Nenkainfo.com

Позначка: Європа

  • Російська пропаганда в інтернеті, мережі поширення наративів і цифровий слід їхнього джерела

    Російська пропаганда в інтернеті, мережі поширення наративів і цифровий слід їхнього джерела

    Російська інформаційна операція рідко виглядає в інтернеті так, як її уявляють з боку. Один фейковий пост, кілька тисяч ботів, однаковий текст і очевидна спроба досягти максимального охоплення. Така схема досі використовується, але вона лише один з інструментів складнішої системи. Сьогодні один і той самий наратив може пройти через кілька абсолютно різних середовищ. Спочатку з’явитися на невеликому сайті або в анонімному Telegram-каналі, потім перетворитися на «свідчення очевидця», після цього потрапити в соціальні мережі, опинитися в коментарях під публікаціями справжніх ЗМІ, бути перекладеним іншою мовою і зрештою прийти до користувача вже без посилання на першоджерело. На останньому етапі людина може взагалі не знати, що кілька днів тому ця сама історія з’явилася на ресурсі, створеному спеціально для її запуску.

    Російські інформаційні операції дедалі складніше досліджувати за окремими публікаціями. Щоб зрозуміти їхню структуру, доводиться відновлювати весь маршрут повідомлення. Причому важливий не лише сам факт появи фейку. Потрібно зрозуміти, навіщо його зробили саме в такому вигляді, чому спочатку відправили на одну платформу, потім на іншу, навіщо переклали кількома мовами і на якому етапі до поширення долучилися реальні користувачі.

    У 2025 році французька служба VIGINUM опублікувала дослідження 77 інформаційних операцій, пов’язаних із російським способом впливу Storm-1516. Із них 35, за оцінкою VIGINUM, були спрямовані на дискредитацію України, її керівництва або оточення. Французькі фахівці вважають, що ці операції передусім були розраховані на західну аудиторію та мали підривати суспільну підтримку допомоги Україні.

    Інші кампанії показують уже інші елементи тієї самої системи. В операції RRN/Doppelganger VIGINUM виявила 355 доменів, які імітували сайти справжніх європейських та інших закордонних ЗМІ. У Франції копіювалася айдентика 20 Minutes, Le Monde, Le Parisien і Le Figaro. Операція Matryoshka, своєю чергою, була побудована на поширенні підроблених матеріалів у відповідях під публікаціями ЗМІ, політиків і фактчекерів у понад 60 країнах.

    Окремий приклад дає дослідження DFRLab та OpenMinds. У період із січня 2024-го до квітня 2025 року дослідники виявили мережу з 3 634 акаунтів зі стійкими ознаками автоматизованої поведінки, які поширювали проросійські коментарі в Telegram-каналах, пов’язаних з окупованими територіями України. У розширеному масиві йшлося про 316 790 коментарів, опублікованих цими акаунтами. Це різні кампанії та різні технічні інструменти. Але разом вони показують одну тенденцію, російська система впливу прагне не просто донести повідомлення до аудиторії. Вона прагне зробити так, щоб на момент, коли повідомлення стає помітним, його походження вже було складно відновити.

    Створення «незалежного» джерела

    Для запуску інформаційної операції необов’язково створювати великий ресурс і одразу домагатися масового охоплення. Іноді ефективніше зробити невелике джерело, яке породить історію, а потім передати її платформам із уже наявною аудиторією. Тому в сучасних російських кампаніях важливий не лише сам наратив, а і його початкова упаковка. Це може бути сайт, схожий на локальне ЗМІ, відео з людиною, яка представляється очевидцем, фотографія з неправдивим підписом, підроблений документ або акаунт, який видає себе за інсайдера. Головне, щоб майбутній розповсюджувач міг посилатися не на невідомий канал, а на щось, що виглядає як самостійне свідчення: «про це розповів очевидець», «це виявили журналісти», «ось документ», «ось місцевий сайт, який першим про це написав».

    Storm-1516 добре показує цю механіку. У своєму дослідженні VIGINUM описала 77 операцій, у яких використовувалися фальшиві історії, підроблені документи, постановочні матеріали та персонажі, які видавали себе за журналістів або інформаторів. В одному з перших кейсів, наприклад, поширювалася історія про нібито придбання матір’ю дружини Володимира Зеленського нерухомості в Єгипті. У серпні 2023 року на щойно створеному YouTube-каналі з кількома підписниками з’являється чоловік, який називає себе єгипетським розслідувачем Mohammed Al-Alawi. Він показує «контракт» і каже, що теща Володимира Зеленського купила віллу в курортному El Gouna майже за п’ять мільйонів доларів. За два дні історія вже стоїть не як ролик невідомого блогера, а як матеріал на нігерійському Punch та інших сайтах: нібито місцевий журналіст знайшов документи, а «експерт» пояснює, що маєток купили із західної допомоги. Далі текст іде арабською, англійською й російською. Для наступного читача джерелом стає вже не порожній канал, а «єгипетське розслідування, про яке написали за кордоном».

    Через чотири місяці історія мала б згаснути, власник курорту заперечив продаж, єгипетська сторона підтвердила, що вілла належить місцевій родині. Натомість з’являється новий канал і «брат» убитого журналіста. Він звинувачує українські спецслужби. Сайти переказують це вже як версію поліції, а не як слова невідомого родича. На останньому етапі в стрічці лишається коротка формула — «журналіста вбили за віллу родини Зеленського». Контракт, канал і перше посилання зникли. Залишився сюжет, який можна повторювати без першоджерела. Міністерство внутрішніх справ Єгипту офіційно заявило: убивства не було, вілла належить єгиптянам, угод про передачу власності немає.

    Для кінцевого користувача така конструкція виглядає зовсім інакше, ніж звичайна пропагандистська публікація. Замість повідомлення «російський канал стверджує, що сталося X» виникає історія: «ось людина, яка це бачила», «ось розслідування», «ось документ» або «ось сайт, який першим про це написав». Якщо далі матеріал починають переказувати інші платформи, першоджерело швидко перестає бути головним. Це одна з причин, чому російській операції потрібна багатоступенева схема. Первинне джерело не обов’язково має дійти до кінцевої аудиторії. Його завдання — дати історії точку походження та перші ознаки достовірності, після чого вона має перейти в інші середовища. Такий підхід особливо важливий під час роботи з європейською аудиторією. Якщо людина у Франції побачить публікацію на російському державному ресурсі, вона може одразу сприйняти її як частину російської інформаційної війни. Якщо та сама історія з’являється на сайті, візуально схожому на французьке ЗМІ, а потім обговорюється французькими акаунтами, ситуація змінюється. Тепер перед нею вже не «російська історія», а нібито французька проблема.

    Зміст може адаптуватися під місцевий порядок денний. Для української аудиторії повідомлення може бути пов’язане з корупцією, мобілізацією або діями української влади. Для французької — з витратами бюджету, санкціями або ставленням до українських біженців. Для німецької — з постачанням зброї та ризиком ескалації. Для польської — з безпекою та наслідками війни для самої Польщі. При цьому вихідна конструкція може залишатися однаковою, поставити під сумнів доцільність підтримки України, посилити недовіру до влади або представити російську агресію як наслідок дій самої України та її партнерів. Саме таку адаптацію для різних аудиторій фіксує і EEAS. Російські FIMI-кампанії використовують схожі базові наративи, але перекладають і переробляють їх під різні мови та інформаційні середовища.

    Тому під час розслідування доводиться розбирати історію на окремі елементи та встановлювати походження кожного з них. Якщо використовується фотографія, шукають її більш ранні публікації та перевіряють, чи справді вона стосується заявленої події. Якщо є відео, з’ясовують, де і коли з’явився оригінальний файл і чи використовувався він раніше в іншому контексті. Якщо фігурує людина, перевіряють її цифрову історію, чи існував її акаунт до запуску кампанії, чи є старі фотографії, публікації, зв’язки та незалежні згадки. Якщо з’являється сайт, важливі не лише його статті, а й дата реєстрації домену, технічні зв’язки, структура ресурсу та момент початку його роботи.

    Особливо важливо, що дезінформація далеко не завжди складається з повністю вигаданих елементів. Фотографія може бути справжньою, але стосуватися іншої події. Документ може існувати, але бути вирваним з іншої справи. Людина на відео може бути реальною, однак її слова або місце зйомки можуть бути представлені в хибному контексті. Тому перевірка автентичності окремого об’єкта ще не відповідає на питання про достовірність усієї історії.

    Після створення першого матеріалу починається його відокремлення від першоджерела. Стаття на невеликому сайті може перетворитися на пост Telegram-каналу, потім на скриншот, коротку цитату і зрештою на коментар користувача. Щоразу текст трохи змінюється, але основна конструкція зберігається. Якщо дослідник дивиться лише на останній пост, він бачить самостійне повідомлення. Якщо відновлює послідовність, стає видно, що кілька на перший погляд незалежних публікацій є різними версіями однієї історії.

