Nenkainfo.com

Позначка: Ормузька протока

  • Смертоносніше за Перську затоку: Чорне море стало найнебезпечнішим маршрутом у світі

    Смертоносніше за Перську затоку: Чорне море стало найнебезпечнішим маршрутом у світі

    Чорне море у 2026 році стало найсмертоноснішим регіоном світу для торговельного судноплавства. Через різке зростання кількості атак на кораблі та портову інфраструктуру морські перевезення опинилися під загрозою масштабного скорочення. Від початку року в регіоні зафіксували ураження понад 570 суден, а щонайменше 40 моряків загинули. За деякими оцінками, інтенсивність атак у Чорному морі вже більш ніж у шість разів перевищує показники Перської затоки.

    Про це повідомляє Financial Times із посиланням на дані компанії з морської безпеки Ambrey та Міжнародної морської організації (IMO).

    Для порівняння, у районі Ормузької протоки, де також тривають військові дії та атаки на торговельні судна, від початку року підтвердили загибель 24 моряків.

    Найбільш різке загострення ситуації у Чорному морі відбулося влітку. За даними Ambrey, лише з липня до вересня під удари потрапили близько 387 суден — більш ніж уп’ятеро більше, ніж у попередньому кварталі.

    У цей період аналітики фіксували в середньому понад чотири атаки на день.

    Причому небезпека загрожує не лише кораблям, які перевозять військові вантажі. Під удари потрапляють торговельні судна, нафтові танкери, зерновози та інші цивільні плавзасоби.

    Частина кораблів зазнає пошкоджень під час обстрілів портової інфраструктури. Інші стають безпосередніми цілями ракет, ударних безпілотників або морських дронів.

    За оцінкою Ambrey, приблизно 90% атак на судноплавство протягом останніх 45 днів здійснила Росія.

    Водночас Україна також проводить операції проти російської морської логістики, зокрема суден, залучених до перевезення пального, нафтопродуктів та інших вантажів.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла про операцію «МоЛоЧКа», у межах якої Сили безпілотних систем ЗСУ атакували російські судна в Чорному та Азовському морях.

    Українське командування заявляло про десятки уражених танкерів, суховантажів та допоміжних плавзасобів. При цьому ураження не завжди означає повне знищення або затоплення корабля.

    Одним із останніх трагічних інцидентів стала атака 23 жовтня на вантажне судно Khoryv поблизу румунського узбережжя.

    За повідомленнями ЗМІ, корабель перебував приблизно за 24 кілометри від порту Констанца, коли зазнав удару безпілотника.

    Після атаки на борту спалахнула пожежа, а згодом судно затонуло.

    Дев’ятьох членів екіпажу вдалося врятувати. Один моряк загинув, ще троє вважаються зниклими безвісти.

    Трагедія стала черговим свідченням того, що небезпека поширюється далеко за межі безпосередніх районів бойових дій.

    Крім атак, судноплавству загрожують морські міни та втручання в роботу супутникових навігаційних систем.

    Усе це змушує судновласників переглядати маршрути, підвищувати витрати на безпеку або взагалі відмовлятися від рейсів.

    За оцінками страховиків, вартість страхування суден від воєнних ризиків у Чорному морі може сягати 15% вартості їхнього корпусу.

    Це майже вдвічі дорожче, ніж аналогічне покриття для суден у Перській затоці.

    Через високі витрати частина перевізників використовує старіші кораблі, які дешевше страхувати. Деяким із них уже близько 50 років.

    Однак експлуатація застарілих суден створює додаткові ризики для екіпажів, особливо в умовах воєнних загроз.

    Наслідки морської ескалації особливо відчутні для українських портів.

    За даними приватного портового оператора TIS, у вересні порти Великої Одеси прийняли менш ніж десять суден, хоча ще в липні їхня кількість становила приблизно 400.

    Частину українського експорту переорієнтували на дунайські порти та альтернативні маршрути.

    Водночас скорочення морських перевезень безпосередньо впливає на аграрний сектор. У серпні експорт сільськогосподарської продукції морем знизився приблизно до 1,4 мільйона тонн — на 75% менше, ніж до повномасштабного вторгнення.

    Це створює додаткове фінансове навантаження на українських аграріїв і може впливати на доступність продовольства в країнах Африки та Азії.

    Раніше «Ненька інфо» писала про зміну правил експорту зерна й олії через російські удари. Національний банк України тоді надав аграріям додатковий час для розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами.

    Зростання небезпеки вже стало предметом міжнародних переговорів.

    У вересні Туреччина запропонувала Україні та Росії проєкт домовленості про припинення атак на цивільні судна.

    Як повідомляла «Ненька інфо», Анкара запропонувала створити механізм захисту торговельного судноплавства, використовуючи досвід попередньої Чорноморської зернової ініціативи.

    Проте підтвердженої угоди про нове морське перемир’я наразі немає.

    За оцінками міжнародних експертів, подальше загострення ситуації може ще більше скоротити кількість торговельних рейсів, підвищити вартість перевезень і посилити ризики для моряків.

    Таким чином, Чорне море, яке десятиліттями залишалося одним із ключових маршрутів світової торгівлі зерном, нафтою та іншими товарами, перетворилося на одну з найнебезпечніших зон міжнародного судноплавства.

    І поки бойові дії тривають, наслідки цього протистояння відчувають не лише Україна та Росія, а й міжнародні перевізники, страхові компанії та країни, залежні від постачання продовольства.

  • Трамп звинуватив Україну в рекордних цінах на дизель, але цифри Bloomberg вказали на іншого винуватця

    Трамп звинуватив Україну в рекордних цінах на дизель, але цифри Bloomberg вказали на іншого винуватця

    Світовий ринок дизельного пального опинився в одному з найгостріших дефіцитів останніх років, а ціни у США та Європі вже оновлюють історичні максимуми. Президент США Дональд Трамп пов’язує кризу насамперед із російсько-українською війною та ударами України по російських нафтопереробних заводах. Однак підрахунки Bloomberg свідчать: найбільший обсяг постачань цього року світовий ринок втратив через конфлікт на Близькому Сході та перебої з експортом нафтопродуктів із регіону Перської затоки.

    Трамп останніми днями неодноразово заявляв, що удари України по російській нафтопереробній інфраструктурі створюють проблеми не лише для Москви, а й для глобального паливного ринку. 13 вересня президент США публічно закликав Володимира Зеленського припинити атаки на російські підприємства, які виробляють дизель. За словами Трампа, скорочення російських поставок призводить до глобального дефіциту пального, тоді як Україна має інші можливі цілі для далекобійних ударів.

    Про цю заяву раніше вже писала Nenka.info у матеріалі «Це шкодить усьому світу»: Трамп закликав Зеленського припинити удари по виробництву дизеля в Росії. Там ішлося про те, що українські атаки серйозно скоротили можливості російської нафтопереробки, однак причини світового дефіциту значно ширші за ситуацію навколо російських НПЗ.

    Саме це тепер показують і розрахунки Bloomberg. Видання порівняло дані Energy Aspects, Kpler і Vortexa та консультації з учасниками ринку. За наведеними оцінками, у період із березня по серпень 2026 року Близький Схід постачав приблизно на 770 тисяч барелів дизеля на добу менше, ніж за аналогічний період минулого року. Скорочення російських поставок за той самий проміжок оцінюється приблизно у 350 тисяч барелів на добу.

    Отже, якщо дивитися лише на фізичний обсяг пального, який зник із міжнародного ринку протягом цього періоду, втрати через близькосхідну кризу були більш ніж удвічі більшими.

    Причиною стала війна за участю США, Ізраїлю та Ірану, яка різко змінила баланс нафтового ринку. Через бойові дії та проблеми із судноплавством через Ормузьку протоку скоротилися поставки не лише сирої нафти, а й уже готових нафтопродуктів. Навіть після часткового відновлення руху танкерів експорт дизелю та авіаційного пального залишався обмеженим. Reuters також зазначає, що конфлікти на Близькому Сході разом із проблемами російської нафтопереробки створили надзвичайно напружену ситуацію на ринку.

    Ситуація з Росією, однак, також стала важливим фактором — особливо влітку. Українські далекобійні удари по російських НПЗ змусили окремі підприємства зупиняти установки або скорочувати переробку. До кінця серпня виробництво бензину в Росії, за даними Reuters, у певний момент покривало лише близько 70% внутрішнього попиту. Москва була змушена обмежувати продажі в окремих регіонах, нарощувати імпорт і продовжувати заборону на експорт частини пального.

