Nenkainfo.com

Позначка: Суспільне

  • Від Playboy до Радіодиктанту: чому українці знову сваряться через свято єдності

    Від Playboy до Радіодиктанту: чому українці знову сваряться через свято єдності

    До Радіодиктанту національної єдності залишилося лише два дні, але навколо головного мовного флешмобу країни вже розгорівся скандал. Цього року приводом для суперечок стала Даша Астаф’єва, яку організатори запросили читати текст разом із відомим учителем української мови Артуром Пройдаковим. Частина користувачів соцмереж розкритикувала вибір співачки через її минуле в модельному бізнесі, тоді як інші підтримали артистку та нагадали про її волонтерську діяльність.

    Радіодиктант національної єдності відбудеться 27 жовтня об 11:00. Цьогоріч текст під назвою «Лист, який не закінчується» написав письменник і ветеран російсько-української війни Артур Дронь.

    Уперше в історії акції диктант читатимуть двоє людей — педагог Артур Пройдаков і громадська діячка Даша Астаф’єва. Про це офіційно повідомило Суспільне Мовлення.

    Оголошення кандидатури Астаф’євої викликало неоднозначну реакцію. Деякі користувачі почали згадувати її фотосесії для журналу Playboy, ставлячи під сумнів доречність участі колишньої моделі в загальнонаціональній освітній акції.

    Сама артистка відреагувала на критику з іронією. Вона звернула увагу на суперечливість закидів: одні коментатори критикують її за модельне минуле, інші — за зовнішність або вік.

    Водночас прихильники Астаф’євої нагадують, що останніми роками вона активно займається волонтерством, бере участь у благодійних ініціативах і розвиває культурні проєкти.

    У коментарі виданню «Люкс ФМ» Астаф’єва та Пройдаков наголосили, що Радіодиктант передусім має об’єднувати людей, а не перетворюватися на змагання за оцінки.

    Цікаво, що подібні суперечки супроводжують Радіодиктант уже багато років.

    Протягом тривалого часу його тексти створював і читав мовознавець Олександр Авраменко. Попри професійний досвід, він також отримував критичні зауваження.

    Учасники скаржилися на складні речення, велику кількість розділових знаків і незвичні для повсякденного мовлення наголоси.

    Авраменко пояснював, що орієнтується на словникові норми, а не на власні мовні вподобання.

    У 2021 році текст «Слідом за пам’яттю» написав і прочитав письменник Юрій Андрухович. Після трансляції частина учасників скаржилася, що автор читав надто швидко, через що вони не встигали записувати почуте.

    Водночас у 2022 році Радіодиктант викликав зовсім інші емоції.

    Текст «Твій дім» письменниці Ірини Цілик прочитала акторка Ада Роговцева. Її виконання справило сильне враження на слухачів, а ведучий Роман Коляда не стримав сліз під час трансляції.

    У 2023 році текст Катерини Калитко читав актор Олексій Гнатковський. Його переважно хвалили за розмірений темп та виразну дикцію, хоча деякі учасники знову говорили про складність пунктуації.

    Наступного року справжню хвилю жартів спровокував текст Оксани Забужко «Магія голосу».

    Радіодиктант читав поет і військовослужбовець Павло Вишебаба. Українці обговорювали довгі речення письменниці, численні тире та малознайомі слова.

    Особливо активно жартували над словом «брехунець» — так називали дротовий радіоприймач.

    Проте найбільш резонансним за останні роки став Радіодиктант-2025.

    Текст «Треба жити!» написала Євгенія Кузнєцова, а прочитала народна артистка України Наталія Сумська.

    Частина слухачів розкритикувала темп читання та інтонацію акторки. Дехто зізнавався, що фізично не встигав записувати речення.

    У соцмережах активно обговорювали складні діалектні слова, зокрема «лелітки», «пітятко» та «кия́хи».

    Особливо гучною стала реакція львів’янки Христини Гоянюк, яка бере участь у Радіодиктанті від самого початку його проведення.