    Цифровий слід стає важливішим за сам текст. Однією з сильних ознак зв’язку не обов’язково є повний збіг публікацій. Іноді значно показовішими є рідкісна помилка, незвичне формулювання, однакова послідовність аргументів, один і той самий візуальний елемент або деталь, яка з’являється в кількох мовних версіях. Текст можна переписати і перекласти, але структура історії часто зберігається. Тому перше джерело — лише початок розслідування. Важливіше зрозуміти, що сталося з повідомленням після того, як його вперше опублікували.

    Підміна першоджерела та локалізація наративу

    Операція RRN/Doppelganger показує інший бік тієї самої проблеми. Іноді російська мережа не намагається створити нове джерело довіри, а використовує довіру до вже наявного. Замість невідомого сайту з’являється його копія. VIGINUM зафіксувала реєстрацію 355 доменів із червня 2022 року до травня 2023 року, які імітували айдентику іноземних ЗМІ в кількох країнах Європи, Америки та Близького Сходу. У Франції підроблялися сайти 20 Minutes, Le Monde, Le Parisien і Le Figaro. На таких ресурсах служба описала щонайменше 49 фальшивих матеріалів під виглядом публікацій Le Parisien, сім під виглядом 20 Minutes, один під виглядом Le Figaro та один під виглядом Le Monde.

    Механіка працює тому, що користувачеві не потрібно пояснювати, чому невідомому сайту варто довіряти. Він уже знає назву ЗМІ. Достатньо побачити схожий домен, логотип і звичну структуру сторінки. Якщо матеріал потім поширюється в соціальній мережі, людина може взагалі не відкрити посилання і побачити лише скриншот. Наступний користувач отримує вже не невідомий сайт, а зображення нібито справжньої публікації. Ще через кілька пересилань зникає і скриншот — залишається фраза: «про це писало таке-то ЗМІ».

    Це дозволяє зрозуміти, навіщо потрібна локалізація. Завдання не обов’язково полягає в тому, щоб замінити європейську думку проросійською. Іноді достатньо змінити питання, яке ставить людина. Замість «чи потрібно підтримувати опір України російському вторгненню?» дискусія перетворюється на «скільки це коштує французькому платнику податків?». Замість «як зупинити російську агресію?» з’являється «чи не провокує Захід подальшу ескалацію?». Замість обговорення відповідальності Росії за війну виникає суперечка про те, чому європейські уряди продовжують допомагати Україні.

    Сам факт таких питань не є дезінформацією. Це реальні теми суспільної дискусії. Проблема виникає тоді, коли штучно створені матеріали починають непомітно зміщувати рамку розмови та створювати хибне відчуття, що певна інтерпретація вже підтверджена незалежними джерелами. Саме тому VIGINUM описує RRN як кампанію, мета якої — дискредитувати західну підтримку України, причому через поєднання кількох компоненті. Фальшиві сайти, імітацію справжніх ЗМІ та державних ресурсів, франкомовні новинні сайти та неавтентичні акаунти.

    Далі до ланцюга підключаються соціальні мережі. Тут джерело може зникнути ще до того, як користувач встигне його перевірити. Він бачить пост, скриншот або коротке відео у звичній стрічці й реагує вже на зміст. Matryoshka побудована ще цікавіше, ця кампанія не обов’язково створювала власну велику аудиторію. VIGINUM встановила, що підроблені матеріали поширювалися у відповідях під публікаціями ЗМІ, публічних людей і фактчекерів у понад 60 країнах. Оператори безпосередньо зверталися до журналістів і перевіряльників із пропозицією звернути увагу на нібито знайдений матеріал.

    Таким чином, чужа аудиторія стає частиною механізму поширення. Якщо журналіст помічає підозріле відео і пише про нього, первинна історія отримує новий цикл життя. У статті з’являються скриншоти, опис фейку, цитата вихідного повідомлення та пояснення, чому воно недостовірне. Це не означає, що фактчекери або ЗМІ стають учасниками операції. Навпаки, вони можуть її викривати. Але для реконструкції ланцюга важливо враховувати, що реакція на фейк теж створює нові точки його поширення.

    У цьому й полягає відмінність такої операції від простої бот-розсилки. Метою стає не максимальна кількість однакових повідомлень, а проходження історії через якомога більше різних інформаційних контекстів. На одному етапі вона виглядає як журналістський матеріал, на іншому — як коментар, на третьому — як користувацька дискусія, на четвертому — як уже відомий «факт». Чим більше таких перетворень відбувається, тим складніше користувачеві побачити першоджерело.

    Поширення пропаганди за межами власної мережі

    Наступний етап починається тоді, коли штучна мережа перестає працювати лише всередині власних майданчиків і входить у спільноти, які існують незалежно від неї. Дослідження OpenMinds і DFRLab щодо Telegram-каналів окупованих територій дає конкретний приклад. Дослідники зібрали початковий масив приблизно з 2,9 млн коментарів у 110 Telegram-каналах, пов’язаних передусім з окупованими регіонами Херсонської, Запорізької та Донецької областей. У ньому вони виявили 96 684 коментарі від 3 634 акаунтів зі стійкими ознаками ботоподібної поведінки. Після розширення вибірки до інших каналів загальна кількість коментарів цих акаунтів у каналах, пов’язаних з окупованими територіями, склала 316 790.

    Важливо не змішувати ці два показники, 96 684 — результат аналізу початкового масиву зі 110 каналів, а 316 790 — розширена вибірка. Ці акаунти працювали не лише там, де аудиторія вже очікувала проросійської пропаганди. Вони з’являлися у спільнотах, присвячених місцевим новинам і побутовим проблемам. Користувач міг прийти туди дізнатися про воду, електрику, документи, школи чи ситуацію в місті, а політичний тезис виникав усередині звичайної розмови.

    Для інформаційної операції це значно корисніше, ніж окремий пропагандистський канал. Користувач не очікує маніпуляції і не вмикає той самий рівень критичного сприйняття, який міг би включитися під час читання державного російського ЗМІ. Це можна назвати маскуванням політичного повідомлення під повсякденну комунікацію. Дослідники виявляли акаунти з надзвичайно високою активністю. У середньому виявлені акаунти публікували 84 коментарі на добу, медіанне значення становило 50. При цьому близько третини з 316 000 коментарів у каналах окупованих територій були унікальними. Дослідження також вказує на ознаки використання мовних моделей для переписування коментарів і зміни їхніх формулювань.

    Це важливо для розуміння того, чому старий метод пошуку однакового тексту стає менш ефективним. Якщо один оператор копіює один і той самий коментар тисячу разів, його порівняно легко виявити. Якщо один тезис перетворюється на сотні різних формулювань, автоматичного збігу тексту вже недостатньо. Тому дослідники дивляться на поведінку, де з’являється акаунт, скільки повідомлень він залишає, як швидко переходить між каналами, у які години активний, які теми обирає і які інші акаунти діють схожим чином.

    Так з’являється інший тип цифрового сліду — поведінковий. І тут особливо важливий момент переходу від штучної активності до реальної. Людина може відповісти на коментар бота, переслати його або вступити з ним у суперечку. Інший користувач побачить уже цю відповідь і долучиться до розмови. Через кілька повідомлень ніхто з учасників може вже не знати, з чого почалася дискусія. У цей момент штучний та органічний інформаційні потоки змішуються.

    Тому кількість ботів сама по собі не показує вплив операції. Якщо тисяча автоматизованих акаунтів написала тисячу повідомлень і ніхто їх не побачив, ефект обмежений. Але якщо кілька десятків акаунтів увійшли в місцеву дискусію, після чого їхні тези почали повторювати реальні користувачі, операція отримала значно важливіший результат, вона перестала бути повністю штучною.

    Саме тут стає зрозуміло, чому Росії не завжди потрібно створювати власну аудиторію. Значно дешевше й ефективніше використовувати наявні спільноти, які вже мають довіру та емоційну залученість. У такому разі штучна мережа виконує роль первинного поштовху, а подальше поширення відбувається за рахунок реальних користувачів.

    При цьому не можна автоматично вважати кожну людину, яка повторила такий тезис, частиною операції. Вона може щиро бути переконана у сказаному, могла побачити повідомлення з кількох джерел або самостійно дійти такого висновку. Цифровий слід дозволяє виявляти скоординовані вузли, але не дає права автоматично приписувати намір кожному учаснику дискусії. Це принципова межа для розслідування.

    Якщо її ігнорувати, дослідження саме починає продукувати надто широкі висновки. А головна цінність цифрової криміналістики якраз у протилежному: показати, що саме можна встановити і де закінчуються докази. Та сама логіка працює і за межами окупованих територій. Російська операція може використовувати невелику групу акаунтів для запуску теми в локальній спільноті, після чого реальні користувачі самі продовжать обговорення. Зовні це вже виглядає як звичайна суспільна реакція.

    Різні версії одного наративу для України та Європи

    EEAS у звіті про FIMI за березень 2026 року прямо описує, як російські інформаційні кампанії адаптують свої наративи під різні аудиторії. Європейська служба зовнішніх дій зазначає, що російські інформаційні операції одночасно працюють з українською, європейською та ширшою західною аудиторією, використовуючи матеріали англійською, німецькою, польською, французькою та іспанською мовами. Одні й ті самі ширші цілі при цьому отримують різні локальні форми.