    У липні та серпні скорочення російських поставок дизелю стало особливо відчутним. Саме тоді російська влада запровадила обмеження на експорт, намагаючись стабілізувати внутрішній ринок. У серпні морський експорт російських нафтопродуктів дещо відновився порівняно з липнем, але залишався приблизно на 50% нижчим, ніж роком раніше. Reuters пов’язував падіння, зокрема, з українськими атаками та експортними обмеженнями.

    Проблема полягає в тому, що російські втрати почали тиснути на ринок тоді, коли запас міцності вже був майже вичерпаний Близьким Сходом. Саме тому навіть менший за обсягом додатковий дефіцит міг дати непропорційно сильний ефект для ціни.

    Як пояснив Bloomberg керівник напряму нафтопродуктів FGE NexantECA Юджин Ліндел, за абсолютними обсягами більший вплив мав Іран, однак ринкова ціна формується на останніх доступних обсягах. Тобто вилучення ще кількох сотень тисяч барелів із уже дефіцитного ринку здатне викликати значно сильніший стрибок котирувань.

    Наслідки вже видно у США. На початку вересня середня американська ціна дизеля встановила новий рекорд, перевищивши попередній максимум 2022 року. Reuters повідомляв, що з початку американсько-ізраїльського конфлікту з Іраном ціни на дизель у США зросли приблизно на 55%. Запаси пального, особливо на східному узбережжі країни, опустилися до надзвичайно низьких рівнів.

    Дизель має особливе значення для економіки, оскільки використовується вантажним транспортом, сільськогосподарською технікою, будівельними машинами та частиною промисловості. Тому його здорожчання поступово переходить у вартість перевезень, продуктів і товарів. Reuters зазначає, що рекордні ціни можуть стати серйозною економічною проблемою для адміністрації Трампа.

    Сам Білий дім позицію президента не змінив. Адміністрація наполягає, що російсько-українська війна та скорочення російського експорту суттєво посилили дефіцит дизелю. І це твердження частково підтверджується ринковими даними: Росія історично є одним із найбільших світових експортерів дизельного пального, тому втрата значної частини її поставок дійсно впливає на ціни.

    Однак цифри не підтверджують тезу, що саме українські удари були єдиною або найбільшою причиною нинішньої кризи. Bloomberg оцінює більші фізичні втрати постачань саме на Близькому Сході, а Reuters також називає одночасно кілька факторів — іранський конфлікт, удари по російських НПЗ, експортні обмеження та надзвичайно низькі запаси.

    Тим часом удари по російській нафтопереробці продовжуються. 20 вересня дрони досягли Московського НПЗ у Капотні — одного з ключових постачальників пального для російської столиці. Про наслідки цієї атаки Nenka.info докладно писала у матеріалі про удар по заводу, який забезпечує значну частину паливного ринку Москви. Reuters також підтвердив пошкодження об’єкта під час масштабної атаки на Московський регіон.

    Навіть можливе припинення взаємних ударів по енергетичних об’єктах не означатиме миттєвого повернення дешевого дизелю. Частині пошкоджених НПЗ потрібен час на ремонт, а проблеми з постачанням із Перської затоки залишаються окремим фактором. Саме тому нинішню паливну кризу правильніше розглядати як результат накладання кількох шоків, а не наслідок однієї війни або однієї серії ударів.

  • Другий удар по нафтовій артерії світу: хусити вийшли на стратегічний острів Перім

    Другий удар по нафтовій артерії світу: хусити вийшли на стратегічний острів Перім

    Єменські хусити, яких підтримує Іран, вийшли на стратегічний острів Перім у Баб-ель-Мандебській протоці — одному з найважливіших морських «вузьких місць» планети. Це різко підвищує ризики для судноплавства в Червоному морі в момент, коли інший ключовий маршрут Близького Сходу — Ормузька протока — вже серйозно постраждав через війну Ірану зі США.

    Про появу хуситів на Перімі Reuters повідомили чотири джерела в міжнародно визнаному уряді Ємену. Раніше два урядові співрозмовники агентства заявили, що сили, лояльні уряду, залишили острів. Одночасно хусити захопили прибережне місто Дубаб навпроти Періма.

    Саме поєднання контролю над Дубабом та Перімом є особливо небезпечним. Острів лежить безпосередньо в Баб-ель-Мандебській протоці, яка з’єднує Червоне море з Аденською затокою та далі з Індійським океаном. Через цей маршрут судна прямують до Суецького каналу і Середземного моря, тому будь-яке серйозне порушення навігації може вдарити одночасно по енергетичних поставках, контейнерній торгівлі та вартості перевезень між Азією і Європою.

    Водночас говорити, що хусити вже повністю «закрили» Баб-ель-Мандеб, наразі зарано. Reuters повідомляє про їхній вихід на Перім та захоплення Дубаба, однак повний контроль над усією протокою не підтверджений. Самі хусити заявляють, що не мають наміру блокувати все міжнародне судноплавство і що їхні обмеження стосуються передусім суден Саудівської Аравії.

    Проте навіть можливість встановлення вогневого контролю над частиною протоки здатна змінити ситуацію на енергетичному ринку.

    Ще напередодні наступу на Перім хусити захопили портове місто Моха та острови Ханіш у Червоному морі. Reuters називає просування вздовж узбережжя різкою зміною в єменській війні: угруповання, яке роками контролювало переважно північ та найбільш населені райони країни, тепер намагається зміцнити позиції вздовж берегової лінії.

    Значення Мохи важко переоцінити. Захоплення міста дало хуситам безпосередню присутність на підступах до Баб-ель-Мандебу. Спецпосланник ООН з Ємену Ганс Грундберг попередив Раду Безпеки ООН, що країна вступила в «нову і небезпечнішу фазу війни», а наслідки ескалації можуть вийти далеко за межі самого Ємену. За його словами, бойові дії поширилися одразу на кілька провінцій, а з початку вересня були вимушені залишити домівки понад 11 тисяч домогосподарств.

    Для світового ринку момент особливо небезпечний через ситуацію в іншій частині регіону.

    До початку нинішньої війни через Ормузьку протоку проходила приблизно п’ята частина світових поставок нафти. Після початку бойових дій потоки різко скоротилися. За оцінкою Управління енергетичної інформації США, у другому кварталі 2026 року через Ормуз проходило в середньому лише 4,9 млн барелів нафти та інших рідких вуглеводнів на добу проти 21,6 млн барелів наприкінці 2025 року.

    Через це різко зросло значення Червоного моря.

    Саудівська Аравія почала активніше перекачувати нафту зі сходу країни трубопроводом East-West до порту Янбу на Червоному морі, обходячи Ормузьку протоку. Внаслідок цього у другому кварталі через Баб-ель-Мандеб проходило в середньому близько 8,1 млн барелів нафти та нафтопродуктів на добу, тоді як наприкінці 2025 року показник становив приблизно 5,4 млн.

    Тобто Баб-ель-Мандеб став фактично одним із головних запасних маршрутів після проблем з Ормузом. І тепер під загрозою опинилася вже ця обхідна артерія.

    Станом на вересень ситуація вже відбилася на саудівських поставках. Оновлений прогноз EIA від 9 вересня вказує, що атаки на маршрути через Баб-ель-Мандеб скоротили експорт із Янбу: у серпні він був приблизно вдвічі нижчим, ніж у липні. Саудівська Аравія почала активніше використовувати альтернативні й дорожчі логістичні схеми.

    Просування хуситів тепер робить проблему ще гострішою.

    Нафтові ринки вже реагують. У четвер Brent під час торгів піднімалася до $107,08 за барель, а американська WTI — до $101,62. Обидві марки подорожчали приблизно на 6% за день через нову хвилю атак на судноплавство та побоювання щодо постачання. Це був найвищий рівень Brent із середини травня, а WTI вперше з травня перевищила психологічну межу $100.

    У п’ятницю ціни дещо відступили на повідомленнях про спробу дипломатичного врегулювання ситуації навколо Ормузької протоки, однак Brent і WTI залишилися поблизу надзвичайно високих рівнів. Reuters зазначає, що нафтовий ринок прямував до першого з травня завершення тижня з Brent вище $100 за барель.