    Під час прямого ефіру вона різко розкритикувала і текст, і манеру читання. Ситуація викликала додаткову суперечку після того, як ведучий перервав її виступ.

    Нинішній Радіодиктант обіцяє відрізнятися від попередніх не лише участю двох читців.

    Автор тексту Артур Дронь розповів, що прагнув створити особисту й емоційну розповідь, яка нагадуватиме відверту розмову з близькою людиною.

    За словами письменника, текст не міститиме навмисно ускладнених архаїзмів чи діалектизмів.

    Організатори також наголошують: мета Радіодиктанту полягає не в перевірці грамотності як такій, а в об’єднанні українців незалежно від місця проживання, віку чи рівня знання мови.

    Попри щорічні суперечки, інтерес до акції залишається високим. У 2025 році учасники надіслали на перевірку понад 11 тисяч робіт, зокрема з-за кордону.

    Цьогоріч долучитися до Радіодиктанту можна буде через Українське Радіо, Радіо Культура, телеканал «Суспільне Культура», YouTube та застосунок «Дія».

    Чи стане участь Даші Астаф’євої та Артура Пройдакова приводом для нових дискусій після трансляції, покаже вже 27 жовтня. Однак історія Радіодиктанту свідчить, що навіть суперечки навколо текстів і читців не заважають українцям щороку повертатися до цієї традиції.

  • Україна обрала представницю на «Дитяче Євробачення-2026»

    Україна обрала представницю на «Дитяче Євробачення-2026»

    Україна визначила свою представницю на «Дитячому Євробаченні-2026». Переможницею Національного відбору стала 11-річна Еріка Колесніченко з Білої Церкви, яка виступила з композицією «НЕ колискова».

    Фінал Нацвідбору відбувся 26 вересня. За перемогу боролися шестеро учасників, яких обрали з рекордних 642 заявок.

    За підсумками голосування Еріка Колесніченко та Злата Солоненко отримали однакову загальну кількість балів — по 11. Однак вирішальним став результат глядацького голосування: Еріка отримала від публіки шість балів, тоді як Злата — п’ять. Саме це принесло Колесніченко перемогу.

    Пісню «НЕ колискова» для Еріки створила Світлана Тарабарова. Композиція побудована навколо думки, що життя не завжди нагадує казку, а для здійснення мрій необхідно діяти й не чекати, що все станеться саме собою.

    Сама переможниця після фіналу назвала оголошення результатів одним із найяскравіших моментів свого життя.

    Еріка займається вокалом із шести років. Вона вже має нагороди міжнародних і всеукраїнських вокальних конкурсів, а також захоплюється театральним мистецтвом. Юна виконавиця встигла приміряти сценічні образи Круелли, Малефісенти, Мері Поппінс та Ваяни.

    Фінальне шоу Нацвідбору цього року мало ще одну особливість: через безпекову ситуацію конкурсні та гостьові виступи були записані заздалегідь, а вже потім показані під час прямого ефіру.

    Тепер Еріка Колесніченко представить Україну на міжнародному конкурсі, який 24 жовтня відбудеться на Мальті.

  • Pianoбой повертається на Нацвідбір: Україна почала пошук представника на Євробачення-2027

    Pianoбой повертається на Нацвідбір: Україна почала пошук представника на Євробачення-2027

    Дмитро Шуров, відомий як Pianoбой, утретє став музичним продюсером українського Національного відбору на Євробачення. Музикант і композитор працюватиме над конкурсом 2027 року, який визначить наступного представника України на міжнародній сцені. Одночасно Суспільне відкрило приймання заявок від артистів: подати свої пісні можна з 15 вересня до 2 листопада 2026 року включно.

    Про призначення Шурова та початок конкурсного сезону повідомило Суспільне Мовлення. Переможця планують визначити в лютому 2027 року. Формат проведення організатори розроблятимуть з урахуванням безпекової ситуації та можливих труднощів зимового періоду. Точну дату вирішального етапу в оголошенні поки не назвали.