    Наприклад, один зі стійких російських наративів полягає в представленні України як сторони, яка провокує атаки та втягує європейські країни у війну. Для української аудиторії це може виглядати як звинувачення власної держави. Для європейської — як попередження: «якщо ви будете допомагати Україні, війна прийде до вас». Це вже не просто поширення одного фейку. Змінюється його політична функція.

    У Європі особливо важливим є той факт, що російське повідомлення необов’язково має виглядати проросійським. Воно може бути вбудоване в наявну дискусію та використовувати реальні суперечності. EEAS у своєму звіті за 2026 рік вказує на зниження міжнародної підтримки України як одну з основних цілей російського FIMI. Серед використовуваних наративів — представлення фінансової допомоги Україні як марнотратства, звинувачення європейських країн у прагненні затягнути війну та твердження, що Україна сама провокує атаки.

    Це пояснює, навіщо операції потрібно проходити кілька стадій. Якщо перший фейк одразу виглядає як російський, його легко віднести до джерела та перевірити. Якщо після кількох переходів він стає частиною європейської дискусії, ситуація змінюється. Тепер людина сперечається вже не з російським каналом, а з аргументом, який почула від знайомого, побачила у місцевого блогера або прочитала в коментарях під публікацією справжнього ЗМІ. Джерело зникає, а тезис залишається.

    Спочатку це може бути просто фейковою новиною. Потім стає аргументом проти українського уряду. Потім — аргументом проти допомоги Україні. А зрештою перетворилася на частину загального відчуття, що європейські влади нібито постійно ухвалюють рішення, які шкодять їхнім власним громадянам. На останньому етапі вже неможливо встановити походження цього відчуття одним посиланням. Саме тому європейська частина розслідування потребує аналізу не лише сайтів та акаунтів, а й контексту, в якому повідомлення з’явилося.

    Цифровий слід і структура мережі

    Цифровий слід дозволяє відновити значно більше, ніж просто першоджерело повідомлення. Дослідник може побачити, які акаунти та сайти з’явилися одночасно, які публікації вони підхопили, які зображення використовували, які посилання повторювали та як змінювалася активність мережі після появи певної події. Важлива не одна ознака, а їхнє поєднання. Саме тому EEAS у своїй методології FIMI спирається не на сам збіг наративу, а на поведінкові патерни та картографування інфраструктури. Канали розподіляються за ступенем їхнього зв’язку з передбачуваним актором — від офіційних державних джерел до формально неатрибутованих, але системно узгоджених активів. У звіті за 2026 рік EEAS описує таку модель: із приблизно 10 тисяч каналів, які брали участь у зафіксованих у 2025 році FIMI-інцидентах, близько трьох тисяч регулярно з’являлися в операціях. При цьому у вибірці найпоширеніших активів лише 9,5% каналів були прямо пов’язані з державним актором як офіційні або державно контрольовані джерела, тоді як 90,5% становили приховані активи, пов’язані або узгоджені з актором загрози.

    Це важлива зміна в самому підході до розслідувань. Раніше пошук часто починався із запитання: «Хто керує цим акаунтом?» Зараз він дедалі частіше починається з іншого: «З якими іншими вузлами цей акаунт поводиться однаково?» Якщо кілька каналів регулярно з’являються в одних і тих самих інформаційних інцидентах, публікують матеріали з невеликим часовим розривом, використовують одні джерела, зображення або посилання, а потім передають аудиторію далі одним і тим самим ланцюгом, їх можна розглядати як елементи однієї інформаційної архітектури. Саме на такому принципі побудована Exposure Matrix EEAS, яка пов’язує цифрові канали з інфраструктурою та дозволяє враховувати навіть ті вузли, для яких прямої атрибуції поки недостатньо.

    Особливо показовим є приклад Portal Kombat. У 2024 році VIGINUM спочатку виявила 193 схожі інформаційні портали, а потім розширила мережу до 224 сайтів. Ці ресурси не створювали власної журналістики, вони масово перепубліковували матеріали російських і проросійських акаунтів, російських інформагентств та офіційних структур. Сайти відрізнялися назвами та цільовими аудиторіями, але були об’єднані однаковою моделлю роботи — автоматизацією публікацій, підбором джерел під конкретну територію та пошуковою оптимізацією. У результаті російський контент виглядав як безліч локальних інформаційних ресурсів.

    Розслідування не завжди закінчується виявленням спільної технічної інфраструктури. У продовженні дослідження Portal Kombat VIGINUM змогла пов’язати значну частину сайтів із російською компанією TigerWeb, зареєстрованою в Криму. При цьому французьке відомство не стверджувало, що встановило кінцевого оператора всієї мережі, технічний зв’язок із підрядником дозволив просунутися далі ланцюгом, але не автоматично відповів на питання про кінцевого замовника. Саме тут проходить межа між виявленням цифрової координації та атрибуцією операції.

    Тому найсильнішим доказом стає збіг кількох незалежних ліній. Час публікацій може показати координацію, повторювані зображення — спільне джерело матеріалів, технічні характеристики сайтів — зв’язок інфраструктури, а поведінка акаунтів — їхню функціональну роль усередині мережі. Якщо до цього додається зв’язок із уже відомою інфраструктурою, впевненість зростає. Якщо залишається лише схожий наратив, висновок має бути значно обережнішим. У європейській методології це принципово, цифрові сліди розглядаються як сукупність свідчень, а не як один «відбиток пальця», який автоматично приводить до конкретної держави.

    Саме тому відповідь на питання, чи можна визначити російську інформаційну операцію лише за цифровим слідом, не зводиться до простого «так» або «ні». За цифровим слідом часто можна відновити походження конкретного повідомлення, побачити координацію, знайти інфраструктуру, визначити послідовність поширення та пов’язати між собою на перший погляд незалежні майданчики. Але що далі розслідування відходить від початкового вузла, то важливішими стають додаткові докази. Іноді цифровий слід дозволяє встановити весь ланцюг поширення, але не дозволяє з достатньою впевненістю назвати людину або структуру, яка дала йому команду. Саме в цій зоні і виникає головна складність сучасної атрибуції, операцію може бути добре видно як мережу, але значно складніше — як конкретного замовника цієї мережі.

    І в цьому, мабуть, головна зміна російських інформаційних операцій останніх років. Їхня ефективність дедалі менше залежить від того, наскільки переконливо виглядає початковий фейк. Значно важливіше, скільки проміжних джерел встигне з’явитися між ним і кінцевим читачем. Якщо повідомлення пройшло через кілька сайтів, Telegram-каналів, локальних сторінок, коментарів і реальних користувачів, останній учасник ланцюга може взагалі не знати про його першоджерело. У цей момент цифровий слід зберігається, але початкове походження повідомлення вже не очевидне. Тому розслідувати доводиться не окрему публікацію, а весь маршрут, який вона пройшла.

     

  • Диверсія проти українського виробника дронів: у Словаччині підозрюють мережу, пов’язану з ГРУ

    Диверсія проти українського виробника дронів: у Словаччині підозрюють мережу, пов’язану з ГРУ

    У Словаччині посилився політичний скандал навколо спроби підпалу заводу українського виробника безпілотників Skyeton поблизу Пряшева. Опозиційні партії вимагають від уряду Роберта Фіцо скликати Раду безпеки та пояснити, що словацькі спецслужби знали про можливу діяльність мережі, яку німецькі ЗМІ пов’язують із російською військовою розвідкою ГРУ.

    За даними словацького видання Pravda з посиланням на Frankfurter Allgemeine Zeitung, група, пов’язана з російською військовою розвідкою, могла діяти зі Словаччини та бути причетною до планування атаки на підприємство Skyeton. Німецьке видання посилається на джерела у структурах безпеки.

    Раніше словацькі правоохоронці повідомляли, що їм вдалося зірвати підпал заводу в Ганісках поблизу Пряшева. На підприємстві виробляють, зокрема, розвідувальні безпілотники Raybird, які використовують українські Сили оборони. За даними слідства, нападники діяли на замовлення.

    Один із затриманих, громадянин Латвії, під час допиту заявив, що отримував інструкції через Telegram від кількох осіб, одна з яких спілкувалася російською мовою. Він також стверджував, що організатори погрожували його родині. Водночас словацьке слідство офіційно поки не оголосило Росію замовником операції.

    За даними Pravda, якби атаку вдалося реалізувати, під загрозою могли опинитися близько 70 працівників заводу, а потенційні збитки оцінювалися у десятки мільйонів євро.

    Після нових повідомлень опозиційна «Прогресивна Словаччина» заявила, що уряд повинен пояснити, чому інформація про можливий російський слід з’являється насамперед у закордонних ЗМІ. Представники партії закликали Фіцо публічно прокоментувати ситуацію та у разі підтвердження причетності Москви вжити жорстких заходів щодо російських розвідувальних структур у країні.

    Християнсько-демократичний рух також вимагає скликання Ради безпеки та парламентського контролю за роботою Словацької інформаційної служби.

    Водночас керівник SIS Павол Гашпар закликав політиків і ЗМІ не робити передчасних висновків. За його словами, походження операції ще має бути остаточно встановлене, а спецслужба оприлюднить більше інформації після завершення перевірки.

