Британський прем’єр-міністр Кір Стармер оголосив про відставку з посади глави уряду та лідера Лейбористської партії, заявивши про завершення свого політичного етапу на тлі внутрішньопартійної кризи, яка останніми тижнями стрімко загострювалася і призвела до фактичного розколу в керівництві уряду. Про це повідомляє BBC з посиланням на заяву політика та джерела в урядових колах.
У своєму зверненні Стармер підкреслив, що ухвалив рішення «з гідністю» після тривалих консультацій із членами парламентської фракції Лейбористської партії та усвідомлення того, що частина політичного істеблішменту більше не вважає його оптимальним кандидатом для ведення партії на наступні загальні вибори. Він зазначив, що почув позицію власної фракції та прийняв її як політично обґрунтовану, хоча і складну особисто.
Політик також повідомив, що вже провів розмову з королем Великої Британії Карл III, якому офіційно повідомив про намір залишити посаду прем’єр-міністра. За його словами, цей крок став підсумком процесу, у якому поєдналися як внутрішньопартійний тиск, так і необхідність забезпечити стабільність державного управління на тлі політичної турбулентності.
Стармер наголосив, що протягом усього часу перебування на посаді намагався діяти в інтересах країни, ухвалюючи рішення, спрямовані на забезпечення державної стабільності та довгострокових інтересів Великої Британії. Він підкреслив, що не вважає свою відставку поразкою, а радше відповідальним політичним рішенням, яке дозволить партії перейти до нового етапу розвитку.
Політична криза в Лейбористській партії, яка стала фоном для відставки, почала формуватися після невдалих результатів на місцевих виборах, що суттєво послабили позиції уряду та спровокували хвилю критики всередині партійної структури. Після виборів дедалі більше впливових членів партії почали публічно ставити під сумнів ефективність керівництва Стармера та його здатність вести політичну силу до перемоги на загальнонаціональному рівні.
Ситуація загострилася після того, як частина високопоставлених членів уряду почала обговорювати можливість зміни лідера. У політичних кулуарах згадувалися імена ключових фігур, які нібито координували позицію щодо необхідності оновлення керівництва, серед них — тодішня міністерка закордонних справ Іветт Купер. Хоча офіційно вона заперечувала будь-яку координацію щодо усунення прем’єра, інформація про внутрішні консультації лише посилила відчуття політичної нестабільності.
Додатковим ударом для уряду стала відставка міністра охорони здоров’я Веса Стрітінга, який публічно заявив про втрату довіри до прем’єр-міністра та неможливість продовжувати роботу в чинному кабінеті. Його крок розцінили як сигнал глибшої внутрішньої тріщини в урядовій команді, яка вже не могла функціонувати в попередньому форматі без конфліктів.
Згодом до тиску на прем’єра приєдналися й інші представники партії, а в окремих випадках навіть пролунали закриті заклики до його добровільної відставки. За даними британських медіа, частина цих звернень відбувалася не публічно, а в рамках внутрішніх консультацій, що свідчило про поступову втрату довіри до чинного керівництва.
У неділю напередодні офіційної заяви, за інформацією джерел, Іветт Купер у приватному порядку також закликала Стармера залишити посаду, що фактично стало одним із вирішальних чинників у фінальному ухваленні рішення. Після цього політичний тиск досяг критичної точки, і питання про подальше перебування Стармера на посаді втратило стабільність навіть усередині урядової більшості.
Очікується, що Лейбористська партія найближчим часом розпочне внутрішню процедуру обрання нового лідера, який, відповідно до політичної системи Великої Британії, може бути запропонований на посаду прем’єр-міністра без проведення негайних загальних виборів. Це, за оцінками експертів, може відкрити новий етап політичної боротьби всередині партії та суттєво вплинути на розклад сил перед наступним виборчим циклом.
Політичні аналітики зазначають, що відставка Стармера може стати одним із найважливіших моментів останніх років для британської політичної системи, оскільки вона відбувається на тлі загальної нестабільності та зростання внутрішньопартійних суперечностей, які потенційно можуть змінити баланс сил у парламенті та визначити новий курс урядової політики.