     

    Переглянути цей допис в Instagram

     

    Допис, поширений Євробачення Україна (@suspilne.eurovision)

    Для Pianoбоя це повернення до роботи, якою він уже займався під час підготовки Нацвідборів 2023 та 2024 років. Саме тоді Україна обрала для участі в міжнародному конкурсі гурт TVORCHI та дует alyona alyona і Jerry Heil. Обидва виступи завершилися для українських представників місцями в першій десятці фіналу Євробачення.

    У 2023 році TVORCHI представили композицію «Heart of Steel» та посіли шосте місце. Наступного року alyona alyona і Jerry Heil виступили з піснею «Teresa & Maria» й здобули третю позицію. Тепер Шуров знову долучається до пошуку виконавця та композиції, з якими Україна вийде на європейську сцену.

    Коментуючи своє повернення, музикант звернув увагу на складність участі в Нацвідборі під час війни. За його словами, кожен наступний конкурс може виявитися важчим за попередній. Причина — як у спільному досвіді війни, так і в тому, що не всі артисти готові вкладати ресурси, ризикувати та представляти свою роботу під пильною увагою всієї країни.

    Водночас Шуров наголосив на довгостроковому значенні цього проєкту для української музики. Він пояснив, що прагне показати різноманіття сучасної сцени та разом із командою обрати сильного виконавця для міжнародного шоу. Для музиканта робота над відбором пов’язана не лише з майбутньою конкурсною позицією, а й із можливістю представити слухачам артистів, які формують українську музику сьогодні.

    Окремо продюсер зазначив, що значна частина його роботи залишається за лаштунками. Серед результатів попередніх сезонів він назвав появу артистів, які після Нацвідбору продовжили розвивати кар’єру, випускати музику та збирати концертні зали. У повідомленні Суспільного серед пісень тих відборів згадуються «Довбуш» FIINKA, «LaLaLa» YAKTAK, «Place I Call Home» Ziferblat та «Колискова» KRUTЬ.

    Для охочих долучитися до нового сезону вже доступна офіційна форма подання заявки. Участь можуть узяти сольні виконавці та гурти чисельністю до шести осіб. Вікова вимога цього Нацвідбору — досягнення 18 років станом на 3 травня 2027 року. Кількість пісень, які може запропонувати один учасник, не обмежена, а подавати дозволено й демоверсії.

    Конкурсна композиція має тривати не більше трьох хвилин. Суспільне прийматиме оригінальні пісні, які раніше не оприлюднювалися та не виконувалися публічно. Учасникам українського відбору також заборонено паралельно брати участь у національних відборах інших країн на Євробачення-2027.

    Після перевірки заявок організатори сформують лонглист, до якого увійдуть до 12 виконавців. Для них передбачене обов’язкове особисте прослуховування. За його результатами визначать щонайменше шістьох учасників короткого списку. Цей перелік мають оприлюднити на платформах Суспільного до 4 грудня 2026 року. Відповідну послідовність закріплено в офіційних правилах Нацвідбору.

    Ще одного учасника визначать за допомогою рейтингового глядацького голосування серед виконавців лонглиста, які не пройдуть далі за результатами прослуховування. Остаточний склад фіналістів мають оголосити не пізніше 22 січня 2027 року. Пісні короткого списку зможуть доопрацьовувати за участю музичного продюсера та залучених фахівців музичної індустрії.

    Правила також передбачають можливість виправлення неповної заявки або її доопрацювання за інструкціями Суспільного — до 4 листопада включно. Це окремий термін для уточнень, тоді як приймання самих заявок завершується 2 листопада. Умови голосування за переможця організатори опублікують окремо, а місце та формат вирішального етапу повідомлять додатково.

    Повернення Шурова відбувається після двох сезонів з іншими музичними продюсерками. У 2025 році над відбором працювала Тіна Кароль, а Україну на Євробаченні представляв гурт Ziferblat із композицією «Bird of Pray». У 2026 році музичною продюсеркою стала Jamala, а перемогу в українському відборі здобула LELÉKA з піснею «Ridnym». Обидва представники завершили міжнародний конкурс на дев’ятому місці.