    Це не перша атака або спроба атаки проти Skyeton. Раніше «Ненька інфо» повідомляла, що у травні російський удар знищив офіс компанії в Києві. Skyeton має виробничі потужності у Словаччині та розвиває партнерства з оборонними компаніями у Великій Британії та Данії. Росія знищила офіс виробника дронів Skyeton у Києві під час масованої атаки — «Ненька інфо»

    Також «Ненька інфо» писала про інший резонансний епізод у Німеччині, де дрон із вибухівкою атакував український транспортний літак Ан-124. У тому випадку слідчі виявили ДНК, яка могла пов’язати інцидент із ширшою мережею диверсій, що, за даними Eurojust, могла діяти в інтересах російської військової розвідки. ДНК на дроні вивела слідчих на російський слід: нові деталі атаки на український Ан-124 у Німеччині — «Ненька інфо»

    Крім того, «Ненька інфо» раніше повідомляла про серію підозрілих польотів безпілотників поблизу стратегічних і ядерних об’єктів у Європі, які експерти пов’язували з можливою російською розвідувальною активністю. 144 загадкові польоти і жодного перехоплення: як Росія випробовувала оборону Європи біля ядерних баз — «Ненька інфо»

    Наразі словацьке слідство офіційно не назвало замовника спроби підпалу заводу Skyeton. Проте нові дані про можливий зв’язок із мережею, пов’язаною з ГРУ, вже стали приводом для серйозного політичного тиску на уряд Фіцо та вимог розслідувати, чи могла територія Словаччини використовуватися для підготовки російських диверсій.

  • Тест на міцність для Альянсу: європейські спецслужби б’ють на сполох через підготовку Росії до удару по країнах НАТО

    Тест на міцність для Альянсу: європейські спецслужби б’ють на сполох через підготовку Росії до удару по країнах НАТО

    Європейська розвідувальна спільнота б’є на сполох через різке зростання ризиків прямої збройної провокації або навіть обмеженого військового вторгнення з боку Російської Федерації проти держав Північноатлантичного альянсу вже найближчим часом. Керівники провідних спеціальних служб континенту попереджають про високу ймовірність того, що Москва наважиться випробувати колективну оборону західного блоку на міцність протягом кількох місяців, а не років. Зокрема, очільник Служби безпеки та інформації Чехії Міхал Куделка прямо заявив, що загарбницькі плани Кремля більше не обмежуються лише активізацією розвідувальних безпілотників чи кібератаками на цивільні системи. За його словами, агресор цілком серйозно розглядає можливість переходу до обмеженого вторгнення на суверенну територію сусідніх країн-членів Альянсу, масштабних провокацій під чужим прапором або проведення тотальної дестабілізаційної кампанії впливу, спрямованої на розхитування європейської безпекової системи.

    В основі такої агресивної поведінки лежить традиційна кремлівська тактика ескалації заради деескалації. Москва свідомо б’є по найбільш вразливих больових точках західних демократичних суспільств, намагаючись зламати їхню внутрішню стійкість та змусити припинити військову, фінансову та гуманітарну підтримку України. Російське військове командування наївно розраховує, що за умови досягнення достатнього рівня психологічної напруги та постійної загрози початку масштабної бійні в Європі союзники злякаються глобального зіткнення і відступлять. Водночас високопосадовці з країн Балтії висловлюють значно стриманіші оцінки поточної ситуації, застерігаючи від штучних панічних настроїв. Зокрема, у Службі державної безпеки Латвії наголошують на тому, що основні бойові та матеріально-технічні ресурси противника наразі глибоко зав’язли та колосально виснажені у кровопролитних боях на українській землі. Силовики підкреслюють, що нагнітання тотального страху перед нібито неминучим нападом є вигідним інструментом самого ворога для сіяння хаосу і невпевненості в західному суспільстві.

    Попри певні розбіжності в оцінках щодо точних термінів можливого наземного вторгнення, представники європейських спецслужб абсолютно одностайні в тому, що масштаби російського саботажу та диверсій на території Європи лише зростатимуть найближчим часом. Очільник військової розвідки Швеції Томас Нільссон назвав справжнім поворотним моментом недавній резонансний інцидент, коли озброєний ударний дрон був спрямований безпосередньо в зону цивільного аеропорту Лейпцига в самому центрі континенту. Подібні терористичні операції, які несуть пряму загрозу масових людських жертв та руйнування критичної інфраструктури, якісно змінюють загальні правила гри. Вони мають на меті не лише посіяти глибокий страх серед пересічних європейців і розколоти Альянс зсередини, але й колосально виснажити контррозвідувальні ресурси Заходу, змушуючи безпекові органи розслідувати будь-яку побутову пожежу чи технічну несправність як потенційний ворожий теракт.

    Зі свого боку командування Північноатлантичного альянсу готується до будь-яких небезпечних сценаріїв розвитку подій. Оборонні стратеги блоку вже розробили масштабний та деталізований оперативний план обсягом у чотири тисячі сторінок, який повністю регламентує дії військ на всі випадки – від локальних кризових інцидентів до застосування п’ятої статті про колективну оборону. Водночас політичні лідери країн східного флангу, зокрема президент Латвії Едгарс Рінкевичс, відкрито попереджають, що структури блоку критично не встигають за стрімкими темпами розвитку сучасних технологій повітряного нападу. Якщо європейські країни терміново не модернізують власні системи захисту неба та військову інфраструктуру, наявні оборонні плани ризикують остаточно втратити свою актуальність уже до середини наступного року.

  • Гібридний терор від безвиході: Мелоні розкрила справжню мету російських провокацій у Європі та застерегла союзників від ескалації

    Гібридний терор від безвиході: Мелоні розкрила справжню мету російських провокацій у Європі та застерегла союзників від ескалації

    Очільниця італійського уряду Джорджа Мелоні виступила з різкою та промовистою заявою щодо справжніх мотивів Кремля у розгортанні масштабної гібридної агресії проти європейських держав. Під час свого офіційного візиту до Норвегії прем’єр-міністр Італії детально проаналізувала останні дії російського диктатора Володимира Путіна, пояснивши їх виключно стратегічним глухим кутом, у якому опинилася окупаційна армія на українських фронтах. За словами політикині, численні інциденти, кібератаки та порушення повітряного простору європейських країн є не проявом сили Москви, а лише відчайдушною спробою відвернути увагу міжнародної спільноти та власного населення від катастрофічних провалів російської військової кампанії в Україні.

    Протягом останніх тижнів цивілізований світ став свідком безпрецедентного зростання кількості російських провокацій, які набувають дедалі більш зухвалих та небезпечних форм. Мелоні наголосила, що Російська Федерація свідомо та цілеспрямовано посилює гібридну війну проти об’єднаної Європи, використовуючи для цього цілий арсенал неконвенційних методів. Йдеться насамперед про регулярні загрози застосування ракетного озброєння, навмисні зальоти розвідувальних та ударних безпілотників у повітряний простір країн-членів Північноатлантичного альянсу, а також про масовані кібератаки на критичну інфраструктуру та державні установи суверенних держав.

    «Думаю, ніхто не може не помічати зростання російських провокацій – останніми тижнями ми стали свідками кількох таких випадків», – підкреслила очільниця італійського уряду, звертаючись до європейських партнерів.

    Головною причиною такої агресивної поведінки італійська прем’єрка вважає повну невідповідність реальної ситуації на полі бою тим гучним обіцянкам, які російський диктатор роками транслював у своєму пропагандистському просторі. Попри колосальні втрати та залучення всіх наявних ресурсів, російські війська не демонструють жодного очікуваного прогресу на лінії фронту в Україні, а їхні намагання просунутися вперед залишаються вкрай обмеженими та локальними. Усвідомлюючи власну військову слабкість у прямому зіткненні, Кремль штучно провокує загострення відносин із європейськими столицями.

    «Провокації з боку Москви почастішали – Путін прагне до загострення у відносинах з Європою, щоб відвернути увагу від ситуації на полі бою, яка розвивається не так, як він обіцяв», – продовжила свою думку політикиня.

    У зв’язку з цим Джорджа Мелоні звернулася до всіх союзників України з наполегливим закликом зберігати максимальну холодність розуму та не піддаватися на дешеві маніпуляції Москви. Вона акцентувала увагу на тому, що перед ухваленням будь-яких рішень у відповідь на агресивні дії Росії європейські лідери повинні чітко поставити собі питання про те, кому насправді буде вигідна подальша ескалація конфлікту. На переконання глави італійського уряду, емоційна та непродумана реакція на російський гібридний терор лише зіграє на руку Володимиру Путіну, дозволивши йому реалізувати свій деструктивний сценарій. Саме тому цивілізований світ має діяти максимально зважено, посилюючи власну обороноздатність та продовжуючи непохитну підтримку України, але при цьому не даючи Кремлю жодного шансу втягнути Європу в ту небезпечну гру, правила якої намагаються диктувати з Москви.

  • Удар у спину Альянсу: Фіцо публічно відмовився захищати партнерів і плюнув на 5-ту статтю НАТО

    Удар у спину Альянсу: Фіцо публічно відмовився захищати партнерів і плюнув на 5-ту статтю НАТО

    Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо виступив із безпрецедентною та скандальною заявою, відкрито відмовившись виконувати базові союзницькі зобов’язання за 5-ю статтею Вашингтонського договору в разі збройного нападу Російської Федерації на партнерів по Північноатлантичному альянсу. Свій відкритий демарш очільник словацького уряду оприлюднив під час публічного виступу перед студентами та медичними працівниками лікарні в місті Пряшів, викликавши хвилю обурення серед європейських партнерів.

