти і реформу закупівель дедалі частіше приймаються так, ніби конфлікт високої інтенсивності перестав бути винятком. Головним наслідком може виявитися не саме зростання витрат, а зникнення ідеї, що європейська безпека знову може будуватися навколо тимчасових криз. Після 2022 року інституційні та промислові рішення дедалі частіше виходять із розрахунку на тривалу нестабільність. Ці два процеси працюють разом. У Росії формується коаліція інтересів, для якої продовження високої інтенсивності вже стало частиною економічної та політичної реальності. У Європі промисловість і інститути перебудовуються під тривалу конфронтацію як під новий базовий сценарій.

    Водночас для США війна стала сигналом, що епоха, коли одна технологічна перевага могла компенсувати обмежені виробничі потужності, завершується. Після десятиліть, коли головним показником сили вважали технологічний відрив, повертається значення промислової витривалості — здатності держави вести довгу боротьбу на рівні виробництва, ресурсів і союзів.

    Для України це означає, що її значення починає визначатися не лише тим, що відбувається на полі бою. Уперше за десятиліття навколо однієї війни одночасно перебудовуються промислова політика, бюджетні пріоритети, військове планування і механізми союзництва найбільших держав. Це перетворює Україну з учасника конфлікту на фактор довгострокової інституційної трансформації.

    Виникнення центрів сили та союзництва

    Вперше після Другої світової війни Німеччина розгортає постійну бронетанкову бригаду за межами власної території — у Литві. 45-та танкова бригада має до кінця 2027 року досягти повної боєготовності й налічувати близько 4800 військовослужбовців та близько 200 цивільних працівників. Для Берліна це означає безпрецедентний відхід від післявоєнної практики, за якої великі бойові з’єднання Бундесверу не розміщувалися на постійній основі за кордоном. Для країн Балтії це, своєю чергою, означає, що захист східного флангу НАТО перестає бути лише політичним зобов’язанням і набуває цілком матеріальної форми.

    Польща фактично формує новий оборонний центр разом із Південною Кореєю. За даними SIPRI, у 2021–2025 роках майже половина всього польського імпорту основних озброєнь припала саме на Сеул. Контракти передбачають постачання до тисячі танків K2, майже 700 самохідних гаубиць K9, близько 300 реактивних систем Chunmoo та десятків легких бойових літаків FA-50. Водночас важливішими за самі закупівлі стають виробничі зміни: частину виробництва танків K2PL планують локалізувати в Польщі. Таким чином співпраця виходить далеко за межі звичайного імпорту озброєнь, поєднуючи передачу технологій, спільне виробництво та розвиток польської оборонної промисловості.

    Паралельно змінюється і сама логіка союзів. Якщо раніше основним майданчиком координації залишалося НАТО, то тепер дедалі більшого значення набувають двосторонні та регіональні оборонні угоди. Франція і Польща підписали Договір Нансі із взаємними гарантіями оборони, Велика Британія та Німеччина уклали Trinity House Agreement, а Франція, Німеччина, Італія та Польща започаткували програму ELSA зі спільної розробки далекобійних ударних систем. Північні країни інтегрують свої повітряні сили, а окремі європейські армії дедалі глибше поєднують свої структури. Це ще не «європейська армія», але вже й не сукупність незалежних національних сил. Формується мережа оборонних зв’язків, яка дедалі менше залежить від одного центру ухвалення рішень.

    Змінюється і зовнішня географія європейської безпеки. Європейський Союз почав укладати Security and Defence Partnerships із державами, які ще недавно перебували поза традиційним колом європейської оборонної політики, — від Великої Британії та Канади до Японії, Південної Кореї й Австралії. Ці угоди не замінюють НАТО, але створюють додаткову мережу технологічної, промислової та військово-політичної співпраці, яка поступово зменшує критичну залежність Європи від американських ресурсів.

    Усе це супроводжується наймасштабнішим переозброєнням європейського континенту за останні десятиліття. За оцінками IISS, після лютого 2022 року загальна вартість контрактів на закупівлю озброєнь європейськими членами НАТО зросла майже вдвічі — зі 131,8 до понад 245 мільярдів доларів. Rheinmetall збільшує виробництво 155-мм артилерійських снарядів із 70 тисяч у 2022 році до 1,1 мільйона до 2027-го, а загальнівиробничі можливості Європи вже наближаються до двох мільйонів пострілів на рік. Ще кілька років тому такі масштаби здавалися надлишковими для континенту, який десятиліттями готувався переважно до локальних операцій. Тепер вони стають базовою умовою підготовки до тривалого високоінтенсивного конфлікту.

  • «Б’ємося буквально за кожну ракету»: Сибіга розкрив критичну ситуацію з PAC-3 для Patriot

    «Б’ємося буквально за кожну ракету»: Сибіга розкрив критичну ситуацію з PAC-3 для Patriot

    Україна веде фактично щоденну дипломатичну та військово-технічну боротьбу за ракети-перехоплювачі PAC-3 для систем Patriot, які залишаються одним із найважливіших засобів захисту українських міст від російської балістики. На тлі різкого скорочення поставок і глобального дефіциту таких ракет Київ паралельно намагається домовитися зі США про нові закупівлі, обміни черг у виробництві та можливе ліцензійне виробництво.