    Євробачення-2027 прийматиме болгарський Бурґас. Як повідомляє офіційний український сайт конкурсу, півфінали заплановані на 11 та 13 травня, а гранд-фінал — на 15 травня. Болгарія вперше стане господаркою змагання після перемоги DARA з композицією «Bangaranga» на конкурсі у Відні.

    Майданчиком для виступів обрали «Арену Бурґас», відкриту у 2023 році. Саме туди навесні вирушить переможець українського Нацвідбору. Поки ж для артистів починається перший етап: підготувати конкурсну пісню, перевірити її відповідність вимогам і подати заявку до завершення визначеного Суспільним терміну.

  • Келлог зробив несподівану заяву про паузу в переговорах України, США та РФ

    Келлог зробив несподівану заяву про паузу в переговорах України, США та РФ

    Переговорний процес між Україною, США та Росією фактично перебуває у стані паузи, і, за оцінкою колишнього спецпосланця президента США з питань України Кіта Келлога, це може мати неочікувано позитивні наслідки для подальшої дипломатії. Про це він заявив у коментарі «Суспільному», коментуючи поточний стан міжнародних контактів щодо врегулювання війни Росії проти України.

    За словами Келлога, нинішнє уповільнення або майже повне зупинення тристоронніх консультацій між Києвом, Вашингтоном і Москвою пов’язане з тим, що ключові американські посередники та радники залучені до інших міжнародних напрямків. Зокрема, він згадав їхню роботу над близькосхідними питаннями, що, на його думку, об’єктивно зменшує ресурс і час для українського треку.

    Келлог підкреслив, що така ситуація фактично призводить до тимчасового «переключення уваги» США, однак він не розглядає це як однозначно негативний фактор. Навпаки, він припустив, що пауза може дати можливість переосмислити формат переговорів, оцінити попередні підходи та підготувати нову основу для потенційного відновлення діалогу в майбутньому.

    Водночас він визнав, що нині Україна фактично залишається у стані, коли продовжує самостійно протистояти російській агресії. При цьому Келлог окремо наголосив, що, на його оцінку, українська сторона демонструє ефективність у веденні бойових дій та продовжує завдавати суттєвих втрат російським силам.

    Окремий блок його заяв стосувався санкційної політики США щодо Росії. Келлог зазначив, що санкційний пакет Вашингтона не є завершеним і потенційно може бути розширений. Він не підтвердив жодних ознак послаблення тиску і підкреслив, що економічний вплив на Москву залишається важливим інструментом американської політики.

    За його словами, навіть обмежені дипломатичні контакти між сторонами слід розглядати як сигнал, який у перспективі може бути використаний для відновлення більш структурованого переговорного процесу. Водночас він визнав, що наразі цей діалог є фрагментарним і не має системного характеру.

    Келлог також дав оцінку загальній безпековій ситуації в Європі, зокрема в країнах Балтії та Східної Європи. Він висловив думку, що Росія наразі не має достатніх військових можливостей для розширення конфлікту за межі України. За його оцінкою, російська армія зазнала значних втрат у війні, що суттєво обмежує її потенціал для нових масштабних операцій.

    Він закликав не перебільшувати ризики для європейських країн і зазначив, що частина занепокоєнь у західних суспільствах може бути емоційно перебільшеною. Водночас він визнав, що ситуація залишається нестабільною, а безпекова архітектура Європи потребує подальшого зміцнення.

    Окремо Келлог згадав позицію президента США Дональда Трампа, який, за його словами, виступає за якнайшвидше припинення затяжної війни та перехід до політичного врегулювання. Він також підтвердив, що планує відвідати Україну наприкінці літа 2026 року, що, за його словами, є частиною регулярних консультацій і моніторингу ситуації.