    Саме тому Перім має значення далеко за межами Ємену.

    Якщо одночасно залишатимуться обмеженими Ормузька протока на сході Аравійського півострова та Баб-ель-Мандеб на заході, можливості швидко перенаправляти нафтові потоки різко скорочуються. Суднам доведеться шукати довші маршрути, а це означає додаткове пальне, страхові платежі, довший оборот танкерів і, зрештою, дорожчу нафту для покупців.

    Потенційний контроль хуситів над протокою також посилить позиції Ірану в його протистоянні зі США. Reuters раніше повідомляв із посиланням на єменські, іранські та регіональні джерела, що нинішній наступ хуситів уздовж Червоного моря відбувався за прямого сприяння представників Корпусу вартових ісламської революції. Тегеран публічно заперечує, що керує операціями хуситів, і називає їх союзниками, а не своїми проксі.

    Ескалація вже зачепила і саму Саудівську Аравію. Цього тижня хусити здійснили удари по південних містах королівства та енергетичній інфраструктурі. За інформацією саудівської коаліції, внаслідок однієї з хвиль атак постраждали 73 людини.

    Саудівська авіація у відповідь атакувала об’єкти хуситів у Ємені, однак, за даними Reuters, поки не завдавала ударів саме по стратегічних районах, які угруповання захопило під час нинішнього наступу. Водночас Axios повідомив, що спадкоємний принц Мухаммед бін Салман двічі телефонував президенту США Дональду Трампу та закликав Вашингтон атакувати хуситів. За інформацією видання, Трамп не погодився, а його адміністрація поки не планує прямого військового втручання.

    Міжнародно визнаний уряд Ємену тим часом заявляє, що намагатиметься повернути втрачені території. Урядові сили оголосили про перекидання озброєння та авіації й попередили цивільних не використовувати дорогу між Таїзом і Мохою через можливі удари по позиціях хуситів.

    Таким чином, ключове питання найближчих днів — чи зможуть хусити закріпитися на Перімі та в районі Дубаба і перетворити територіальні здобутки на реальний контроль над судноплавством.

    Сам факт появи їхніх сил на острові ще не дорівнює повній блокаді Баб-ель-Мандебу. Але після захоплення Мохи, виходу на Ханіш і відступу урядових військ із Періма ризик уже перестав бути теоретичним.

    Світова енергетична система фактично отримує одразу дві точки напруги: Ормузьку протоку, де поставки різко скоротилися через війну США та Ірану, і Баб-ель-Мандеб, до якого тепер безпосередньо вийшли підтримувані Тегераном хусити.

    Якщо обидві артерії одночасно працюватимуть із серйозними перебоями, наслідки можуть вийти далеко за межі Близького Сходу — від нового стрибка вартості нафти й пального до подорожчання морської логістики та нового інфляційного тиску у світовій економіці.

  • «Зробив би все так само»: Трамп відмовився шкодувати про війну з Іраном, яка б’є по його рейтингах

    «Зробив би все так само»: Трамп відмовився шкодувати про війну з Іраном, яка б’є по його рейтингах

    Президент США Дональд Трамп заявив, що не шкодує про рішення розпочати військову кампанію проти Ірану, попри затягування конфлікту, зростання цін на енергоносії та ризики для Республіканської партії напередодні проміжних виборів до Конгресу. В інтерв’ю Fox News американський лідер сказав, що за аналогічних обставин ухвалив би те саме рішення, а також знову спрогнозував завершення війни одразу після виборів у листопаді.

    «Я не вірю в слово “жаль”. Завжди можна трохи поставити собі запитання. Якби мені довелося зробити це знову, я зробив би все точно так само», — заявив Трамп в ефірі програми The Ingraham Angle, відповідаючи на запитання ведучої Лори Інгрем про політичну ціну війни.

    Президент США також відкинув припущення, що тривалий конфлікт деморалізував частину його прихильників, серед яких ще до початку війни були сильні ізоляціоністські настрої. На думку Трампа, його виборці, навпаки, підтримують курс адміністрації.

    «Я думаю, вони дуже пишаються тим, що я не дозволяю Ірану мати ядерну зброю», — заявив глава Білого дому. При цьому Іран ядерної зброї не має і наполягає, що його програма зі збагачення урану має мирний характер. Одним із заявлених Вашингтоном завдань війни Трамп називає саме ослаблення ядерних можливостей Тегерана.

    Американсько-ізраїльська кампанія проти Ірану розпочалася 28 лютого 2026 року. Тегеран відповів ударами по Ізраїлю та державах Перської затоки, на території яких розташовані американські військові об’єкти. За даними Reuters, унаслідок американських та ізраїльських ударів по Ірану, а також бойових дій у Лівані загинули тисячі людей, мільйони були змушені залишити домівки.

    Особливо примітною стала ще одна фраза Трампа. Він знову заявив, що очікує завершення війни після проміжних виборів до Конгресу США.

    «Все закінчиться одразу після виборів», — сказав президент.

    Проміжні вибори відбудуться 3 листопада і визначать контроль над Палатою представників та Сенатом. Республіканці зараз мають вузькі більшості, а зростання невдоволення війною та економічними проблемами перетворюється для партії Трампа на дедалі серйозніший ризик.

    Сам Трамп звинувачує Іран у спробі вплинути на американські вибори. За його версією, Тегеран зацікавлений у поразці республіканців, оскільки очікує м’якшої політики від демократів.

    При цьому в тому самому інтерв’ю президент зробив ще одну показову заяву. Коли ведуча запитала, чому він не погоджується на заклики прихильників жорсткішої лінії завдати по Ірану ще масштабніших ударів, Трамп допустив, що одним із факторів можуть бути саме вибори.

    «Можливо, я не роблю цього через вибори», — сказав він.

    Таким чином, президент фактично визнав, що внутрішньополітична ситуація може впливати щонайменше на масштаби подальшої ескалації.

    Причини для занепокоєння у республіканців справді є. Опитування Reuters/Ipsos, завершене наприкінці серпня, показало, що роботу Трампа на посаді президента схвалюють лише 33% американців — це один із найнижчих показників за всю його політичну кар’єру. Війну проти Ірану підтримували 36% опитаних. Водночас 71% американців були незадоволені тим, як президент справляється зі зростанням вартості життя.

    Ще гірший для Білого дому результат дало окреме опитування Reuters/Ipsos на початку вересня. Лише 25% американців заявили, що вважають війну з Іраном вартою її ціни. За рівнем підтримки затяжного конфлікту ці показники вже порівнюють із суспільним ставленням до воєн США в Афганістані та Іраку.

    Одним із найвідчутніших наслідків війни для пересічних американців стали ціни на пальне. Бойові дії, обмеження судноплавства через Ормузьку протоку та атаки на нафтову інфраструктуру суттєво скоротили постачання сировини з регіону.

    11 вересня Brent подорожчала до приблизно $108,44 за барель, а американська WTI — до $103,17. За тиждень нафта додала майже 13%, а обидва ключові сорти вперше з травня можуть завершити тиждень вище $100 за барель. Одночасно середня ціна дизельного пального у США перевищила $6 за галон — рекордний показник.

    Ринок особливо нервує через ситуацію в Ормузькій протоці. До війни через цей маршрут проходила приблизно п’ята частина світових потоків нафти та газу. Хоча судноплавство повністю не припинилося, потоки залишаються істотно нижчими за довоєнні рівні. Нові атаки на танкери лише посилюють побоювання щодо постачання.

    На цьому тлі заявлена Трампом перспектива швидкого завершення війни дедалі сильніше розходиться з оцінками частини його власної адміністрації.

    The Wall Street Journal повідомила, що віцепрезидент Джей Ді Венс, держсекретар Марко Рубіо та інші високопосадовці обговорювали з президентом сценарій, за якого Іран здатний продовжувати спротив роками. За найбільш песимістичного розвитку подій конфлікт може тривати до завершення другого президентського терміну Трампа — тобто до січня 2029 року.

    Причина — здатність Тегерана адаптуватися до американського військового й економічного тиску. Зокрема, 10 вересня стало відомо, що Іран відновив обмежене виробництво балістичних ракет із компонентів, які залишилися в його розпорядженні. Частина виробництва переміщена на підземні об’єкти.