    Сліпота до загрози: критика європейців замість засудження Кремля

    Упродовж усієї промови політик жодного разу не назвав Росію країною-агресором і повністю проігнорував явну воєнну загрозу, яку Москва несе європейському континенту. Натомість Фіцо цинічно переклав провину на лідерів Європейського Союзу, звинувативши їх у штучному нагнітанні войовничої риторики, та зробив вигляд, що щиро не розуміє, від якого саме ворога сьогодні змушений консолідовано оборонятися цивілізований світ.

    «Здається… що іноді з’являється тенденція підміняти нездатність вирішувати такі проблеми, як нелегальна міграція, конкурентоспроможність, високі ціни на енергоносії, тим, що ми пропонуємо ось ці войовничі розмови: мовляв, давайте, давайте битися. Заради Бога, з ким ми хочемо битися? З ким?», – заявив словацький прем’єр.

    Відвертий саботаж колективної оборони

    Кульмінацією виступу глави словацького уряду став відкритий випад проти фундаментального принципу колективної безпеки блоку. Фіцо категорично заявив, що не збирається надсилати словацьких військовослужбовців на допомогу країнам-партнерам, якщо на них буде скоєно напад.

    «Чи можете ви уявити, пані та панове, що була б застосована 5-та стаття договору НАТО? Хто-небудь може собі це уявити? Хто-небудь може уявити, що нам скажуть: готуйте 5 тисяч солдатів, 10 тисяч солдатів, і вони підуть кудись воювати? А ми навіть не знатимемо, з ким, чому і за що. Я не хочу, щоб Словаччина стала частиною будь-якого військового конфлікту через якусь 5-ту статтю. Як прем’єр-міністр я робитиму все для того, щоб Словаччина ніколи не була втягнута у військовий конфлікт», – наголосив Фіцо.

    Послідовна зрада інтересів безпеки Європи

    Нинішній випад словацького лідера є закономірним продовженням його відверто проросійського курсу. Одразу після повернення до влади восени 2023 року політик ухвалив рішення про повне припинення державної військової допомоги для Збройних сил України, регулярно транслюючи наративи, співзвучні з кремлівськими спробами виправдати повномасштабне вторгнення.

    Упродовж 2024–2025 років очільник Братислави методично саботував євроатлантичну інтеграцію України, погрожуючи накласти персональне вето на будь-які рішення про її вступ до НАТО під приводом загрози розв’язання Третьої світової війни. Антиукраїнська риторика сягнула чергового піку в червні 2026 року, коли напередодні липневого саміту НАТО в Анкарі Фіцо виступив із категоричними вимогами повністю заморозити масштабні пакети оборонної та фінансової підтримки України, намагаючись підірвати загальну єдність демократичного світу.

  • Що насправді гарантують Україні США та Європа у разі нової агресії Росії

    Що насправді гарантують Україні США та Європа у разі нової агресії Росії

    Після завершення війни Україна може отримати розгалужену систему міжнародних гарантій безпеки, однак вона не буде повністю аналогічною механізму колективної оборони НАТО. Укладені з партнерами угоди передбачають консультації у разі нової російської агресії, обмін розвідувальними даними, військову та політичну підтримку, санкційні заходи й подальше посилення української армії. Водночас у документах немає норми, яка автоматично зобов’язувала б США, Велику Британію, Францію чи Німеччину вступити у війну на боці України після нового нападу Росії. Майбутня система, таким чином, будуватиметься не навколо одного зобов’язання союзників негайно вступити в бойові дії, а навколо кількох рівнів реагування, які мають бути підготовлені заздалегідь.

    Американо-українська угода, укладена в червні 2024 року, передбачає проведення консультацій у разі збройного нападу або загрози нападу. Сторони мають за можливості зустрітися протягом 24 годин, обмінятися наявною розвідувальною інформацією та визначити подальші кроки й додаткові оборонні потреби України. Водночас подальші рішення ухвалюються відповідно до національного законодавства кожної країни та за наявності відповідного фінансування. Схожа конструкція присутня в угодах України з Францією, Німеччиною та Великою Британією: партнери підтверджують готовність надавати підтримку, однак конкретний обсяг озброєння, строки його постачання чи зобов’язання відправити власні війська заздалегідь не фіксуються.

    Після припинення вогню ця система може отримати додатковий елемент у вигляді багатонаціональних сил і механізмів моніторингу. Паризька декларація передбачає створення структур, які мають бути здатними реагувати на порушення режиму припинення вогню, підтримувати українські сили та забезпечувати подальше стримування Росії. Але й тут кожна держава продовжить діяти в межах власних конституційних і політичних процедур. Для України це означає, що навіть за наявності кількох міжнародних угод рішення щодо найбільш ризикованих форм військової підтримки залишатимуться за національними урядами.

    Тому ключове питання полягає не лише в кількості підписаних документів, а й у тому, наскільки заздалегідь буде підготовлена система їх реалізації. Якщо на момент можливої нової атаки існуватимуть дієві канали зв’язку, заздалегідь розміщені запаси, узгоджені правила дій, підготовлені штаби та конкретні плани посилення, міжнародна система зможе реагувати значно швидше. Якщо ж після початку війни партнерам доведеться заново визначати обсяг допомоги, склад сил, джерела фінансування та юридичні підстави для дій, навіть формально серйозні гарантії працюватимуть повільніше.

  • Безпека України після війни, гарантії та механізми захисту від нової агресії Росії

    Безпека України після війни, гарантії та механізми захисту від нової агресії Росії

    Американо-українську угоду підписали 13 червня 2024 року. Строк — десять років. Якщо станеться збройний напад або виникне його загроза, сторони «на прохання будь-якої зі сторін і згідно з їхнім відповідним законодавством» проводять зустрічі «за можливості протягом 24 годин» на найвищому рівні. Завдання зустрічі — визначити подальші кроки й додаткові оборонні потреби. Сторони готові одразу обмінюватися наявною розвідінформацією і консультуватися з підписантами декларації G7 2023 року. Санкції, експортний контроль, військову і політичну підтримку вони можуть ухваляти «за взаємною згодою».

    Вашингтон не має права просто відмахнутися від звернення Києва. З тексту не випливає наказу американським військам воювати з Росією. У додатку США мають намір «координувати потенційну потребу в швидкому збільшенні» допомоги — після запиту Києва і після консультацій із союзниками. Уся робота йде «згідно з відповідним національним законодавством» і «за наявності коштів». Вийти з угоди можна письмово, вихід набирає чинності через шість місяців.

    Французький і німецький документи 2024 року влаштовані подібно: консультації за добу, «швидка і стійка» допомога з огляду на конституцію, участь у створенні витрат для Росії. Британська угода січня 2024 року і «столітнє партнерство» 2025 року повторюють ту саму схему. Палата громад окремо фіксувала: взаємної оборонної статті, як у НАТО, у цих текстах немає. Слово «юридично обов’язковий» тут покриває консультацію і спрямування допомоги. Кількість ракет, літаків і строк їх прибуття документами не зафіксовані.

    Паризька декларація 2026 року описує систему, яка має увімкнутися після припинення вогню. У ній — моніторинг перемир’я, сконструйований за участі США, і спеціальна комісія щодо порушень, довгострокова підтримка ЗСУ, включно з доступом до складів при новій атаці, багатонаціональні сили на землі, в повітрі і на морі, майбутні зобов’язання на випадок нового нападу — військові спроможності, розвідка, логістика, санкції, промислове співробітництво.

    При паризькому штабі коаліції створено координаційну комірку США–Україна–Коаліція. Декларація називає гарантії обов’язковими і водночас повертає кожну державу до своєї конституції. Французька стаття 35, німецький парламентський мандат, британська практика голосування в Палаті громад і американський бюджетний цикл із цих текстів не зникають.

    Після нового удару Київ не почне розмову з чистого аркуша: є підписані документи, канали зв’язку, штаб у Парижі й уже чинне планування. Рішення про найризикованішу форму допомоги й надалі залишатиметься за національними урядами. Десятирічний строк сам по собі не гарантує, що на восьмому році приїде попередній обсяг американської зброї. Уряди змінюються. Склади союзників теж мають межу.

    Власна оборона до нової агресії

    Києву не потрібен нічий дозвіл, щоб відбивати перший удар своїми силами. Якщо атака почнеться з масованих ударів по енергетиці, ППО, портах, аеродромах і промисловості, зовнішні механізми встигнуть увімкнутися лише якщо країна не буде паралізована в перші дві-три доби. Літо 2026 року показало, як швидко змінюється повітряна загроза.За оцінками українських військових і радників, у липні застосували близько 1 500 реактивних ударних дронів, у серпні — понад 2 500.