    Раніше Кіт Келлог уже заявляв, що Росія не досягає своїх стратегічних цілей у війні проти України та не демонструє здатності до вирішального прориву. Він неодноразово наголошував на необхідності дипломатичного врегулювання, водночас визнаючи, що переговорний процес залишається складним і залежить від багатьох зовнішніх факторів, включно з політичною ситуацією у США та динамікою бойових дій на фронті.

  • Тиск на журналістів набирає обертів: міжнародна організація б’є на сполох через серію атак в Україні

    Тиск на журналістів набирає обертів: міжнародна організація б’є на сполох через серію атак в Україні

    Міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» (RSF) закликала українську владу оперативно встановити та притягнути до відповідальності осіб, причетних до серії нападів, погроз та кампаній дискредитації проти журналістів і незалежних медіа. У заяві організації йдеться про тривожну тенденцію, яка спостерігається останніми тижнями та може становити серйозну загрозу для свободи слова в Україні.

    За даними RSF, лише протягом двох останніх тижнів журналісти щонайменше п’яти українських медіа стали жертвами фізичних нападів, онлайн-погроз або скоординованих інформаційних кампаній через свою професійну діяльність. У міжнародній організації наголошують, що журналісти повинні мати можливість вільно проводити розслідування та публікувати матеріали без страху перед переслідуваннями, залякуванням чи дискредитацією.

    Особливу увагу RSF звернула на події навколо розслідувального проєкту «Слідство.Інфо». 28 травня головна редакторка видання Настя Станко повідомила про масштабну інформаційну атаку проти редакції. За її словами, протягом короткого проміжку часу низка інтернет-ресурсів опублікувала майже ідентичні матеріали, побудовані на дописі блогера Михайла Шнайдера. У цих публікаціях лунали звинувачення на адресу керівниці «Слідства.Інфо» Анни Бабінець щодо нібито завдання репутаційних збитків журналістському конкурсу «Честь професії».

    Згодом аналогічні повідомлення були поширені на низці великих українських інформаційних платформ. У редакції припустили, що така кампанія могла бути пов’язана з нещодавнім розслідуванням про пасинка проросійського політика Віктора Медведчука, яке викликало широкий суспільний резонанс.

    Водночас це був не єдиний випадок тиску на журналістів «Слідства.Інфо». Ще 19 травня двоє журналістів видання зазнали фізичного нападу під час виконання редакційного завдання у Чернігівській області. Під час зйомок у приміщенні місцевої міської ради невідомий чоловік, який назвав себе «незалежним працівником», перешкоджав роботі журналістів, а також кинув їхню камеру на підлогу, пошкодивши техніку.

    У RSF зазначають, що ці інциденти стали лише частиною ширшої хвилі нападів і залякувань, які останнім часом фіксуються в різних регіонах України.

    Так, 26 травня журналістка видання Texty.org.ua Валерія Павленко повідомила про отримання численних онлайн-погроз після виходу її дослідження щодо поширення дезінформації про мігрантів у соціальній мережі TikTok. Після публікації матеріалу журналістка зіткнулася з хвилею агресивних повідомлень та особистих образ у мережі.

    Схожа ситуація виникла і навколо журналістки «Суспільне Дніпро» Інни Лисак. Після виходу інтерв’ю з Федором Зінченком — батьком В’ячеслава Зінченка, якого обвинувачують у вбивстві мовознавиці та громадської діячки Ірини Фаріон, журналістка стала об’єктом масштабної хвилі критики та хейту в соціальних мережах.

    Ще один інцидент стався на Волині. Знімальна група Центру журналістських розслідувань «Сила правди» заявила про напад під час роботи над матеріалом. За інформацією редакції, депутат Володимирської міської ради застосував силу щодо журналістки Наталки Коваль, відібравши та розбивши її мобільний телефон.

    Про серйозні погрози повідомила також журналістка видання «Перший Криворізький» Євгенія Бикова. Після публікації серії матеріалів та створення петиції щодо тарифів на водопостачання у Кривому Розі вона почала отримувати повідомлення із прямими погрозами. Серед них були й фрази на кшталт: «деякі журналісти довго не живуть».