    Затяжна війна створює проблеми й для американських військових ресурсів. Reuters Breakingviews повідомляв, що високопоставлені військові попереджали міністра оборони Піта Гегсета про дефіцит критично важливих боєприпасів і перенапруження військ. Пентагон на 2027 рік запросив оборонний бюджет у $1,5 трлн, серед іншого для фінансування операцій проти Ірану та поповнення виснажених запасів ракет і боєприпасів.

    Вашингтон одночасно посилює економічний тиск. Міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що адміністрація наступного тижня оголосить санкції проти неназваного великого банку за зв’язки з Іраном. Від початку війни Білий дім уже розширив обмеження проти нафтового, транспортного, фінансового та оборонного секторів Тегерана.

    Сам Трамп, однак, демонструє, що змінювати ключовий курс не збирається. Попри зростання нафтових цін, падіння рейтингу, неоднозначне ставлення американців до війни та попередження власних радників про можливий багаторічний конфлікт, президент публічно наполягає: рішення про початок кампанії було правильним.

    Тепер політичний тест для цієї позиції настане вже за кілька тижнів. Якщо високі ціни на пальне, інфляційні ризики та невдоволення війною збережуться до 3 листопада, іранська кампанія може стати одним із ключових факторів проміжних виборів. І саме тоді стане зрозуміло, чи поділяють американські виборці впевненість Трампа в тому, що він «зробив би все так само».

  • Нафта вже понад $100, у морі атакують судна: Радбез ООН збирається через нову кризу на Близькому Сході

    Нафта вже понад $100, у морі атакують судна: Радбез ООН збирається через нову кризу на Близькому Сході

    Рада Безпеки ООН у четвер, 10 вересня, проведе чергове засідання щодо ситуації на Близькому Сході на тлі різкого загострення війни за участю США та Ірану, нової хвилі атак на судноплавство в Перській затоці та стрімкого подорожчання нафти. Початок засідання запланований на 15:00 за нью-йоркським часом — це 22:00 за Києвом. В офіційному календарі ООН зустріч позначена як 10219-те засідання Ради Безпеки з питання «Ситуація на Близькому Сході».

    Саме формулювання порядку денного залишається широким, тому ООН не називає зустріч окремим «екстреним засіданням щодо Ірану». Однак вона відбувається у момент, коли іранська криза фактично стала одним із головних факторів безпеки для всього регіону. Лише цього тижня протистояння США та Ірану знову різко загострилося: сторони обмінялися ударами по суднах, а Іран повідомив про атаку одразу на десять кораблів поблизу Ормузької протоки після того, як американські сили потопили п’ять іранських нафтових танкерів. Reuters назвав це найбільшою хвилею ударів по судноплавству від початку нинішньої війни.

    Напруження швидко вийшло далеко за межі безпосередньо американо-іранського протистояння. За даними Reuters, Іран також здійснив ракетну атаку на американську військову базу в Йорданії. Йорданська сторона заявляла, що перехопила 18 із 20 ракет і що жертв вдалося уникнути. Одночасно єменські хусити, яких вважають союзниками Тегерана, посилили атаки на територію Саудівської Аравії та енергетичну інфраструктуру регіону.

    Окремим фронтом стала боротьба навколо судноплавства. Ормузька протока є одним із ключових морських маршрутів для світової торгівлі нафтою та газом. До нинішньої війни через неї проходила приблизно п’ята частина глобальних поставок цих енергоресурсів. Через військову ескалацію потоки вже суттєво скоротилися, а страх нових атак змушує трейдерів, перевізників і страхові компанії закладати у ціни дедалі більшу премію за ризик.

    Ринок відреагував майже миттєво. 10 вересня Brent подорожчала приблизно на 5% і піднімалася до $106,60 за барель, тоді як американська WTI сягала $101,21. Це найвищі рівні за кілька місяців. Причиною нового стрибка Reuters називає атаки на танкери, загрози для Ормузької протоки й ризик поширення ударів на ширшу енергетичну інфраструктуру Перської затоки.

    Таким чином, засідання Ради Безпеки проходить уже не просто на тлі локального воєнного протистояння. Наслідки конфлікту безпосередньо відчувають глобальні фінансові та сировинні ринки. Зростання нафтових котирувань посилює інфляційні ризики для США, Європи та держав Азії. На цьому тлі 10 вересня американські фондові індекси також опинилися під тиском: дорогі енергоносії наклалися на вищу, ніж очікувалося, виробничу інфляцію у США.

    Додаткового напруження ситуації додала заява президента США Дональда Трампа щодо іранських ядерних об’єктів. 10 вересня він повідомив, що Вашингтон помітив активність на об’єкті, який американська сторона називає Pickaxe Mountain, поблизу ядерного комплексу в Натанзі. Трамп попередив Тегеран, що США можуть завдати нового удару, якщо вважатимуть ці дії загрозливими. Іран наполягає, що його ядерна програма має мирний характер.

    Ядерне питання в ці дні взагалі повернулося в центр дискусій у системі ООН. Вранці 10 вересня, ще до вечірньої зустрічі щодо Близького Сходу, Рада Безпеки запланувала окреме засідання з питань нерозповсюдження, пов’язане з комітетом, створеним резолюцією 1737 щодо Ірану. Цей комітет відповідає за контроль санкцій, які стосуються іранської ядерної та ракетної програм.

    Санкційний механізм став предметом гострої суперечки між членами Радбезу. Велика Британія, Франція та Німеччина у 2025 році активували так званий механізм snapback, після чого низка попередніх санкцій ООН проти Ірану була відновлена. Росія і Китай оскаржують правомірність цієї процедури й наполягають, що відповідні обмеження мали остаточно припинити дію. Західні члени Ради Безпеки займають протилежну позицію та вважають санкційний комітет чинним.

    Ще один важливий сигнал надійшов 9 вересня від Міжнародного агентства з атомної енергії. Рада керуючих МАГАТЕ проголосувала за передачу питання щодо Ірану до Ради Безпеки ООН через недостатню співпрацю Тегерана з розслідуванням походження слідів урану на незадекларованих об’єктах. За повідомленням Associated Press, це стало першим подібним рішенням щодо Ірану приблизно за два десятиліття. Резолюцію підтримали 23 держави, проти виступили Росія, Китай і Нігер, ще вісім країн утрималися.

    Західні держави окремо звертають увагу на запаси високозбагаченого урану в Ірані. Перед масштабними ударами по іранських ядерних об’єктах МАГАТЕ оцінювало запас урану, збагаченого до 60%, приблизно у 440,9 кг. Це рівень, який суттєво перевищує потреби більшості цивільних програм, але все ще нижчий від приблизно 90%, що вважається збройовим рівнем. Тегеран категорично заперечує намір створити ядерну зброю та заявляє, що його програма має виключно мирний характер.

    Паралельно санкційний тиск продовжує зростати. Велика Британія 8 вересня опублікувала законодавство про посилення обмежень проти Ірану. Нові правила передбачають розширення торговельних і фінансових заборон та відновлення низки секторальних санкцій, які були послаблені після ядерної угоди 2015 року. Лондон пояснює рішення необхідністю тиску на Тегеран через ядерну програму.

    Сам Іран тим часом намагається пом’якшити удар по власній економіці та морській торгівлі. У четвер Тегеран оголосив про тимчасове скасування 10-відсоткового збору для іноземних суден, які перевозять нафту, газ та інші енергетичні товари до або з Ірану. Такий крок має знизити вартість перевезень у ситуації, коли американська морська блокада та військові ризики різко ускладнили іранський експорт.

    Однак дипломатичний вихід із конфлікту поки не проглядається. У червні США та Іран уже домовлялися про припинення атак і повернення до переговорів щодо режиму судноплавства в Ормузькій протоці. Домовленість мала стати основою для ширшого врегулювання, однак у наступні місяці вона почала руйнуватися через взаємні звинувачення, суперечки щодо контролю над протокою, нафтових санкцій та ядерної програми.

    Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш раніше неодноразово закликав Вашингтон і Тегеран повернутися до припинення вогню та дипломатії. Він попереджав, що нова велика ескалація може мати непередбачувані наслідки не лише для Близького Сходу, а й для світової економіки та міжнародної безпеки.