    Представник Повітряних сил Юрій Ігнат говорив про більш ніж 2 800 реактивних апаратів за місяць. Їхня швидкість — близько 320–400 км/год, приблизно вдвічі вища за поршневі «шахеди». Перехоплення реактивних машин оцінювали трохи вище 60%, поршневих і хибних цілей — у діапазоні 90–95%. Розвідка називала виробництво Geran-4/5 приблизно 3 000 на місяць. Загальний серпневий план щодо ударних і хибних БПЛА — близько 11 000. За оцінкою розвідки, нові апарати йшли в удар майже одразу з виробництва.

    Кілька додаткових дивізіонів Patriot не закривають горизонт п’яти років, якщо противник змінює швидкість і щільність залпу. Рахується вже щомісячний потік перехоплювачів, а не лише число комплексів. Близько 95% ракет для Patriot, включно з PAC-3, надходять через механізм PURL. Європейські країни оплачують американську зброю зі складів США пакетами приблизно по $500 млн. До середини 2026 року внески 29 країн оцінювали приблизно в $6,7 млрд. Найбільші донори — Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Канада, Швеція. Чек європейський. Дозвіл відпустити виріб і сама наявність ракет залишаються за США.

    8 вересня 2026 року Борис Пісторіус оголосив термінову передачу PAC-2 із запасів бундесверу. Київ паралельно контрактував близько 1 000 ракет Patriot, більша частина яких надійде пізніше. Виробництво PAC-2 GEM-T для України через COMLOG у Шробенгаузені чекають не раніше 2027 року. Поставки PAC-3 MSE і надалі зав’язані на американські потужності й довгий цикл збирання. Європейські країни готові оплачувати нові ракети, однак значна частина замовлень буде вироблена лише 2027 року і пізніше.

    Далекобійні системи підвищують ціну нової війни для Москви: логістика, склади, ремонтні бази і частина виробництва стають досяжними. Європа намагається перейти від передачі окремих зразків до серійного випуску. На саміті НАТО в Анкарі в липні 2026 року союзники оголосили €70 млрд допомоги, озброєння і навчання на 2026 рік і зіставний орієнтир на 2027-й. У декларації сказано, що європейці й Канада фінансують основну частину допомоги Україні. У тому ж тексті союзники окремо вітають багаторічне фінансування через кредит ЄС. Політичний заголовок великий. Обсяг нового виробництва менший, ніж здається з цифри.

    Американська компанія Covenant планує випускати крилаті ракети Anthem у Саксонії з 2027 року: близько 1 000 одиниць у перший рік і темп 5 000 у 2028-му. Понад 95% комплектуючих мають бути європейськими. Поки це контракт і будівництво заводу. Якщо війна почнеться раніше, знову доведеться спиратися на американські склади і на те, що вже лежить в Україні. Якщо Москва виходить із того, що Україна втримає повітря і зможе відповідати в перші тижні, розрахунок на швидкий політичний ефект слабшає. Угоди дають Києву канали для отримання допомоги, але самі по собі не зупиняють перший удар. Це завдання й надалі має вирішувати українська армія.

    Міжнародні сили та стримування Росії

    Контингент союзників не замінює ЗСУ. Він змінює ціну удару. Британські чи французькі підрозділи на українській території змушують Кремль ураховувати зіткнення з державами НАТО ще до великого пакета допомоги. Паризька деклараціяописує MNF-U як силу «готових» країн для відновлення армії і стримування. Розгортання — на запит України після «достовірного припинення бойових дій». Керівництво європейське, за участі неєвропейських членів коаліції і «передбачуваної підтримки США».

    Планування уже йшло місяцями: понад 200 офіцерів із приблизно 30 країн, оперативний штаб у Парижі. У липні 2026 року командування прийняв британський генерал-лейтенант Том Бейтман. Французький офіцер став заступником. При розгортанні окремий штаб планують у Києві. Восени коаліція готувала навчання з перекидання. Декларація про наміри Великої Британії, Франції та України від 6 січня 2026 року проговорює деталі, які зазвичай залишають у додатках. Сторони мають намір розмістити підрозділи «в усіх доменах».

    Україна дає право застосовувати силу для виконання місії і захисту особового складу, техніки та інфраструктури MNF-U і України — «відповідно до міжнародного права і в координації» з Генштабом ЗСУ. Переміщення й операції йдуть під контролем об’єднаного штабу MNF-U. Окремо названі захищені об’єкти для зброї і резервів. Правовий статус хочуть будувати на НАТО SOFA 1951 року і PfP SOFA 1995 року. Сама декларація договором про розміщення не є. Вона запускає переговори про міжнародну угоду.

    Стримувальний ефект з’являється, якщо іноземці прив’язані до аеродромів, портів, складів чи вузлів ППО і якщо Москва вважає, що загибель їхніх військових не закінчиться евакуацією. Контингент у тилу, який лише навчає українські частини, можна обійти ударами по українських об’єктах. Удар по об’єкту, який охороняють британці чи французи, коштує інакше. Москва читає ту саму конструкцію навпаки.

    15 липня 2026 року Марія Захарова заявила: розміщення будь-яких контингентів «коаліції охочих» «неприйнятне» і «де-факто є іноземною інтервенцією». Такі підрозділи Росія розглядатиме як «законні військові цілі». Ще раніше МЗС Росії поширювало ту саму формулу на частини й об’єкти. У вересні Сергій Лавров сказав, що появу західних військ на українській території Москва розцінить як «оголошення прямої війни». Це сигнал, як російське командування кодуватиме ціль.

    IFOR у Боснії після Дейтона налічував близько 60 тисяч осіб і спирався на згоду сторін конфлікту та мандат, який Росія в Радбезі не блокувала. Україну в цю рамку важко вписати: ядерний сусід заздалегідь оголошує іноземців ціллю. Південна Корея тримається на десятках тисяч американців і на договорі, який Вашингтон трактує як зобов’язання воювати. В України немає ні статті 5, ні зіставного американського контингенту. Західна Німеччина була плацдармом НАТО всередині ядерної архітектури Альянсу.

    Балтія сьогодні стоїть на передових групах НАТО і на статті 5. Із цих історій на Україну переноситься заздалегідь розгорнута інфраструктура — штаб, склади, ППО, ремонт, план посилення. Чисельність і юридична автоматика звідти не переносяться. Чисельність MNF-U тому вторинна. Важливіше місце стоянки, об’єкт відповідальності, правила застосування сили і те, як Москва оцінює реакцію Лондона і Парижа на перші втрати.

    США та Європа у новій системі безпеки

    Європа більше не може вважати американські запаси автоматично доступними. Анкарська декларація НАТО фіксує: європейські союзники і Канада «беруть на себе більшу відповідальність за оборону Альянсу» і вже фінансують основну частину допомоги Україні. У 2025 році вони наростили вкладення в базові оборонні потреби більш ніж на $139 млрд. На 2026–2027 роки оголошено орієнтир €70 млрд на рік. Серед пріоритетів Альянсу названі глибокий високоточний удар, інтегрована ППО і ПРО, безпілотники і розвідка.

    PURL показує і прогрес, і стелю. Європа навчилася платити за американські вироби. Швидко робити їхній еквівалент вона поки не може. У вересні 2026 року Єврокомісія дозволила Україні витрачати частину кредиту підтримки на Patriot, зробивши виняток із правила «купуй європейське». Європейського аналога потрібного масштабу немає. За оцінкою комісара Андрюса Кубилюса, контракти ділилися приблизно так: третина українським виробникам, третина європейським, близько 30% — третім країнам.

    Розвідка і космос закриваються декларацією найгірше. Європейські угруповання ростуть, але частина цілевказання і раннього попередження й надалі зав’язана на американські системи. У Паризькій декларації моніторинг перемир’я названо «запропонованим механізмом під керівництвом США». Координаційна комірка в паризькому штабі тристороння. Відмова Вашингтона дати канал чи дозвіл на реекспорт змінює швидкість навіть за європейського контингенту на землі.

    Після війни США радше залишаться держателем дефіцитних спроможностей: перехоплювачі й експортний режим, частина високоточних боєприпасів, космос, дозаправка, шмат раннього попередження. Президент може прискорити поставки із запасів і розширити обмін розвідданими в межах уже наявних повноважень. Нове велике фінансування, нові правила застосування сили і розміщення військ упираються в Конгрес. Угода 2024 року сама відсилає до «наявності асигнованих коштів».

    Лондон і Париж, якщо їхні люди вже стоять в Україні, будуть під тиском захищати свій контингент. Берлін залишиться вузлом грошей, промисловості і ППО, але не отримає права розпоряджатися французькими чи британськими силами. Для Києва питання не в американських бригадах під Дніпром. Питання в тому, чи залишаться за кілька років доступними ті американські вироби і дані, без яких європейська система ще не тримає удар сама.

    Реалізація гарантій у разі нової агресії

    Перевірка гарантій почнеться не на церемонії. Вона почнеться, коли удар уже йде. У перші години працює те, що вже увімкнено. Українська ППО, авіація, РЕБ і далекобійні засоби не чекають союзників. Київ сам відповідає і водночас розсилає запити за угодами. Якщо MNF-U на той момент розгорнуто, його підрозділи діють у заздалегідь узгоджених рамках: захист персоналу, техніки, інфраструктури і виконання місії з правом застосовувати силу в координації з Генштабом ЗСУ. Обмін наявною розвідінформацією за американо-українською угодою може початися одразу: формулювання — «готові негайно обмінюватися». Нові дивізії з Європи за ці години не з’являться. Нові перехоплювачі із заводу теж.