    Про це 6 серпня заявив виконувач обов’язків міністра закордонних справ України Андрій Сибіга.

    За його словами, нинішня ситуація на міжнародному ринку протиракетного озброєння надзвичайно складна через одночасний попит з боку України, США та союзників на Близькому Сході.

    «Ми буквально б’ємося за кожну ракету», — заявив Сибіга, говорячи про PAC-3.

    За його словами, питання ракет для Patriot перебуває на рівні особистого контролю президента Володимира Зеленського, а українські дипломати щоденно працюють над пошуком додаткових перехоплювачів.

    Слова очільника МЗС прозвучали на тлі різкого погіршення ситуації з українською протиракетною обороною. За даними Reuters, у 2026 році Україна отримала від союзників лише близько третини тієї кількості ракет-перехоплювачів, яку отримала у 2025 році.

    Чому саме PAC-3 настільки важливі для України

    Patriot може застосовувати кілька типів ракет, однак для України особливу цінність становлять PAC-3 Missile Segment Enhancement — PAC-3 MSE.

    Це сучасні ракети-перехоплювачі, розроблені передусім для боротьби з тактичними балістичними ракетами, а також крилатими ракетами й літаками.

    На відміну від класичних зенітних ракет, які знищують ціль вибухом бойової частини поруч із нею, PAC-3 MSE використовує принцип hit-to-kill — фактично фізично врізається у ціль на великій швидкості.

    Американська армія називає PAC-3 MSE одним із ключових елементів своєї багаторівневої протиракетної оборони. Ракета має підвищені дальність, висоту перехоплення та маневреність порівняно з попередніми версіями PAC-3.

    Для України її цінність ще більша, оскільки саме Patriot залишається одним із небагатьох реально доступних засобів перехоплення російських балістичних ракет.

    США виробляють близько 600 PAC-3 на рік

    Сибіга звернув увагу, що американські виробничі можливості поки залишаються обмеженими.

    Його оцінка у близько 600 ракет на рік відповідає відкритій інформації самого виробника Lockheed Martin.

    У 2025 році компанія поставила рекордні 620 PAC-3 MSE. На початку 2026 року Lockheed Martin повідомила, що її виробничі потужності становлять приблизно 600 ракет щороку.

    Тобто це не 600 ракет лише для України.

    Цей обсяг має одночасно задовольняти потреби американських збройних сил та численних країн-союзників, які використовують Patriot.

    Саме тому кожна додаткова партія для Києва фактично стає предметом окремих політичних і військових домовленостей.

    Виробництво планують збільшити більш ніж утричі

    Ситуація поступово має змінитися.

    У січні 2026 року уряд США та Lockheed Martin уклали масштабну семирічну рамкову угоду про різке нарощування випуску PAC-3 MSE.

    Компанія планує збільшити річні виробничі потужності приблизно з 600 до 2000 ракет на рік.

    У квітні американська армія додатково уклала з Lockheed Martin контракт на 4,7 млрд доларів, спрямований саме на прискорення виробництва PAC-3 MSE.

    Однак різко збільшити випуск ракет за кілька місяців неможливо.

    Потрібно розширити підприємства, найняти персонал, збільшити випуск двигунів, електроніки та інших компонентів, а також наростити можливості десятків компаній у виробничому ланцюжку.

    Тому для України головною проблемою залишається не те, скільки PAC-3 США зможуть виробляти через кілька років, а скільки перехоплювачів Київ отримає зараз.

    США самі зіткнулися з дефіцитом

    Україна конкурує за PAC-3 не лише з іншими союзниками.

    Через війну на Близькому Сході Сполучені Штати самі почали витрачати значні запаси своїх високоточних і протиракетних боєприпасів.

    Reuters повідомляло, що за п’ять місяців війни з Іраном американські сили використали значну частину запасів низки високоточних ракет. Особливо великим було навантаження на системи Patriot і THAAD.

    За оцінками джерел агентства, США могли використати близько 65% доступних Patriot-перехоплювачів, призначених для оперативних потреб у цьому конфлікті.

    Саме ця ситуація пояснює слова Сибіги про «геополітичні реалії».

    Навіть за наявності політичної підтримки України фізичні запаси ракет обмежені.

    Поставки Україні впали утричі

    Напередодні президент Володимир Зеленський заявив, що у 2026 році постачання Україні ракет-перехоплювачів скоротилося приблизно утричі порівняно з попереднім роком.

    За даними Reuters, проблема найбільше стосується боєприпасів для Patriot.

    Це відбувається саме тоді, коли Росія, навпаки, збільшує кількість балістичних ракет у своїх атаках.

    31 липня РФ здійснила масштабний удар по Києву, застосувавши 35 ракет, із яких 27 були балістичними. Через нестачу перехоплювачів українські сили змогли збити лише одну балістичну ціль.

    Цей епізод показав проблему максимально наочно: навіть наявність батарей Patriot не гарантує захисту, якщо для них немає достатньої кількості ракет.

    Загроза зростає ще й через КНДР

    Одночасно Росія отримує додаткові балістичні можливості від Північної Кореї.