    Тепер увага буде прикута до того, що скажуть члени Ради Безпеки після 22:00 за Києвом. Особливо важливими стануть позиції США, Росії, Китаю, Франції та Великої Британії — п’яти постійних членів із правом вето. Історія попередніх засідань показує глибокий розкол: Вашингтон і його європейські союзники звинувачують Іран у порушеннях ядерних зобов’язань і дестабілізації регіону, тоді як Москва та Пекін критикують американські удари й санкційний тиск та наполягають на поверненні до переговорів.

    При цьому головний ризик уже виходить далеко за межі дипломатичної суперечки. Якщо атаки на танкери, нафтові об’єкти чи порти триватимуть, ціна конфлікту дедалі сильніше відчуватиметься поза Близьким Сходом — від вартості пального і транспорту до інфляції та цін на товари. Brent вище $100 стала одним із найбільш очевидних сигналів того, що регіональна війна знову перетворюється на глобальну економічну проблему.

  • США завдали ударів по КВІР біля Ормузької протоки: Іран відповів атакою на американські сили

    США завдали ударів по КВІР біля Ормузької протоки: Іран відповів атакою на американські сили

    Сполучені Штати завдали ударів по підрозділах Корпусу вартових ісламської революції поблизу стратегічно важливої Ормузької протоки. У Вашингтоні заявляють, що операція була спрямована проти іранських сил, які встановлювали морські міни та створювали загрозу міжнародному судноплавству. Тегеран уже назвав дії американських військових «актом агресії», тоді як США відкинули ці звинувачення.

    Про операцію повідомило Центральне командування Збройних сил США (CENTCOM).

    За версією американського командування, військові вжили «обмежених і точних заходів» проти підрозділів КВІР, причетних до мінування та створення небезпеки для суден в Ормузькій протоці.

    У CENTCOM наголосили, що метою операції був захист цивільного судноплавства та одного з найважливіших морських торговельних маршрутів світу.

    «По суті, Іран створив цю загрозу, а американські військові її усунули, щоб захистити цивільних моряків, торговельне судноплавство та вільний потік світової торгівлі», — заявили в американському командуванні.

    Американські військові також відкинули заяви КВІР про те, що дії США були «актом агресії». У Вашингтоні наполягають, що операція стала відповіддю на безпосередню загрозу судноплавству.

    США знову атакували територію Ірану

    Напередодні американські військові вперше більш ніж за місяць завдали удару по іранському острову Ларак, розташованому поблизу Ормузької протоки.

    Таким чином, напруження між Вашингтоном і Тегераном знову почало стрімко зростати після відносного затишшя.

    Іранська сторона не залишила американські дії без відповіді. Після удару по Лараку Тегеран атакував американські сили в Йорданії.

    Нова ескалація особливо небезпечна через місце протистояння. Ормузька протока є одним із найважливіших енергетичних маршрутів планети: будь-яке серйозне порушення руху суден у цьому районі може позначитися не лише на ситуації на Близькому Сході, а й на глобальних поставках енергоносіїв.

    Загроза мін залишається

    Ситуацію додатково ускладнюють повідомлення про можливе мінування Ормузької протоки.

    За даними Bloomberg, попри заяви президента США Дональда Трампа про повне очищення маршруту, протока, ймовірно, все ще може залишатися замінованою.

    Саме можливу мінну загрозу американська сторона називає однією з причин нової військової операції.

    Одночасно тривають дипломатичні спроби не допустити подальшого загострення. Катар веде переговори з Іраном щодо деблокування Ормузької протоки. За наявною інформацією, Тегеран погодився сформувати перелік умов, за яких нормальний рух суден може бути відновлений.

    Однак після нового обміну ударами перспективи швидкої деескалації стають дедалі менш визначеними.

    Чому Ормузька протока настільки важлива

    Ормузька протока з’єднує Перську затоку з Оманською затокою та Аравійським морем і є одним із ключових маршрутів транспортування нафти та скрапленого природного газу.

    Через неї проходять величезні обсяги енергоресурсів із країн Перської затоки на світові ринки. Тому навіть загроза блокування протоки традиційно викликає побоювання щодо перебоїв із постачанням та можливого зростання світових цін на нафту.

    Нинішня ситуація створює одразу кілька ризиків: можливе мінування морського маршруту, пряме протистояння США та Ірану, атаки на американські сили в регіоні та загроза для цивільних торговельних суден.

    Особливо небезпечним є те, що Вашингтон і Тегеран фактично по-різному трактують саму причину останнього удару. США називають свої дії операцією із захисту судноплавства, тоді як Іран розцінює їх як військову агресію.

    Подальший розвиток ситуації залежатиме від того, чи обмежаться сторони нинішнім обміном ударами, чи протистояння навколо Ормузької протоки переросте у новий виток масштабної ескалації на Близькому Сході.

  • Трамп отримує доступ до 65 млрд барелів нафти Венесуели: WSJ розкрила деталі безпрецедентної угоди

    Трамп отримує доступ до 65 млрд барелів нафти Венесуели: WSJ розкрила деталі безпрецедентної угоди

    Адміністрація президента США Дональда Трампа запускає одну з найбільш незвичайних нафтових схем в американській історії. Вашингтон отримує особливі права у приватному проєкті, який має доступ до 17 венесуельських нафтових родовищ із приблизно 65 млрд барелів доведених запасів — це близько п’ятої частини всіх підтверджених резервів країни.

    Деталі домовленостей 30 серпня розкрили The Wall Street Journal та Reuters.

    За інформацією WSJ, американська держава має отримати 35% пасивної економічної участі у North American Blue Energy Partners — приватній нафтовій компанії, пов’язаній із венесуельським бізнесменом Алехандро Бетанкуром. Крім того, США можуть отримати преференційне право купувати 20% майбутнього видобутку компанії за собівартістю.

    Це робить домовленість значно цікавішою, ніж звичайна ліцензія для американської нафтової корпорації.

    За задумом адміністрації Трампа, Вашингтон матиме економічну вигоду від розробки родовищ і водночас отримає гарантований канал постачання відносно дешевої важкої нафти. Але вже після появи деталей виникла юридична інтрига.

    Пентагон заявив Reuters, що його Office of Strategic Capital не має законних повноважень купувати частки приватних компаній. Його можливості обмежуються кредитами, кредитними гарантіями та технічною допомогою, включно зі структуруванням угод.

    Отже, формулювання про «35% акцій Пентагону» поки не можна вважати остаточно підтвердженим юридичним фактом.

    65 млрд барелів — наскільки це багато

    Масштаб домовленості величезний навіть за стандартами світової нафтової галузі. Венесуела має найбільші доведені нафтові запаси у світі — понад 300 млрд барелів. Проєкт, про який оголосив Трамп, охоплює понад 65 млрд барелів, тобто приблизно кожен п’ятий барель доведених запасів Венесуели.

    Йдеться про 17 родовищ, розташованих у різних частинах країни. Частина з них пов’язана з басейном Оріноко та районом озера Маракайбо — ключовими зонами венесуельської нафтової промисловості. Президент США називає домовленість фактичним отриманням Вашингтоном контролю над значною частиною ресурсної бази Венесуели.

    Reuters підтверджує, що адміністрація США говорить про понад 65 млрд барелів у рамках державно-приватного механізму. Проте володіння нафтою під землею та можливість реально її видобути — зовсім не одне й те саме. І саме тут починається найбільша проблема.

    Венесуела має море нафти, але видобуває дуже мало

    Попри колосальні запаси, венесуельська нафтова промисловість роками перебуває у кризовому стані. Причини добре відомі: багаторічне недофінансування, корупція, санкції, деградація інфраструктури, відтік спеціалістів і зношення обладнання.

    За свіжими даними Reuters, країна зараз видобуває приблизно 1,25 млн барелів на добу. Для держави з найбільшими світовими запасами це надзвичайно мало. Для порівняння, на історичному піку Венесуела виробляла понад 3 млн барелів щодня.

    Тобто Вашингтон отримує доступ до величезного ресурсу, але перетворити цей ресурс на реальну нафту буде складно й дорого. The Washington Post повідомляє, що на частині 17 родовищ практично немає необхідної інфраструктури. На інших обладнання постраждало від багаторічного занепаду та крадіжок.

    Для запуску масштабного видобутку можуть знадобитися десятки мільярдів доларів.

    Навіщо це Трампу

    На поверхні відповідь проста — бензин. Адміністрація США хоче збільшити доступ до нафти у Західній півкулі й таким чином послабити залежність від нестабільного Близького Сходу.