    Далі вмикається консультаційний контур. США, Франція, Велика Британія, Німеччина і ЄС проводять зустріч або консультації «за можливості / протягом 24 годин». Якщо перемир’я формально існувало, моніторинг і комісія коаліції мають кваліфікувати порушення. За очевидного масованого удару атрибуція простіша. За «інциденту» на лінії комісія сама стає полем боротьби за час. Доба в договорах — строк до політичної розмови, не до вступу союзників у війну.

    Київ вирішує застосування своєї армії, удари на доступну глибину і запит до партнерів. Президент Франції як головнокомандувач може почати зовнішню операцію. Стаття 35 вимагає повідомити парламент не пізніше ніж через три дні. Дебати за цією інформацією голосу не мають. Якщо втручання триває понад чотири місяці, потрібна парламентська авторизація. Поставка зброї під статтю 35 не підпадає. Розміщення контингенту MNF-U Париж майже напевно оформить як зовнішню операцію. Військові години і конституційні тоді роз’їдуться. Британський уряд спирається на королівську прерогативу, але в останні роки склалася практика голосування Палати громад до розгортання. 7 січня 2026 року Кір Стармер сказав: якщо війська підуть за підписаною декларацією, він внесе питання на голосування. Це не заборона. Це зайві години в момент, коли ракети вже летять.

    Німеччина пов’язана жорсткіше. Конституційний суд у 1994 році і Закон про участь парламенту вимагають попереднього мандата Бундестагу на збройне застосування бундесверу за кордоном. Навіть гіпотетична стаття 5 НАТО голосування не скасовує. Термінова передача PAC-2 із запасів, яку Пісторіус оголосив у вересні, такого мандата не потребує. Відправка бригади потребує. Президент США може розпорядитися обміном розвідданими, відпуском уже оплачених через PURL виробів і частиною санкцій. Нове фінансування і нові правила застосування сили йдуть через Конгрес. Угода 2024 року цього не обходить.

    НАТО як організація військову відповідь усіх союзників одним рішенням не запускає. Статті 5 немає. Анкарські цифри щодо допомоги Україні — політичні й бюджетні. Коаліція охочих — не альянс. Її штаб готує плани. Наказ кожному контингенту віддає національний командувач. За три доби можна зрушити заздалегідь підготовлене: зброю зі складів, до яких декларація обіцяє доступ, розвіддані, санкції, якщо тексти вже написані, те, що можна зняти з європейських полиць, дії MNF-U із захисту своїх об’єктів. Великі нові формування за цей час не перекидають. Тисячі нових перехоплювачів не виробляють.

    До кінця тижня з’являється те, що потребує окремого рішення: розширення мандатів, перекидання додаткових сил, нові закупівлі, узгодження застосування далекобійної зброї з території союзників. Якщо українська система на той момент тримає удар, тиждень дає час на посилення. Якщо перший удар обвалив ППО і енергетику, той самий тиждень дає Москві час на політичний тиск.

    У чинній системі немає органу, який одним рішенням запускає військову відповідь усіх союзників. Договори читаються через французьку, німецьку, британську й американську процедури. Заздалегідь можна зібрати плани, склади, правила вогню, розвідувальні канали, оплачені пакети і штаб, який уже існує. Прямий спосіб оцінити міцність системи — порахувати, скільки рішень партнерам доведеться ухвалювати після початку атаки. Якщо їм залишиться вибрати масштаб уже підготовленої відповіді, документи працюють. Якщо спочатку треба вирішити, чи допомагати взагалі, які сили створювати, хто ними командує і хто заплатить за боєприпаси, папір залишиться політично вагомим і військово тонким.

    Нової статті, яка автоматично втягне весь Захід у війну з Росією, немає — ні в двосторонніх текстах, ні в Паризькій декларації, ні в анкарських формулюваннях НАТО. Росія не повинна отримати кілька тижнів на закріплення першого результату, поки кабінети сперечаються про мандат. Україна відбиває перший удар сама. Європа нарощує звичайну підтримку тим, що вже вироблено і складовано. Іноземні сили мають сенс, коли їхня безпека пов’язана з українськими об’єктами. США залишаються держателем того, що Європа поки не замістила. Угоди варті стільки, скільки з них уже переведено в метал, штаби і правила. Усе інше доведеться винаходити вже під ударом.

  • Зеленський планує поїздку до США, виліт може відбутися вже на вихідних із зупинкою у Франції для зустрічі з Макроном

    Зеленський планує поїздку до США, виліт може відбутися вже на вихідних із зупинкою у Франції для зустрічі з Макроном

    Єлисейський палац у п’ятницю збирає лідерів усіх парламентських партій. Зустріч відбудеться у закритому форматі за участю Макрона, прем’єра, представників військового керівництва та розвідки. Серед тем — Україна, Близький Схід і ризики для французької енергетики. На тлі зовнішньополітичного порядку денного Париж водночас намагається зберегти внутрішній консенсус щодо ключових питань.

    Публічно Зеленський і Макрон домовилися зустрітися на полях Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку. Сесія стартує 22 вересня. Міністерство закордонних справ України окремо підтверджує, що команди працюють над зустріччю Зеленського з Трампом, а також над контактами з Конгресом, американським бізнесом та українською діаспорою. Офіційно поїздка поки заявлена як візит до США наприкінці вересня, без оголошених проміжних зупинок.

    За відомостями, отриманими редакцією, виліт може відбутися вже на вихідних або в понеділок. Джерело стверджує, що розмова з Макроном може відбутися ще до Нью-Йорка — у межах можливої зупинки у Франції. Серед тем, за його словами, має бути і політична криза в Києві. Ані Київ, ані Париж поки публічно не підтверджували цю інформацію, тому вона залишається на рівні даних джерела. Сам кризовий процес уже вийшов за межі кулуарних обговорень. Верховна Рада відправила у відставку генпрокурора Руслана Кравченка, після чого Зеленський підписав відповідний указ. Виконувачем обов’язків призначено Антона Ковальського.

    Для європейських партнерів це створює додаткові питання щодо того, хто зараз представляє українську сторону та відповідає за антикорупційний порядок денний. На цьому тлі у Франції Марін Ле Пен заявила, що Париж більше не може надавати Україні фінансову допомогу в колишньому обсязі. Водночас вона допустила продовження навчання українських військових і постачання оборонного озброєння. Твердження джерела про можливий «гарячий прийом» з боку її партії публічно не підтверджене. Водночас сама риторика Ле Пен свідчить, що питання подальшого обсягу підтримки України у Франції вже стає частиною внутрішньої політичної дискусії.

    Для Києва тиждень у Нью-Йорку має стати можливістю активізувати дипломатичні контакти після візитів Віткоффа та Кушнера. Макрон залишається одним із ключових європейських партнерів України, тоді як Ле Пен уже говорить про те, що фінансову допомогу в колишньому обсязі Франція більше надавати не може. Якщо зустріч із Макроном справді відбудеться ще у Франції, однією з її тем може стати не лише міжнародний порядок денний, а й ситуація всередині України — зокрема питання про те, хто ухвалює рішення в Києві та наскільки стійкою залишається нинішня система підтримки з боку європейських партнерів.

  • Росія може посилити атаки на Європу: у Польщі заговорили про тривожні дані ЦРУ

    Росія може посилити атаки на Європу: у Польщі заговорили про тривожні дані ЦРУ

    Росія може посилити провокації та гібридні атаки проти європейських держав, зокрема поблизу кордонів України з країнами ЄС і НАТО. Про це заявив директор TVP World Services Міхал Бронятовський, коментуючи останні російські удари та контакти директора ЦРУ Джона Реткліффа з Москвою. Водночас важливо уточнити: твердження про те, що американська розвідка безпосередньо прогнозує масштабне посилення атак на всю Європу, є оцінкою самого Бронятовського. Офіційної заяви ЦРУ з таким формулюванням не оприлюднювали.

    Бронятовський вважає, що Москва може трактувати дипломатичні контакти Вашингтона як прояв слабкості. Він звернув увагу на нещодавній візит Реткліффа до Росії та подальше посилення російських ударів по Україні, зокрема із застосуванням реактивних безпілотників, які складніше перехоплювати. За його словами, якщо керівник ЦРУ прибував до Москви з мирною ініціативою, російська сторона не відповіла зменшенням інтенсивності бойових дій.

    Сам факт контактів Реткліффа з російською стороною підтверджений. Reuters повідомляло, що директор ЦРУ зустрічався з представниками російських спецслужб у межах американських спроб сприяти припиненню війни. При цьому серед представників розвідувальних служб США, України та Європи зберігається скептицизм щодо готовності Кремля до реального завершення бойових дій.

    Однак більш конкретні дані щодо можливих майбутніх російських дій озвучував прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск. 10 вересня він заявив, що отримав детальний звіт ЦРУ про загрози на східному фланзі Європи. За словами польського прем’єра, розвіддані підтверджують ризик російських провокацій проти прикордонних переходів між Україною та державами Європейського Союзу.