    Українська розвідка повідомила про розгортання у Воронезькій області спеціалізованого ракетного підрозділу КНДР, який потенційно може мати близько 90 військовослужбовців, шість пускових установок та до 120 балістичних ракет.

    Reuters також повідомляло, що з 2023 року Північна Корея могла передати Росії близько 150 балістичних ракет KN-23 і KN-24.

    Таким чином виникає небезпечний дисбаланс: Росія розширює власний балістичний арсенал за допомогою КНДР, тоді як Україна має дедалі жорсткіше конкурувати за обмежений запас перехоплювачів.

    Київ хоче отримати ліцензію на виробництво Patriot

    Україна намагається вирішити проблему не лише додатковими поставками.

    Сибіга підтвердив, що Київ веде зі США консультації щодо ліцензій.

    Мова йде про можливість участі України у виробництві компонентів або безпосередньо ракет Patriot.

    Наприкінці липня українська представниця у США Ольга Стефанішина також підтверджувала Reuters, що Київ веде переговори про отримання ліцензії на виробництво PAC-3.

    Однак навіть у разі політичної домовленості швидкого результату очікувати не варто.

    За оцінками, створення повноцінного виробництва таких складних ракет може зайняти кілька років. Reuters раніше повідомляло, що процес здатен розтягнутися приблизно до п’яти років залежно від формату домовленості.

    Один із варіантів — мінятися місцями у виробничій черзі

    Через це Україна одночасно шукає короткострокові рішення.

    Одне з них — так звані production line swaps, коли країна, яка вже замовила PAC-3 і стоїть у виробничій черзі, погоджується передати Україні своє місце, а власні ракети отримати пізніше.

    За даними Reuters, Київ уже вивчає такі схеми поряд із прямими закупівлями та майбутнім ліцензійним виробництвом.

    Саме тому, за словами Сибіги, над питанням працює практично весь український дипломатичний корпус.

    Країна може мати ракети Patriot у контракті, на складі чи у виробничому плані — і завдання української дипломатії полягає в тому, щоб переконати союзника тимчасово передати їх Києву.

    Навіть 2000 PAC-3 на рік проблему одразу не вирішать

    Нові американські плани щодо збільшення виробництва до 2000 PAC-3 MSE на рік виглядають масштабно, але попит також швидко зростає.

    Patriot використовують США, Німеччина, Польща, Румунія, Нідерланди, Японія, Південна Корея, Саудівська Аравія, Ізраїль та інші держави.

    Lockheed Martin повідомляла, що PAC-3 обрали вже 17 країн.

    Крім того, американська армія у вересні 2025 року уклала багаторічний контракт на 1970 PAC-3 MSE загальною вартістю 9,8 млрд доларів для США та іноземних партнерів.

    Тобто виробничі потужності значною мірою розписані наперед.

    Росія намагається перетворити дефіцит PAC-3 на свою перевагу

    Для Москви нестача перехоплювачів стала окремим фактором військового планування.

    Українська влада та західні аналітики неодноразово звертали увагу, що РФ збільшує частку балістичних ракет у комбінованих атаках саме тому, що їх значно складніше перехопити.

    І якщо Україна витрачає дорогі PAC-3 швидше, ніж отримує нові, з кожним наступним масованим ударом можливості протиракетної оборони можуть скорочуватися.

    Саме тому слова Сибіги про боротьбу «за кожну ракету» — не дипломатичне перебільшення.

    Сьогодні одна додаткова PAC-3 може означати один збитий «Іскандер» або іншу балістичну ракету, яка в іншому випадку може влучити у житловий будинок, електростанцію чи інший критично важливий об’єкт.

    І поки американська промисловість лише розгортає виробництво від нинішніх приблизно 600 до майбутніх 2000 ракет на рік, Україна змушена вирішувати проблему тут і зараз — через прямі закупівлі, передачі зі складів союзників, обмін місцями у виробничих чергах та переговори про власне ліцензійне виробництво.

  • США майже вичерпали запаси ключових ракет через війну з Іраном

    США майже вичерпали запаси ключових ракет через війну з Іраном

    Армія США за п’ять місяців війни з Іраном суттєво скоротила запаси високоточних далекобійних ракет. За даними джерел Reuters, американські військові використали майже весь наявний арсенал ракет ATACMS і PrSM, а також значну частину крилатих ракет Tomahawk. Це викликає занепокоєння щодо готовності Сполучених Штатів до можливих конфліктів з іншими потенційними противниками.

    Про це повідомляє Reuters.

    За словами трьох співрозмовників агентства, США використали практично весь запас ракет класу “земля-земля” ATACMS та новітніх Precision Strike Missile (PrSM), які поступово мають замінити попередню систему. Точну кількість боєприпасів, що залишилися на складах, джерела не називають.

    Ракети ATACMS і PrSM вважаються одними з найважливіших засобів далекобійного ураження американської армії. Вартість кожної з них перевищує один мільйон доларів, а їхні запаси мають стратегічне значення не лише для операцій на Близькому Сході, а й для потенційного стримування Китаю та Росії.