    У «Репортерах без кордонів» наголошують, що сукупність цих випадків свідчить про небезпечну тенденцію. Організація закликає українські правоохоронні органи провести ефективні розслідування кожного інциденту та гарантувати безпеку журналістів.

    Менеджерка RSF в Україні Полін Мофре заявила, що кампанія дискредитації проти «Слідства.Інфо» та фізичний напад на журналістів видання викликають особливе занепокоєння через системність і схожість із іншими випадками тиску на представників медіа.

    «Репортери повинні мати можливість розслідувати та публікувати свої висновки, не стикаючись із тиском чи скоординованими кампаніями дискредитації. Винні повинні бути притягнуті до відповідальності», — наголосила вона.

    Україна традиційно залишається однією з держав, де питання безпеки журналістів перебуває під особливою увагою міжнародних організацій. Після початку повномасштабного вторгнення Росії українські медійники працюють в умовах постійних воєнних ризиків, однак останні події демонструють, що небезпека може надходити не лише з фронту, а й через спроби тиску, залякування та дискредитації всередині країни.

    У RSF підкреслюють, що незалежна журналістика є одним із ключових елементів демократичного суспільства, особливо під час війни. Саме тому кожен випадок нападів на журналістів або перешкоджання їхній роботі потребує принципової реакції держави та невідворотного покарання для винних.

  • Загадкова смерть автора “Червоної рути”: як виглядає могила Володимира Івасюка у Львові

    Загадкова смерть автора “Червоної рути”: як виглядає могила Володимира Івасюка у Львові

    Володимир Івасюк — один із найвідоміших українських композиторів ХХ століття, автор легендарних пісень «Червона рута» та «Водограй», чия творчість стала символом української естради й культурного спротиву радянській системі. 24 квітня 1979 року він вийшов із дому у Львові й зник безвісти, а майже через місяць його тіло знайшли у Брюховицькому лісі під Львовом. Радянське слідство наполягало на версії самогубства, однак рідні, друзі та багато дослідників від самого початку не вірили в таке пояснення. У 2019 році судова експертиза, проведена після відновлення розслідування, встановила, що Івасюк фізично не міг самостійно вчинити самогубство за тих обставин, які описувалися у справі.

    Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в Кіцмані Чернівецької області в родині педагогів. Його батько Михайло Івасюк був письменником і науковцем, мати Софія — вчителькою. З дитинства майбутній композитор виявляв неабиякі музичні здібності: грав на скрипці, фортепіано, віолончелі та гітарі. Уже в юності він почав писати пісні, а згодом створив понад сотню вокальних творів і десятки інструментальних композицій. У біографічних довідках Івасюка називають композитором, поетом, мультиінструменталістом і одним із засновників української естрадної музики.

    Справжній всенародний успіх прийшов до нього у 1970 році, коли прозвучали «Червона рута» та «Водограй». Ці пісні швидко стали популярними не лише в Україні, а й далеко за її межами. «Червона рута» згодом перетворилася на культурний код кількох поколінь українців, а ім’я Івасюка стало нерозривно пов’язаним із відродженням української пісні в радянський період. Його творчість вирізнялася тим, що поєднувала сучасне естрадне звучання з українською мелодикою, фольклорними мотивами та поетичною глибиною. Саме це зробило його музику близькою для мільйонів людей.

    Попри успіх, життя Івасюка обірвалося надто рано — у 30 років. У квітні 1979 року він повернувся до Львова після участі в роботі журі республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Вранці 24 квітня композитор вийшов із дому і більше не повернувся. Його шукали кілька тижнів, а 18 травня тіло знайшли у Брюховицькому лісі. Офіційна радянська версія наполягала на самогубстві, зокрема посилаючись на те, що митець раніше проходив лікування у психіатричній лікарні. Однак близькі композитора відкидали цю версію, вказуючи на обставини, які не вкладалися в офіційну картину подій.