    Зараз цей аргумент став особливо актуальним через конфлікт навколо Ірану та проблеми із судноплавством через Ормузьку протоку.

    Через Ормуз проходить приблизно п’ята частина світових нафтових потоків, а будь-яка загроза судноплавству миттєво додає геополітичну премію до цін на нафту. Венесуельська нафта розташована набагато ближче до американських НПЗ.

    До того ж багато заводів на узбережжі Мексиканської затоки історично пристосовані саме до переробки важкої сірчистої нафти, якою багата Венесуела. Держсекретар Марко Рубіо представляє домовленість як спосіб забезпечити дешевше та надійніше постачання нафти у Західній півкулі. Для Трампа це ще й політика.

    До листопадових проміжних виборів ціни на бензин залишаються дуже чутливим питанням для американського виборця. І обіцянка отримати доступ до десятків мільярдів барелів виглядає ефектно. Інша справа, що ця нафта не з’явиться на американських заправках завтра.

    США хочуть купувати частину нафти за собівартістю

    Одна з найбільш незвичайних деталей угоди — право Вашингтона на майбутню продукцію.

    За даними WSJ, США отримують преференційне право купувати 20% видобутку NABEP за собівартістю.

    Це потенційно дуже вигідний механізм. Якщо світова ціна бареля становить, наприклад, $70–80, а виробнича собівартість значно нижча, різниця стає економічною перевагою США. Таку нафту можна використовувати для американського ринку, військових потреб або поповнення Стратегічного нафтового резерву.

    Сам Трамп уже пов’язував нову політику щодо Венесуели з енергетичною безпекою США. Однак точні параметри майбутніх поставок, їхній початок і обсяги поки не визначені публічно.

    Чому тут з’явився Пентагон

    Це, мабуть, найдивніша частина всієї конструкції. Зазвичай американськими міжнародними нафтовими проєктами займаються приватні енергетичні компанії, банки, Міністерство енергетики або Держдепартамент. А тут ключову роль віддали Office of Strategic Capital Пентагону.

    Цей офіс створений для підтримки стратегічно важливих для національної безпеки галузей — від критичних мінералів до нових технологій і промислових ланцюгів постачання. За версією WSJ, передбачалося використати так звані penny warrants — інструмент, який теоретично дозволяв би державі отримати економічні права майже без значних початкових вкладень.

    Однак саме тут Пентагон публічно заперечив частину повідомлень. Його речник Шон Парнелл заявив Reuters, що OSC не бере часток у приватних компаніях. Тому можливо, що остаточний механізм буде оформлений через кредитні гарантії чи іншу фінансову конструкцію, а не класичну пряму власність.

    Це суттєва деталь, яку варто відстежувати, коли Білий дім або Пентагон оприлюднять офіційні документи.

    Хто такий Алехандро Бетанкур

    Не менш неоднозначна і друга сторона проєкту. North American Blue Energy Partners очолює венесуельський бізнесмен Алехандро Бетанкур. За даними NYT і WSJ, його структура протягом останніх років стала одним із найбільших приватних гравців у нафтовому секторі Венесуели.

    Сам Бетанкур давно має тісні зв’язки з венесуельськими політичними та економічними елітами. Його ім’я раніше фігурувало у розслідуваннях у Європі, зокрема в Іспанії та Швейцарії, однак обвинувачень у рамках згаданих справ йому не висували.

    Саме зв’язки Бетанкура з Каракасом можуть бути однією з причин, чому його компанія стала ключовим посередником між адміністрацією США та владою Делсі Родрігес.

    Великий бізнес спочатку не хотів заходити

    Ще одна причина появи такої незвичайної державно-приватної конструкції — обережність нафтових гігантів.

    Адміністрація Трампа хотіла повернути до Венесуели найбільші американські корпорації. Але ExxonMobil та ConocoPhillips ставилися до цього скептично. Причина проста: обидві компанії мають тяжкий історичний досвід після націоналізації своїх активів у Венесуелі у 2007 році.

    До цього додаються слабкий захист власності, політичні ризики, проблемна інфраструктура та питання безпеки. Chevron, навпаки, продовжує працювати у Венесуелі й зараз обговорює розширення своєї присутності. WSJ повідомляє, що компанія може отримати ще два родовища, а Halliburton веде переговори щодо постачання обладнання.

    Тобто адміністрація намагається створити умови, за яких приватний американський капітал поступово повернеться до країни.

    Каракас обіцяє $100 млрд інвестицій

    Влада Венесуели описує угоду зовсім інакше — як шанс воскресити нафтову промисловість. Тимчасова президентка Делсі Родрігес заявила, що нова енергетична домовленість зі США може залучити приблизно $100 млрд інвестицій.

    За розрахунками Каракаса, бюджет країни протягом дії програми може отримати близько $209 млрд податкових надходжень. Уряд також обіцяє тисячі робочих місць, відновлення старих родовищ та масштабну модернізацію інфраструктури.

    Родрігес окремо наголошує, що Венесуела юридично зберігає суверенітет над своїми природними ресурсами. Reuters повідомляє, що вона описала ширшу енергетичну домовленість між державами як розраховану на 25 років.

    Водночас WSJ повідомляє про сторічні права NABEP на конкретні 17 родовищ. Це, очевидно, різні рівні домовленостей — міждержавна рамка та корпоративні права на розробку, але повні юридичні документи поки не оприлюднені.

    А де Мадуро

    Усе це стало можливим після радикальної зміни політичної ситуації у Венесуелі.

    У 2026 році Ніколас Мадуро був усунутий від влади внаслідок американської операції, після чого Вашингтон почав співпрацювати з тимчасовою президенткою Делсі Родрігес — колишньою віцепрезиденткою його уряду. Саме ця співпраця викликала значний спротив усередині Венесуели.

    Частина опозиції, яка роками виступала проти Мадуро, тепер звинувачує Трампа в тому, що Вашингтон поставив енергетичні інтереси вище за демократичний перехід. Критика лунає навіть із різних політичних таборів.

    Деякі противники угоди називають її порушенням конституційних норм, за якими нафтові запаси належать Венесуельській Республіці. У Каракасі вже відбулися протести проти розширення американського контролю над нафтовим сектором.

    Чи справді Америка тепер «володіє» 65 млрд барелів

    Ні — це було б надто спрощеним трактуванням. Нафта в надрах юридично залишається венесуельським ресурсом.

    Йдеться про контроль або особливі економічні права у структурі, яка отримує доступ до розробки родовищ. І навіть слова Трампа про «контроль» треба відділяти від уже оформлених юридичних механізмів.

    Reuters прямо зазначає, що точна правова та фінансова конструкція угоди все ще не до кінця зрозуміла. До того ж 65 млрд барелів — це не 65 млрд барелів готової нафти на складах.

    Частина родовищ ще потребує величезних інвестицій, нових трубопроводів, електропостачання, бурового обладнання та систем підготовки важкої сирої нафти. Від оголошення угоди до значного збільшення видобутку можуть пройти роки.

    Але геополітичний ефект уже величезний

    Попри всі юридичні та технічні питання, угода може стати одним із найбільших поворотів на світовому нафтовому ринку за останні роки. США фактично намагаються сформувати новий великий нафтовий центр у власній півкулі.

    Для Вашингтона це потенційно означає дешевшу важку нафту, меншу залежність від Близького Сходу та додатковий ресурс у боротьбі за ціни на бензин. Для Венесуели — шанс отримати десятки мільярдів доларів приватного капіталу й відновити галузь, яка десятиліттями деградувала.

    Для світового ринку — потенційне повернення держави з найбільшими запасами нафти до числа великих виробників. А для Трампа — ще одна демонстрація принципу, за яким економічна політика, національна безпека й геополітика фактично зливаються в один інструмент.

    Якщо проєкт запрацює у заявленому масштабі, Вашингтон отримає доступ до десятків мільярдів барелів нафти на десятиліття вперед. Але поки між гучним формулюванням «США контролюють 65 млрд барелів» і реальною нафтою, що піде трубопроводами до американських НПЗ, лежать десятки мільярдів доларів інвестицій, роки роботи та дуже складні юридичні питання.

    Саме тому ця історія лише починається.