    Як зазначає Reuters, однією з причин швидкого виснаження арсеналу стало рішення адміністрації президента Дональда Трампа мінімізувати використання пілотованої авіації під час ударів по території Ірану, натомість покладаючись на високоточні ракети великої дальності.

    Співрозмовники агентства висловлюють побоювання, що затяжний конфлікт призвів до суттєвого скорочення стратегічних запасів озброєння, що може обмежити можливості США реагувати на інші потенційні військові загрози.

    Водночас у Білому домі запевняють, що ситуація перебуває під контролем. Президент Дональд Трамп заявив, що Сполучені Штати мають “набагато більше боєприпасів, ніж будь-яка інша країна світу”, а американський оборонно-промисловий комплекс працює рекордними темпами для поповнення запасів.

    Речник Пентагону Шон Парнелл також наголосив, що американські збройні сили забезпечені всіма необхідними засобами для виконання поставлених завдань у будь-який момент.

    За інформацією Reuters, дефіцит торкнувся не лише наступального озброєння. За оцінками Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), у період із лютого по липень США використали близько 65% запасів ракет-перехоплювачів для систем Patriot.

    Крім того, запаси ракет для комплексів THAAD, за оцінками аналітиків, скоротилися щонайменше на 38% порівняно з початком бойових дій. За словами двох джерел Reuters, ці оцінки відповідають внутрішнім даним американських військових.

    Ще одним проблемним напрямком стали крилаті ракети Tomahawk. Одне із джерел агентства стверджує, що США вже використали трохи менше половини світового запасу цих ракет, які запускаються переважно з кораблів ВМС. Reuters зазначає, що не змогло незалежно підтвердити цю інформацію.

    На тлі скорочення арсеналів компанія Raytheon вже досягла попередньої багаторічної домовленості з Пентагоном щодо розширення виробництва ракет Tomahawk для відновлення стратегічних запасів.

    За словами співрозмовників Reuters, військове командування США протягом кількох тижнів попереджало президента про стрімке скорочення запасів окремих видів озброєння, зокрема ракет Patriot. Водночас один із американських чиновників заперечив, що саме ця проблема стала причиною відмови від нового масштабного удару по Ірану, пояснивши рішення політичними факторами та позицією партнерів США в країнах Перської затоки.

    Нагадаємо, наприкінці липня президент США Дональд Трамп заявив, що Вашингтон поки не ухвалив рішення щодо надання Україні ліцензії на виробництво ракет-перехоплювачів Patriot.

  • Україна створила власний турбореактивний двигун для “Фламінго”

    Україна створила власний турбореактивний двигун для “Фламінго”

    Українська компанія Fire Point повідомила про завершення розробки власного турбореактивного двигуна, який у перспективі може використовуватися на крилатій ракеті FP-5 “Фламінго”. У компанії вже збирають перші прототипи нового силового агрегату та планують завершити всі випробування до кінця року, після чого перейти до серійного виробництва.

    Про це генеральна директорка Fire Point Ірина Терех розповіла в інтерв’ю виданню TWZ.

    За її словами, новий двигун був створений у співпраці з тим самим конструкторським бюро, яке свого часу розробило турбореактивний двигун АІ-25. Саме його модифікація АІ-25ТЛ стала першим силовим агрегатом, який використовувався на крилатій ракеті FP-5 “Фламінго”.

    Терех зазначила, що під час розробки ракети компанія від самого початку закладала можливість інтеграції різних типів двигунів. Завдяки цьому платформа залишається універсальною та може адаптуватися до різних технічних рішень.

    За її словами, загалом “Фламінго” вже проходив випробування з п’ятьма різними двигунами.

    “‘Фламінго’ спочатку проєктувався як гнучка платформа, здатна працювати з різними типами двигунів. Тому ми дійсно можемо значно розширити перелік підтримуваних двигунів”, – заявила Терех.

    Розробка власного турбореактивного двигуна для безпілотних літальних апаратів тривала понад шість місяців. Наразі компанія перейшла до етапу виготовлення перших дослідних зразків.

    “Зараз ми збираємо перші 10 прототипів майбутніх турбореактивних двигунів із вентиляторним агрегатом нашого виробництва”, – повідомила керівниця Fire Point.

    Вона підкреслила, що створення турбореактивного двигуна є значно складнішим технологічним завданням, ніж виробництво самої ракети, оскільки потребує високої точності, складних матеріалів та великої кількості випробувань.

    За планами компанії, до кінця поточного року мають завершитися випробування всіх дослідних зразків. Після аналізу результатів інженери внесуть необхідні зміни до конструкції, а вже наступного року Fire Point розраховує розпочати серійне виробництво нового двигуна.

    Водночас Ірина Терех визнала, що компанії поки не вдалося реалізувати раніше озвучені плани щодо збільшення темпів виробництва крилатих ракет “Фламінго” до щонайменше семи одиниць на добу.

    За її словами, головною причиною стали фінансові чинники. Україна очікувала надходження коштів за кредитною програмою Європейського Союзу, однак обсяги державних замовлень виявилися нижчими за максимальні виробничі можливості підприємства. Через це компанія була змушена тимчасово скоригувати темпи виробництва.