    Уже в незалежній Україні справа Івасюка неодноразово поверталася в публічний простір. Найвагомішим став висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 2019 року. Після слідчого експерименту експерти дійшли висновку, що композитор не міг самостійно залізти на дерево, зав’язати вузол і здійснити дії, які радянське слідство описувало як самогубство. За словами фахівців, навіть фізично сильна людина не змогла б виконати це без сторонньої допомоги в тих умовах.

    Похорон Володимира Івасюка відбувся 22 травня 1979 року у Львові та перетворився на масову акцію пам’яті й протесту. Попри тиск радянської влади, тисячі людей прийшли провести композитора в останню путь. Після похорону багато учасників зазнавали переслідувань: когось звільняли з роботи, студентів могли відраховувати, а біля могили, за свідченнями очевидців, тривалий час чергували співробітники КДБ. Місцем поховання композитора став Личаківський цвинтар у Львові — один із найвідоміших українських некрополів, де спочивають видатні діячі культури, науки, політики та визвольного руху.

    Сьогодні могила Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі є одним із важливих місць пам’яті української культури. На ній встановлено пам’ятник із бронзовою постаттю молодого композитора біля рояля. Однак цей монумент з’явився не одразу: за радянських часів влада довго не дозволяла встановити повноцінний пам’ятник. Раніше на могилі стояв дерев’яний хрест, який, за свідченнями, неодноразово нищили вандали. Лише через роки після смерті митця на місці поховання з’явився нинішній меморіал, який став символом не лише пам’яті про Івасюка, а й незнищенності української культури. Опис пам’ятника на Личаківському цвинтарі також міститься у відкритих довідкових джерелах і фотоматеріалах.

    Пам’ять про Володимира Івасюка живе не лише у Львові чи Чернівцях, а й у всій Україні. Його пісні досі виконують артисти різних поколінь, а «Червона рута» залишається однією з найвпізнаваніших українських композицій у світі. У 2009 році Івасюку посмертно присвоїли звання Героя України, що стало офіційним визнанням його внеску в національну культуру. Та попри державні нагороди й численні вшанування, головна таємниця його життя — обставини смерті — досі остаточно не розкрита.

    Історія Івасюка залишається болючою не лише через ранню смерть талановитого митця, а й через те, що вона стала символом тиску радянської системи на українську культуру. Його творчість була надто українською, надто популярною і надто живою, щоб не викликати тривоги у влади, яка прагнула контролювати будь-який прояв національної самобутності. Саме тому могила Володимира Івасюка сьогодні — це не просто місце поховання композитора. Це місце пам’яті про людину, яка змінила українську музику, і про покоління митців, які творили українське навіть тоді, коли це було небезпечно.

  • Фіналістку нацвідбору на «Євробачення-2026» запідозрили у зв’язках із російським продюсером

    Фіналістку нацвідбору на «Євробачення-2026» запідозрили у зв’язках із російським продюсером

    Суспільне прокоментувало резонанс навколо можливого співробітництва фіналістки національного відбору на «Євробачення-2026» Valeriya Force з російським саундпродюсером. У компанії заявили, що участь артистки у конкурсі повністю відповідає чинним правилам і не містить порушень.

    Як зазначається в офіційній відповіді Суспільного на запит видання NV, співпраця Valeriya Force з продюсером D.Woo, яка могла мати місце у 2024 році, не суперечить умовам нацвідбору. У межах того проєкту співачка випустила альбом та кілька синглів, однак ці роботи не мають жодного стосунку до конкурсної пісні, з якою вона бере участь у відборі на «Євробачення-2026».

    Сама артистка, справжнє ім’я якої Валерія Симулик, раніше пояснювала, що у 2023–2024 роках працювала під псевдонімом Vesta в рамках продюсерського проєкту. За її словами, усі питання, пов’язані з цифровим просуванням і дистрибуцією музики, перебували у відповідальності продюсера, тоді як вона була зосереджена виключно на творчій частині. Наприкінці 2024 року цей проєкт офіційно завершили, а нині її саундпродюсером є Vinny Venditto.