  • «Вважатимемо ворогами»: Іран пригрозив сусідам ударами через «економічну війну» Трампа

    «Вважатимемо ворогами»: Іран пригрозив сусідам ударами через «економічну війну» Трампа

    Іран різко попередив сусідні держави про наслідки можливої підтримки нової кампанії економічного тиску США. У Тегерані заявили, що країни, які допомагатимуть Вашингтону ізолювати іранську економіку або створювати альтернативні маршрути транспортування нафти, ризикують перейти для Ірану до категорії «ворогів». При цьому погрози вже стосуються не лише санкцій — іранське керівництво заговорило про можливі удари по інтересах таких держав та нафтовій інфраструктурі.

    Із жорсткою заявою виступив секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Мохсен Резаї. В інтерв’ю державному телеканалу IRIB він закликав сусідів не долучатися до американської кампанії економічного тиску на Тегеран. Про його заяви повідомляють Al Jazeera, Reuters, Associated Press та інші міжнародні ЗМІ.

    «Ми кажемо всім сусіднім країнам не приєднуватися до економічної війни США. Інакше ми вважатимемо їх ворогами», — заявив Резаї.

    За його словами, Іран не планує одразу переходити до силового сценарію. Тегеран хоче спочатку спробувати переконати сусідні держави не підтримувати Вашингтон, однак у разі провалу дипломатії обіцяє перейти до конкретних дій.

    Тегеран описав три етапи своєї стратегії

    Резаї фактично представив триступеневу модель дій Ірану щодо держав регіону.

    На першому етапі Тегеран має намір вести переговори із сусідами та намагатися знизити напруженість. Далі іранська влада планує переконувати ці країни дистанціюватися від американської політики.

    «Спочатку ми ведемо переговори. Потім ми намагаємося відокремити їх від Америки приємною мовою, бо ми насправді не прагнемо розширення війни», — пояснив іранський посадовець.

    Країнам, які все ж вирішать підтримати американську кампанію, Тегеран, за його словами, може дати певний час для зміни позиції. Однак після цього Іран погрожує перейти до третього етапу.

    «На третьому етапі ми обов’язково діятимемо», — заявив Резаї.

    Associated Press повідомляє, що новий очільник головного безпекового органу Ірану також заявив про можливість ударів по інтересах держав, які допомагатимуть Вашингтону чинити економічний тиск на Тегеран.

    Таким чином, риторика Ірану виходить далеко за межі дипломатичного протесту проти санкцій.

    Під загрозою можуть опинитися альтернативні нафтові маршрути

    Окремо Резаї торкнувся надзвичайно чутливого для світової економіки питання — транспортування нафти.

    Він пригрозив, що Іран може завдати удару по альтернативних маршрутах постачання енергоносіїв, якщо сусідні країни допомагатимуть США обходити проблеми з транспортуванням через Ормузьку протоку.

    AP зазначає, що Резаї говорив про можливість атакувати нафтові маршрути за межами самої Ормузької протоки. Це суттєво розширює географію потенційної ескалації.

    Ситуація навколо протоки залишається одним із ключових факторів нинішньої кризи. Reuters повідомляє, що судноплавство через Ормузьку протоку різко скоротилося на тлі війни та загроз для суден. Водночас Іран напередодні надав спеціальний дозвіл кільком іракським нафтовим танкерам пройти через протоку після дипломатичних переговорів із Багдадом.

    Для Іраку ця проблема особливо болюча. За даними Reuters, Багдад одночасно намагається диверсифікувати маршрути експорту, зокрема через турецький порт Джейхан, сирійський Баніяс та йорданську Акабу.

    Паралельно Франція та Саудівська Аравія обговорюють альтернативні транспортні маршрути, які могли б зменшити залежність від Ормузької протоки.

    Саме такі проєкти тепер потенційно потрапляють під іранські погрози.

    Трамп готує новий удар по економіці Ірану

    Різка заява Тегерана прозвучала після того, як президент США Дональд Трамп анонсував новий етап економічної кампанії проти Ірану.

    Американський президент назвав майбутні заходи найпотужнішою економічною операцією проти країни та пригрозив наслідками не лише самому Тегерану, а й державам та компаніям, які допомагатимуть йому торгувати й обходити обмеження.

    Reuters повідомляє, що Вашингтон готується оголосити нові санкції 24 серпня. Міністр фінансів США Скотт Бессент заявляв про підготовку надзвичайно жорсткого пакета обмежень.

    Однією з головних цілей американської стратегії може стати перекриття каналів, через які Іран продовжує отримувати доходи від експорту нафти.

    Особливе значення тут має Китай. За даними Reuters, на нього припадає понад 80% іранського нафтового експорту, що робить Пекін одним із найважливіших факторів для ефективності нової американської кампанії.

    Після заяв Трампа світові ціни на нафту пішли вгору. Reuters 21 серпня повідомляв про зростання нафтових котирувань на тлі побоювань щодо нових санкцій проти торговельних партнерів Ірану та подальшого скорочення постачання.

    Іран називає санкції незаконними

    У Тегерані нову американську стратегію відкидають. Іранська сторона називає заплановані обмеження незаконними екстериторіальними заходами та стверджує, що вони не мають підстав у міжнародному праві.

    Водночас позиція іранського керівництва виглядає подвійною. З одного боку, представники силового та безпекового блоку погрожують жорсткою відповіддю США та їхнім регіональним партнерам. З іншого — президент Ірану Масуд Пезешкіан продовжує говорити про можливість дипломатичного виходу з конфлікту.

    22 серпня Пезешкіан заявив, що настав час завершувати війну зі США, але робити це Іран, за його словами, має «з позиції сили». Паралельно відбуваються дипломатичні контакти: міністри закордонних справ Ірану та Оману провели телефонну розмову, а Єгипет намагається сприяти відновленню американсько-іранських переговорів.

    Активних мирних переговорів між Вашингтоном і Тегераном наразі, за даними Reuters, немає.

    Ризик нової ескалації зростає

    Нова риторика Тегерана створює додаткову загрозу для країн Перської затоки. Якщо раніше головним джерелом ризику залишалася Ормузька протока, тепер Іран прямо допускає дії проти альтернативної інфраструктури та економічних інтересів держав, які допомагатимуть США.

    При цьому Вашингтон намагається перейти від переважно військового тиску до масштабнішої економічної ізоляції Ірану. Reuters зазначає, що Трамп відмовився від продовження дипломатичних переговорів і вирішив посилити санкційний тиск після відсутності бажаного результату від попередніх заходів.

    Через це протистояння дедалі більше охоплює не лише США та Іран. Під загрозою опиняються держави Перської затоки, міжнародні нафтові компанії, банки, судноплавні оператори та країни, які продовжують економічні зв’язки з Тегераном.

    А заява Резаї фактично ставить сусідів Ірану перед вибором: дистанціюватися від нової кампанії Вашингтона або ризикувати потрапити до переліку держав, які Тегеран вважатиме своїми противниками.

  • Іран може атакувати військові об’єкти США в Європі у разі ескалації війни — FT

    Іран може атакувати військові об’єкти США в Європі у разі ескалації війни — FT

    Іранська влада розглядає можливість розширення географії протистояння зі Сполученими Штатами та ударів по американських військових об’єктах у Європі. Такий сценарій у Тегерані нібито обговорюють на випадок подальшої ескалації з боку Вашингтона.

    Про це пише Financial Times із посиланням на два джерела в Тегерані.

    За даними видання, потенційні удари по американських силах у країнах південно-східної Європи розглядаються як один зі способів підвищити ставки у протистоянні зі США. Водночас джерела наголошують: реалізація такого сценарію залежатиме від подальших кроків Вашингтона.

    Які країни опинилися в зоні ризику

    Серед потенційних напрямків у матеріалі згадується Болгарія. Минулого місяця Софія дозволила використовувати авіабазу Безмер для дозаправлення американських військових літаків.

    Ще одним можливим напрямком називається Кіпр. У березні розташована там британська авіабаза вже зазнала атаки ударного безпілотника.

    Крім того, раніше з Тегерана лунали попередження на адресу Великої Британії щодо її військових об’єктів, які можуть використовувати американські сили під час операцій проти Ірану.

    Таким чином, за інформацією FT, потенційне розширення конфлікту може зачепити об’єкти за межами Близького Сходу.