    “На жаль, оскільки Україна очікувала надходження коштів за кредитом від Європейського Союзу, обсяг замовлень не відповідав максимальній виробничій потужності, тому обсяг виробництва було знижено… Ми розраховуємо наростити обсяг до зазначеного рівня. Ймовірно, до кінця цього року або на початку наступного. Це залежить від того, як надходитимуть контракти”, – пояснила Терех.

    Попри це, компанія продовжує активно розвивати власні оборонні технології. У липні Fire Point представила антибалістичні ракети FP-7.x для перспективної системи протиповітряної оборони Freyja. Раніше компанія також повідомила про успішні випробування цієї ракети, під час яких було підтверджено керований політ і швидкість до 2000 метрів за секунду. Крім того, Fire Point заявляла про плани співпраці з німецькою компанією Diehl Defence щодо створення системи наведення для нової ракети.

  • Трамп засумнівався щодо ліцензії на виробництво ракет Patriot в Україні: що відомо і чому це важливо

    Трамп засумнівався щодо ліцензії на виробництво ракет Patriot в Україні: що відомо і чому це важливо

    Президент США Дональд Трамп заявив, що Вашингтон поки не ухвалив остаточного рішення щодо надання Україні ліцензії на виробництво ракет-перехоплювачів для систем протиповітряної оборони Patriot. Його слова стали несподіванкою, адже лише кілька тижнів тому американський лідер публічно заявляв про готовність надати Києву відповідний дозвіл.

    Про це Трамп сказав в інтерв’ю Financial Times, відповідаючи на запитання про перспективи локалізації виробництва одного з найважливіших елементів української системи ППО.

    Трамп: рішення ще не ухвалене

    В інтерв’ю Financial Times президент США повідомив, що питання ліцензування виробництва ракет Patriot наразі залишається відкритим.

    На запитання журналістів, чи готові Сполучені Штати дозволити Україні виробляти перехоплювачі Patriot, Трамп відповів:

    “Я не впевнений. Ми розглядаємо це питання”.

    Він також наголосив, що Вашингтон дуже обережно ставиться до передачі технологій такого рівня.

    За словами американського президента, Patriot належать до категорії найбільш складного та високотехнологічного озброєння, тому США традиційно не поспішають видавати виробничі ліцензії іншим країнам.

    “Це дуже незвичайна зброя… Нам потрібно бути трохи обережними з тим, кому ми видаємо ліцензії. Ми насправді не ліцензуємо таке обладнання”, – пояснив Трамп.

    Чому ця заява викликала резонанс

    Нинішні слова президента США контрастують із його заявами, зробленими під час саміту НАТО в Анкарі на початку липня.

    Тоді, перебуваючи поруч із президентом України Володимиром Зеленським, Трамп заявив, що США готові надати Україні право виробляти ракети-перехоплювачі Patriot.

    Він навіть сказав, що Вашингтон “дасть ліцензію” та допоможе українській стороні освоїти технологію виробництва. При цьому американський президент визнавав, що йдеться про надзвичайно складний технологічний процес.

    Саме тому нинішня заява Financial Times фактично означає, що остаточного політичного рішення досі не існує.

    Що говорив Зеленський після зустрічі у Білому домі

    Коментарі Трампа пролунали лише через два дні після його переговорів із президентом України Володимиром Зеленським у Білому домі.

    Після зустрічі глава української держави повідомив, що сторони детально обговорили питання спільного виробництва оборонної продукції, зокрема ракет-перехоплювачів Patriot.

    Окрім цього, Зеленський розповів про переговори з американськими оборонними компаніями, які можуть бути залучені до майбутніх виробничих проєктів.

    Lockheed Martin вже веде переговори з Україною

    Під час свого візиту до США український президент також зустрівся з керівництвом американської компанії Lockheed Martin, яка є одним із виробників систем Patriot.

    За словами Зеленського, сторони обговорили перспективи розвитку довгострокового оборонного партнерства, включаючи спільне виробництво озброєння, передачу окремих технологій та локалізацію виробництва в Україні.

    Українська сторона розраховує, що така співпраця дозволить не лише забезпечити власні потреби в засобах ППО, а й закласти основу для розвитку сучасної оборонної промисловості після завершення війни.

    Чому Patriot настільки важливі для України

    Patriot сьогодні залишаються практично єдиною західною системою, здатною ефективно перехоплювати російські балістичні ракети.

    Саме тому Україна вже тривалий час просить не лише нові батареї Patriot, а й збільшення запасів ракет-перехоплювачів, які активно витрачаються під час відбиття масованих російських атак.

    Українська посол у США Ольга Стефанішина наголосила, що країна критично потребує саме ракет PAC-3 для боротьби з балістичними ударами. Водночас вона зазначила, що навіть у разі позитивного рішення про локалізацію виробництва запуск такого виробництва може зайняти до п’яти років. Саме тому Україна паралельно веде переговори щодо закупівлі готових ракет та пошуку інших шляхів їх постачання.

    Чому питання виробництва настільки складне

    Навіть якщо США погодяться видати ліцензію, це не означає, що Україна одразу почне виготовляти повний комплекс Patriot.