    У Суспільному також наголосили, що правила національного відбору чітко визначають обмеження для учасників. Зокрема, до конкурсу не допускаються виконавці, які після 15 березня 2014 року здійснювали концертну діяльність на території держави-агресора, в АР Крим або на інших тимчасово окупованих територіях України, а також у Білорусі після 24 лютого 2022 року. За словами мовника, жоден із учасників Нацвідбору-2026 ці вимоги не порушив.

    Окремо підкреслюється, що потенційна співпраця Valeriya Force з представником РФ у минулому не пов’язана з її нинішньою участю у конкурсі. У Суспільному зазначили, що правила не передбачають перевірку всіх агентів або контрагентів, з якими артист міг співпрацювати протягом усього творчого шляху, якщо така взаємодія не суперечить визначеним обмеженням.

  • Оля Полякова поскаржилася на правила «Євробачення», але Суспільне дало жорстку відповідь

    Оля Полякова поскаржилася на правила «Євробачення», але Суспільне дало жорстку відповідь

    Співачка Оля Полякова заявила про намір взяти участь у Національному відборі на «Євробачення-2026», проте висловила невдоволення чинними правилами конкурсу. Вона надіслала до Суспільного мовника офіційний лист із вимогою переглянути положення, які, на її думку, обмежують право на участь.

    У відповідь Суспільне наголосило, що правила вже затверджені й не підлягають змінам після старту відбору, який розпочався 3 вересня 2025 року. У заяві мовника зазначається, що документ розроблено з урахуванням багаторічного досвіду, аби забезпечити чесність, прозорість і довіру суспільства до процесу.

    Представники компанії підкреслили, що український Нацвідбір — публічний, на відміну від деяких країн, де учасника визначають внутрішнім рішенням телеканалу. В Україні ж вибір має робити вся аудиторія, а не обмежене коло людей.

    Суспільне також підтвердило, що не допустить до участі артистів, які після 2014 року виступали в Росії, Криму чи інших окупованих регіонах, а також у Білорусі після 24 лютого 2022 року. У компанії нагадали, що ці норми є принциповими й не можуть бути змінені з міркувань «особистих історій чи заслуг».

  • Українська співачка Оля Полякова вимагає змін до правил Нацвідбору на «Євробачення-2026»

    Українська співачка Оля Полякова вимагає змін до правил Нацвідбору на «Євробачення-2026»

    Оля Полякова оголосила про намір взяти участь у Національному відборі на «Євробачення-2026», проте зіткнулася з обмеженнями чинних правил конкурсу. Артистка офіційно звернулася до голови правління Суспільного Миколи Чернотицького з вимогою переглянути положення, що забороняють участь виконавцям, які після 2014 року виступали в Росії.

    У своєму зверненні, оприлюдненому в Instagram, Полякова наголосила, що правила мають відповідати сучасним реаліям і не обмежувати громадянських прав українських артистів.
    «Я — громадянка України і платник податків. Частина коштів, які я сплачую, фінансує Суспільне. Тому вважаю несправедливим, коли українським артистам забороняють брати участь у конкурсі на своїй землі», — написала вона.

    Полякова також представила пісню Warrior, з якою планує виступити на Нацвідборі. Водночас вона не виключає судового позову у разі відмови змінити правила:
    «Якщо доведеться, я захищатиму своє право у суді».

    На Суспільному нагадали, що пункт 4.6 правил Нацвідбору прямо забороняє участь виконавцям, які виступали в Росії після 15 березня 2014 року або в Білорусі після 24 лютого 2022-го. За даними Суспільного, останній виступ Олі Полякової в РФ відбувся 23 травня 2015 року — коли вона була ведучою премії RU.TV, з’явившись на сцені в кокошнику з тризубом.

    Крім того, умови конкурсу забороняють участь артистам, які могли висловлювати підтримку дискримінаційним або політичним режимам.

    Прийом заявок на Нацвідбір триватиме до 27 жовтня 2025 року. Чи допустять Полякову до участі — стане відомо після перевірки кандидатів на відповідність правилам.