    Тегеран розглядає й інші сценарії

    За словами співрозмовників видання, військовими об’єктами можливі заходи у відповідь не обмежуються. В Ірані нібито також розглядають варіанти пошкодження підводних кабелів, що проходять через район Ормузької протоки.

    Цей маршрут має стратегічне значення для світової торгівлі та енергетичних поставок, а ситуація навколо протоки залишається одним із ключових факторів напруженості між Іраном та США.

    Водночас джерела FT підкреслюють, що рішення про розширення географії протистояння ще не ухвалене. Подальші дії Тегерана, за їхніми словами, безпосередньо залежатимуть від того, чи піде Вашингтон на нову ескалацію.

    Напруженість уже виходила за межі регіону

    У березні протиповітряна оборона країн НАТО перехопила кілька іранських балістичних ракет поблизу або безпосередньо в повітряному просторі Туреччини.

    Нові повідомлення з’явилися на тлі чергового загострення риторики між Вашингтоном і Тегераном. 18 серпня президент США Дональд Трамп опублікував карту, на якій Ормузьку протоку було позначено як «нову територію США».

    Якщо інформація FT про дискусії всередині Ірану підтвердиться, це означатиме ризик значного розширення географії нинішнього протистояння — від Близького Сходу до військових об’єктів США та їхніх союзників у Європі.

  • «Ормуз не захопиш твітом»: Іран жорстко відповів Трампу і пригрозив не відкривати протоку

    «Ормуз не захопиш твітом»: Іран жорстко відповів Трампу і пригрозив не відкривати протоку

    Протистояння США та Ірану навколо Ормузької протоки переходить у нову фазу. Після заяви президента США Дональда Трампа про намір «дуже скоро» оголосити один із найважливіших морських маршрутів світу американською територією Тегеран відповів, що протоку неможливо захопити ані політичною декларацією, ані демонстрацією військової сили. Іранська сторона також дала зрозуміти, що не збирається відновлювати нормальне судноплавство, доки Вашингтон не змінить своєї позиції.

    Різку заяву зробив заступник міністра закордонних справ Ірану Казем Гарібабаді. Він відкинув слова Трампа та заявив, що Тегеран і надалі сам визначатиме режим проходження суден через стратегічний водний шлях.

    «Ормузьку протоку не можна захопити твітом чи авіаносцем, виданням наказу чи передвиборчою промовою», — заявив іранський дипломат. Він також наголосив, що Іран не має наміру відступати під тиском американських погроз.

    Гарібабаді пішов ще далі, заявивши, що протока відкриватиметься та закриватиметься «лише за командою Ірану». За його словами, блокада триватиме, доки Сполучені Штати не відмовляться від того, що Тегеран називає «фантазіями», та не визнають реальність ситуації.

    Приводом для такої реакції став виступ Трампа 14 серпня в Гарден-Сіті у штаті Нью-Йорк. Американський президент заявив, що після завершення протистояння з Іраном планує оголосити Ормузьку протоку територією Сполучених Штатів. При цьому конкретного юридичного чи політичного механізму реалізації такого задуму він не представив.

    Заява має надзвичайно резонансний характер ще й через географію протоки. Вона з’єднує Перську затоку з Оманською затокою та далі з Аравійським морем. Узбережжя протоки належить Ірану та Оману, а сам маршрут десятиліттями має критичне значення для міжнародного судноплавства.

    Саме через Ормуз до нинішньої війни проходила приблизно п’ята частина світових поставок нафти. Тому будь-яка ескалація навколо протоки майже миттєво відбивається на світових енергетичних ринках.

    І цього разу наслідки вже відчутні.

    За даними судноплавної аналітичної компанії Kpler, у п’ятницю, 14 серпня, через Ормузьку протоку пройшли лише два судна, причому серед зафіксованих переходів не було танкерів із сирою нафтою. Для порівняння: до початку війни протокою щодня проходили понад 130 суден. Частина кораблів теоретично може пересуватися з вимкненими транспондерами, однак навіть з урахуванням цього нинішній рівень активності незрівнянно нижчий за довоєнний.

    Ще 12 серпня Reuters повідомляв, що рух через Ормуз упав до тижневого мінімуму. За інформацією Kpler, тоді вдалося відстежити лише вісім суден. До війни нормальним показником були приблизно 130–140 проходів на добу.

    Ситуацію додатково загострюють атаки на цивільне судноплавство. Державна нафтова компанія Об’єднаних Арабських Еміратів ADNOC повідомила про напад на її судно під час проходження Ормузькою протокою. За даними Reuters, це був уже третій напад на судна компанії протягом тижня. Постраждалих у найсвіжішому інциденті не було.

    За даними Reuters, судна, які намагаються пройти без дозволу Тегерана, стикаються з ризиком атак ракетами або безпілотниками. 14 серпня також повідомлялося про атаки на судна, пов’язані з ОАЕ.

    Усе це вже позначається на нафтовому ринку. 14 серпня ф’ючерси на Brent подорожчали на $1,45 — до $88,52 за барель, а американська WTI додала $1,15 і торгувалася приблизно по $82,40. За підсумками тижня Brent рухалася до зростання приблизно на 6%, WTI — на 5,4%. Одним із головних чинників залишаються саме ризики для поставок через Ормузьку протоку.

    Наслідки протистояння відчувають і американські споживачі. Середня ціна галона бензину у США станом на 14 серпня становила близько $4,08, що приблизно на 29% більше, ніж роком раніше. Трамп під час свого виступу закликав американців змиритися з дещо дорожчим пальним, пояснюючи це ціною протистояння з Іраном та необхідністю не допустити отримання Тегераном ядерної зброї.

    Проблеми виникли й у самої іранської економіки. Президент Ірану Масуд Пезешкіан пов’язував високу інфляцію в країні з американською блокадою портів і санкціями проти експорту іранської нафти. Вашингтон, зі свого боку, готується ще більше посилити економічний тиск. Міністр фінансів США Скотт Бессент заявляв, що нові заходи проти Тегерана можуть бути оголошені вже наступного тижня.

    Водночас дипломатичний шлях фактично зайшов у глухий кут. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі заявив, що рішення про відновлення переговорів зі Сполученими Штатами не ухвалене. За його словами, Вашингтон повинен виконати умови Тегерана щодо протоки, перш ніж нормальне судноплавство буде відновлено.

    Раніше Іран висунув цілу низку вимог. Серед них — послаблення або скасування американських санкцій, розблокування заморожених іранських активів, припинення військового тиску та питання компенсації завданих війною збитків. Тегеран паралельно веде переговори з Оманом щодо майбутнього режиму судноплавства через протоку. За повідомленнями останніх днів, сторони наблизилися до домовленості щодо маршрутів руху суден, але навіть такий компроміс автоматично не означатиме відкриття Ормузу.

    США та Іран намагалися домовитися про припинення бойових дій раніше. Попередня домовленість, досягнута у червні, фактично розвалилася, а зараз сторони навіть по-різному трактують її статус. Аракчі заявляє, що формального режиму припинення вогню, який можна було б просто продовжити, не існувало.

    Війна США та Ізраїлю проти Ірану почалася 28 лютого 2026 року. Після початку бойових дій Тегеран різко обмежив рух через Ормузьку протоку, перетворивши контроль над ключовою нафтовою артерією на один із головних важелів тиску в конфлікті.

    Наслідки вже виходять далеко за межі регіону. Через проблеми з постачанням азійські нафтопереробні компанії почали активніше шукати альтернативу близькосхідній нафті. За даними Reuters, щонайменше чотири азійські НПЗ збільшили закупівлі американської сировини, а постачання американської нафти до Азії у липні досягло рекордних 2,35 млн барелів на добу. До війни понад половина сирої нафти, яку отримувала Азія, надходила з Близького Сходу.

    Таким чином, за гучною суперечкою Трампа й Тегерана стоїть значно більше, ніж дипломатична риторика. Ормузька протока перетворилася на один із центральних фронтів американсько-іранського протистояння: рух суден скоротився з понад сотні на день до одиниць, танкери стають цілями атак, нафта дорожчає, а найбільші імпортери вже перебудовують ланцюги постачання.

    І поки Трамп говорить про майбутню «американську територію», відповідь Тегерана залишається протилежною: Іран наполягає, що саме він вирішуватиме, коли Ормуз знову буде відкритий. За відсутності нового політичного компромісу одна з найважливіших енергетичних артерій планети ризикує залишатися практично паралізованою.