    Аналітики зазначають, що виробництво може стосуватися лише окремих компонентів або безпосередньо ракет-перехоплювачів, тоді як радари, командні пункти та пускові установки й надалі вироблятимуться американськими компаніями.

    Крім того, запуск такого виробництва потребує значних інвестицій, спеціального обладнання, підготовки персоналу та погодження з виробниками Lockheed Martin і RTX. Навіть після отримання ліцензії знадобляться місяці або роки для створення повноціного виробничого циклу.

    Остаточного рішення поки немає

    Таким чином, попри активні переговори між Києвом і Вашингтоном, питання передачі Україні ліцензії на виробництво ракет Patriot залишається відкритим.

    Нові заяви Дональда Трампа свідчать, що американська адміністрація поки продовжує оцінювати можливі ризики передачі критично важливих оборонних технологій. Водночас українська сторона наголошує, що розвиток власного виробництва сучасних засобів ППО є одним із ключових елементів довгострокового зміцнення обороноздатності країни.

  • Китайські складові, «естонські» прокладки, українські дрони: підозрілий бізнес українських виробників БпЛА

    Китайські складові, «естонські» прокладки, українські дрони: підозрілий бізнес українських виробників БпЛА

    Як виробники «Вампірів» із закупівлями бавляться

    Компанія «Стрім Техно» відома як розробник і виробник безпілотників Vampire, а також власниця цієї торгової марки. Крім неї, до розробки цих потужних гексакоптерів долучилась ще одна українська компанія, ТОВ «Скайфолл Індастріс». Окрім того, що численні згадки пов’язують ці два товариства з однією особою, їх також об’єднує ціла низка дещо дивних нюансів.

    Про БпЛА «Вампір» (Vampire)

    Гексакоптер (6 гвинтів) із вантажопідйомністю до 20 кг. Дальність польоту: 20 км , висота – 400 м. Швидкість: до 80 км/год без навантаження. Час у повітрі близько 23–27 хв із повним боєкомплектом.

    Здатен нести 82-мм та 120-мм мінометні міни, кумулятивні й термобаричні боєприпаси, а також протитанкові міни (зокрема ТМ-62). Оснащений біспектральною тепловізійною камерою для роботи у темряві, має захищену систему навігації GNSS та інерційну систему, що дозволяє продовжувати політ в умовах ворожого глушіння сигналу. Обладнаний функцією автоматичного повернення до точки зльоту у разі втрати зв’язку.

    Вартість одиниці: $10 000 – $12 000

    Згадана особа – Олександр Конотопський, засновник та голова наглядової ради компанії Ajax Systems, «Підприємець року» за версією видання Forbes (2021 р.) та один зі 100 лідерів, що рухають Україну вперед, за версіями «Української правди» (2024 р.) та New Voice (2025 р.). Він активно розвиває свою основну компанію, з не меншою енергією беручи участь в роботі кількох інших. Найвідомішими з них є згадані вище ТОВ «Стрім Техно» та ТОВ «Скайфолл Індастріс».

    Створений важкий ударний дрон-бомбардувальник Vampire є доволі популярним серед військових: його закуповують в значних кількостях державним коштом, через державні оборонні замовлення, за допомогою програм типу «Армії дронів», за гроші місцевих бюджетів та навіть через Prozorro – військові частини та Нацгвардія.

    І ось тут починається найцікавіше.

    В поточному матеріалі ми не будемо згадувати призначення очільника «Стрім Техно» Євгена Гвоздарьова керівником державного підприємства «Укроборонсервіс» та розбиратись у справедливості підозр в отриманні астрономічної за розміром виручки в 15 млрд грн на виробництві дронів.

    Ми спробуємо розібратись з постачанням компонентів та складових продукції цих двох компаній та поміркувати, чи немає в цьому неправомірної вигоди.

    Дивна «прокладка»

    Почнемо розбір з ТОВ «Стрім Техно», яке підготувало очільника держкомпанії. За даними митних декларацій, у 2025 та 2026 роках компанія імпортувала продукцію від близько 60 постачальників-нерезидентів на загальну суму понад 43,1 млрд грн. Лише за січень-червень поточного року вартість імпорту склала 25,6 млрд грн – фактично, 60% від загального показника.

    В загальному переліку партнерів варто відзначити одну компанію-постачальника – DMO COMMERCE OU з Естонії, що має зі «Стрім Техно» прямі та непрямі контракти. За період співпраці, з листопада 2025 р. по червень 2026 р., отримано продукції на 4,1 млрд грн, свідченням чого є митні декларації.

    Ресурс 52wmb підтверджує, що українська компанія є єдиним покупцем товару у DMO COMMERCE OU.

    За прямим контрактом з ТОВ «Стрим Техно» DMO COMMERCE OU (Естонія), відповідно до митних декларацій, виступає постачальником товарів на загальну суму близько 940,7 млн грн (листопад 2025 р. – червень 2026 р.).

    Вартує згадки непрямий контракт між юридичними особами, через який проходить залишок торгівлі.

    Серед постачальників агрегатів, устаткування та комплектуючих для дронів на користь «Стрім Техно» виділяється гонконгська компанія LINGHANGZHE INTERNATIONAL FREIGHT FORWARDING CO., LTD. За січень-червень 2026 р. вона поставила естонцям (а через них – українцям) товарів на 3,2 млрд грн.

    Цікавим є те, що український отримувач є єдиним покупцем продукції компанії, про що свідчать дані про експортні операції з міжнародних баз даних.

    Оскільки контракт є непрямим, розрахунки за постачання відбуваються не з компанією з Гонконгу, а з естонською DMO COMMERCE OU, яка, у свою чергу, перераховує кошти на рахунки виробника. У більшості випадків така проміжна ланка потрібна для завищення імпортної ціни та виведення коштів за кордон.

    Цю гіпотезу підтверджують офіційні дані: компанія з Естонії декларує рівень рентабельності близько 50%, отже DMO COMMERCE OU провадить прибуткову діяльність. З одного боку, можна порадіти за компанію та її команду, з іншого – зрозуміти, що ця прибутковість досягається внаслідок постачання до України товарів, що потрібні для виробництва дронів, а отже ця діяльність дозволяє виводити з країни значні бюджетні кошти.

    Так й порадіти за команду DMO COMMERCE OU також навряд чи вдасться. Адже її не існує.

    Компанія була зареєстрована 18 червня 2024 р., має статутний капітал в розмірі 2 500 євро та займається оптовою та роздрібною торгівлею. ЇЇ засновником є Denys Ovsiannikov (Денис Овсянніков). Фінансова звітність компанії свідчить, що вона не має витрат на оплату праці – відповідно, згаданої вище команди немає. Більше з тим, компанія використовує режиме е-резидентства – тож навіть не має фізичного місця перебування на території Естонії.

    В Україні таку сучасну віддалену форму ведення діяльності законодавчо просуває Міністерство цифрової трансформації.

    А що ж засновник? Він не лише є успішним постачальником комплектуючих до дронів – також пан Овсянніков є віце-президентом з фінансових питань українського венчур-білдера SKELAR.

    SKELAR – це компанія, що займається створенням та розвитком IT-компаній з нуля. Компанія була створена в екосистемі іншої української IT-компанії Genesis. Це – саме так компанія, проти декількох продуктів якої розпочала розслідування Федеральна торгова комісія США (FTC). SKELAR, співзасновником та СЕО якої є Максим Штепа, спеціалізується на цифрових продуктах, мобільних застосунках, онлайн-платформах та сервісах, діяльність та виручка яких орєнтована на міжнародні ринки.

    Співпрацює з Мінцифрою, Мінветеранів, Українським ветеранським фондом, Veteran Hub, Superhumans та іншими партнерами.

    І якщо для DMO COMMERCE OU «Стрім Техно» є єдиним покупцем, то для української компанії вона не є єдиним постачальником. Існує ще – і це підтверджується митними деклараціями – New Eurasian Co., Limited. Це приватна компанія з раніше згадуваного Гонконгу, що спеціалізується на міжнародній оптовій торгівлі електронікою, кабельно-провідниковою продукцією та промисловими компонентами. Зареєстрована в 26 липня 2023 року, базується в районі Квун-Тонг (офіс 101а на 1 поверсі будівлі Genplas).

    Компанія здійснює експортні операції на користь українських компаній. Зокрема, двох: «Скайфолл Індастріс» та «Стрім Техно», яку численні джерела настирливо вказують як компанії з орбіти Олександра Конотопського. На них припадає 98,67% всіх постачань із загальною сумою імпорту в 56 млрд грн (червень 2025 р. – червень 2026 р.).

    Існує гіпотеза, що New Eurasian Co., Limited невипадково з’явилась у Гонконзі – одній з найпривабливіших у світі юрисдикцій для міжнародної торгівлі та ІТ-бізнесу. Пільговий податковий режим, розвинена фінансова інфраструктурі, стратегічне розташування та можливості здійснення міжнародних розрахунків давно перетворили особливий адміністративний район Китаю на точку тяжіння бізнесу.

    Отже, резюмуємо: аналіз зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Стрим Техно» свідчить, що компанія здійснює імпорт товарів переважно з Гонконгу та Китаю за зовнішньоекономічними контрактами. Одним з посередників у зазначених операціях виступає естонська компанія DMO COMMERCE OU, кінцевим бенефіціарним власником якої є особа, діяльність якої пов’язана з українською ІТ-сферою.

    Замість висновків

    Концентрація поставок на обмеженому колі нерезидентів, а також використання посередницької компанії при закупівлі товарів безпосередньо у виробників або постачальників з Китаю та Гонконгу не є типовою моделлю для незалежних міжнародних трейдерів та може свідчити про функціонування зазначених нерезидентів як окремої ланки у структурі постачання товарів до України.

    За таких обставин не виключається, що вказані компанії можуть використовуватися для централізації закупівель, формування цінової політики, акумулювання прибутку за межами України, зокрема виведення коштів отриманих від оборонного бюджету, а також ускладнення ідентифікації фактичних вигодонабувачів зовнішньоекономічних операцій.

  • У Росії стріляли в керівника компанії, що виробляє дрони для армії РФ

    У Росії стріляли в керівника компанії, що виробляє дрони для армії РФ

    У російському місті Тула скоїли напад на керівника компанії, яка займається виробництвом безпілотних систем для потреб російської армії. Невідомий підстеріг чоловіка у під’їзді житлового будинку та кілька разів вистрілив у нього, після чого зник з місця події. Про це повідомляє російський Telegram-канал Mash.

    За інформацією каналу, напад стався біля помешкання керівника компанії “Російська лабораторія повітряного транспорту” Андрія Черезова. Повідомляється, що нападник заздалегідь влаштував засідку в під’їзді житлового будинку, дочекався появи чоловіка та тричі вистрілив у нього.

    Після стрілянини потерпілий отримав вогнепальні поранення. Його госпіталізували до лікарні, де медики надають необхідну допомогу. Інформація про його стан наразі офіційно не уточнюється.

    За даними Mash, особу стрільця поки не встановлено. Російські правоохоронні органи проводять розшукові заходи та з’ясовують усі обставини нападу, однак офіційних заяв щодо можливих мотивів злочину поки не оприлюднили.

    Компанія “Російська лабораторія повітряного транспорту”, яку очолює Черезов, спеціалізується на розробці та виробництві безпілотних авіаційних систем. Її продукція використовується для потреб російської армії.

    За інформацією російських джерел, нещодавно підприємство отримало державні контракти майже на 30 мільйонів рублів. Вони передбачають постачання комплектів для складання безпілотників, а також систем управління для дронів.

    На цей момент невідомо, чи пов’язують російські правоохоронці напад із професійною діяльністю керівника підприємства або ж розглядають інші версії. Офіційного підтвердження мотивів замаху поки немає.

    Водночас інцидент стався на тлі інших резонансних нападів на представників окупаційної адміністрації та осіб, пов’язаних із російським військово-промисловим комплексом. Раніше в тимчасово окупованому Мелітополі стався замах на заступника начальника так званого “обласного управління внутрішніх справ”, коли вибуховий пристрій спрацював біля воріт його будинку. Тоді чоловік також отримав поранення та був госпіталізований. Наразі російська влада не повідомляє про можливий зв’язок між цими подіями.

  • “Орєшнік” майже повністю став російсько-білоруським

    “Орєшнік” майже повністю став російсько-білоруським

    Росія майже повністю відмовилася від використання іноземних компонентів під час виробництва балістичної ракети середньої дальності “Орєшнік”. Наразі основу її елементної бази становлять комплектуючі російського та білоруського виробництва. Про це журналістам повідомив радник президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк.

    За його словами, аналіз уламків ракети свідчить про суттєву зміну структури виробництва російського озброєння. Під час демонстрації фрагментів “Орєшніка” та крилатої ракети “Бандероль” Власюк зазначив, що в новій балістичній ракеті вже налічується понад тисячу компонентів, виготовлених у Росії, а ще приблизно сотня деталей має білоруське походження.

    Як пояснив радник президента, більшість виявлених комплектуючих були вироблені у 2023–2025 роках, що свідчить про безперервне функціонування російського військово-промислового комплексу попри санкційний тиск Заходу.

    “Основна частина виготовлена в 2023–24 роках, є 2025 рік. Тобто вони випускають прямо зараз якісь речі свої”, – зазначив Власюк.

    За його словами, такі результати свідчать про те, що Росія практично досягла самодостатності у виробництві “Орєшніка” та вже майже не залежить від імпортних комплектуючих, які раніше були одним із найбільш уразливих місць російської оборонної промисловості.

    Окрему увагу Власюк звернув на бойову частину ракети. Він продемонстрував журналістам елементи кінетичного заряду та зазначив, що ракета містить 36 уражаючих елементів, які, ймовірно, виготовлені з вольфраму. Саме такі елементи призначені для завдання максимальної шкоди після ураження цілі.

    Представник Офісу президента наголосив, що результати дослідження уламків вкотре демонструють необхідність посилення санкцій не лише проти Росії, а й проти підприємств у Білорусі, які продовжують брати участь у виробництві компонентів для російського озброєння.

    Поява значної кількості білоруських деталей у сучасній російській ракеті також свідчить про дедалі тіснішу інтеграцію військово-промислових комплексів Москви та Мінська. Це означає, що санкційний тиск має охоплювати весь виробничий ланцюг, а не лише російські підприємства.

    Раніше українські фахівці повідомляли, що балістичні ракети “Орєшнік” можуть відхилятися від заданої цілі на десятки кілометрів через можливі недоліки систем наведення. Водночас в американському Інституті вивчення війни (ISW) припускали, що регулярні заяви Кремля про можливість нових ударів із застосуванням “Орєшніка” можуть бути частиною інформаційно-психологічної кампанії, спрямованої на залякування України та її партнерів.

    Відомо також, що пуски цих ракет здійснюються з російського полігону “Капустин Яр”, розташованого поблизу кордону з Казахстаном. Саме звідти Росія проводить випробування та бойові запуски новітнього ракетного озброєння. Попри масштабні інвестиції у військову сферу, населені пункти поблизу полігону, за даними журналістів, залишаються депресивними та перебувають у складному соціально-економічному становищі.