    Особливе занепокоєння Варшави викликають транспортні коридори між Україною та Польщею. Саме через них проходить значна частина товарів, гуманітарної допомоги та військових вантажів. За інформацією Reuters, Туск заявляв, що Польщі вже вдалося запобігти загрозі одному з пунктів пропуску, а Росія, ймовірно, намагатиметься повторювати подібні дії.

    Ці побоювання посилилися після серії російських ударів поблизу кордонів НАТО. 13 вересня російська атака припала на вантажівку неподалік пункту пропуску Дорогуськ — Ягодин. Через інцидент роботу переходу тимчасово призупиняли. Москва заявила, що нібито атакувала інфраструктуру, яка використовувалася для перевезення військових вантажів з Європи, однак удар стався у безпосередній близькості до польського кордону.

    Після цього Польща почала додатково укріплювати ключові переходи з Україною. Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш повідомив, що військові встановлюють захисні конструкції, спостережні та охоронні пости біля Дорогуська, Медики та Корчової. Роботи проводить 18-й інженерний полк. Йдеться, зокрема, про контейнери, заповнені піском або гравієм, які мають виконувати функцію протиосколкових і вибухозахисних бар’єрів.

    Ризики стосуються не лише Польщі. Associated Press повідомляло, що Туск говорив про можливі російські провокації на кордонах України й з іншими європейськими державами. Перед цим російський удар по прикордонному пункту Старокозаче на українсько-молдовському кордоні призвів до загибелі двох людей. У Молдові також неодноразово знаходили уламки безпілотників, а Румунія фіксувала інциденти з дронами поблизу Дунаю.

    Європейські уряди дедалі частіше говорять і про ширшу гібридну загрозу. На початку вересня Міністерство закордонних справ Польщі публічно засудило Росію після підтвердження її відповідальності за спробу атаки на аеропорт у німецькому Лейпцигу. Варшава заявила, що виступає проти російських диверсій та гібридних операцій на території країн НАТО і ЄС та закликала до посилення східного флангу Альянсу.

    Ще один показовий епізод стався в Арктиці. За даними Reuters, навесні 2026 року Велика Британія, Норвегія та США зірвали операцію російського підрозділу підводної розвідки ГУГІ поблизу Шпіцбергена. Західні розвідслужби вважали, що Росія могла відпрацьовувати сценарій пошкодження підводних оптоволоконних кабелів, які забезпечують критично важливий зв’язок. Фактичного пошкодження тоді не сталося, однак НАТО посилило спостереження за підводною інфраструктурою.

    На цьому тлі Єврокомісія вже пропонує створити окремий механізм реагування на гібридні загрози. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила про необхідність системи, яка дозволила б країнам ЄС швидше координувати відповідь на диверсії, кібератаки та проникнення безпілотників. Ідея частково нагадує механізм консультацій НАТО за статтею 4, коли одна з держав вважає свою безпеку під загрозою.

    Польща тим часом уже кілька разів переводила авіацію у підвищену готовність через російські удари по західних областях України. 5 вересня урядовий Центр безпеки Польщі навіть надсилав мешканцям Люблінського та Підкарпатського воєводств спеціальне попередження про повітряну загрозу на території України та роботу польської авіації. Після завершення атаки польська сторона заявила, що прямої загрози території країни не було.

    16 вересня тема знову стала актуальною після чергової російської атаки на захід України. Бронятовський звернув увагу на заплановані контакти польського керівництва у Вашингтоні й припустив, що їхня інтенсивність може бути пов’язана з новими оцінками американських спецслужб. Однак саме цей зв’язок він озвучив як власне припущення, а не як підтверджену інформацію ЦРУ.

    Водночас загальний контекст його заяви підтверджується незалежними даними. Польський прем’єр уже публічно повідомив про отриманий від ЦРУ аналіз можливих російських загроз, а Варшава після серії атак почала фізично укріплювати кордон. Окремо західні спецслужби та НАТО фіксують підозрілі операції проти підводної інфраструктури, диверсійні спроби та збільшення кількості інцидентів із безпілотниками.

    При цьому немає підтверджень, що американська розвідка очікує безпосереднього повномасштабного військового нападу Росії на країни НАТО. Публічно йдеться насамперед про провокації, гібридні операції, диверсії, удари поблизу кордонів та ризики для критичної інфраструктури.

    Саме тому заголовок про те, що «розвідка США передбачає атаки на Європу», потребує уточнення. Коректніше говорити, що Польща отримала від ЦРУ інформацію про ймовірні російські загрози на європейських кордонах України, тоді як Бронятовський вважає, що Москва може розширювати агресивні дії проти європейських держав.

    Для Європи це означає необхідність готуватися не лише до класичного військового сценарію. Потенційними цілями можуть бути кордони, транспортні маршрути, порти, аеропорти, енергетичні об’єкти, телекомунікаційні кабелі та інші елементи критичної інфраструктури. Саме на таких об’єктах останніми роками концентрується значна частина російських гібридних операцій.

    І хоча прямий конфлікт Росії з НАТО залишається окремим і значно масштабнішим сценарієм, серія подій вересня свідчить, що зона ризику навколо України поступово розширюється. Польща вже переходить від попереджень до практичних заходів: укріплює переходи, піднімає авіацію та посилює моніторинг кордону.

  • Мелоні пояснила, чому підтримує Україну: «Не заради Києва, а заради Риму»

    Мелоні пояснила, чому підтримує Україну: «Не заради Києва, а заради Риму»

    Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні заявила, що не збирається відмовлятися від підтримки України заради політичної вигоди напередодні виборів 2027 року. За її словами, позиція Рима щодо Києва продиктована передусім інтересами самої Італії та необхідністю захищати міжнародний порядок, у якому сильні держави не можуть безкарно диктувати свою волю слабшим.

    Про це Мелоні сказала в інтерв’ю італійському виданню Il Foglio, опублікованому 12 вересня. У розмові прем’єрка прямо визнала, що з електоральної точки зору останніми роками їй було б вигідніше дистанціюватися від підтримки України. Однак, за її словами, вона не готова змінювати зовнішньополітичний курс лише через рейтинги або ситуативні настрої виборців.

    Мелоні сформулювала свою позицію максимально чітко: «Я підтримувала Україну не заради Києва, а заради Риму». Вона пояснила, що Італія має надто багато втратити в міжнародній системі, де перестають діяти правила мирного співіснування, а на перший план виходить «право сильнішого». Саме російська агресія проти України, за її словами, показала Європі, наскільки небезпечно покладатися на старі уявлення про безпеку.

    В інтерв’ю Мелоні наголосила, що спроба Росії захопити Київ фактично «розбудила Європу» після тривалого періоду самозаспокоєння. За її оцінкою, війна довела, що європейські країни більше не можуть повністю делегувати питання власної безпеки іншим і повинні брати на себе більше відповідальності за оборону.

    Прем’єрка також пов’язала український опір із поняттям патріотизму. За її словами, здатність України чинити опір значно сильнішому противнику змусила багатьох європейців знову переосмислити поняття національної ідентичності та відповідальності перед власною державою. Для самої Мелоні, як вона наголосила, патріотизм означає насамперед готовність ставити інтереси країни вище за особисту політичну вигоду.

    Саме тому вона відкинула можливість різко змінити курс лише заради майбутніх виборів. «Я не готова робити протилежне тому, що робила досі, або тому, у що вірю, через політичний чи електоральний розрахунок», — заявила прем’єрка.

    Ця позиція пролунала на тлі помітних змін у внутрішній політиці Італії. На правому фланзі зростає популярність політиків, які виступають проти подальшої військової допомоги Україні та критикують європейський курс Рима. Для Мелоні це створює додатковий тиск: з одного боку, вона прагне зберегти підтримку консервативного електорату, з іншого — не хоче відмовлятися від проукраїнської та проатлантичної позиції, яка стала важливою частиною зовнішньої політики її уряду.

    Показово, що в інтерв’ю Il Foglio Мелоні фактично пов’язала підтримку Києва не з емоціями чи символічною солідарністю, а з безпосередніми національними інтересами Італії.

    На її думку, якщо агресія Росії завершиться успіхом, це створить небезпечний прецедент: будь-яка сильніша держава зможе намагатися змінювати кордони силою. Для Італії, яка є частиною ЄС і НАТО та критично залежить від стабільності європейської системи безпеки, такий сценарій був би стратегічно невигідним.

    Саме тому Мелоні також виступила на захист збільшення оборонних витрат. Попри те, що ця тема залишається непопулярною серед частини італійського суспільства, прем’єрка наполягає: Європа повинна посилити власний оборонний потенціал і зміцнити європейську складову НАТО.

    В останні роки Рим послідовно збільшував військову підтримку України. За даними ANSA, до кінця 2025 року Італія підготувала вже дванадцятий пакет допомоги Києву. Попередні одинадцять пакетів оцінювалися приблизно у $2,5–3 млрд і включали озброєння, боєприпаси та системи протиповітряної оборони.

    Одним із ключових елементів італійської допомоги стала система ППО SAMP/T, розроблена спільно Італією та Францією. Ці комплекси призначені для перехоплення літаків і ракет та стали особливо важливими для України на тлі постійних російських атак по енергетичній та цивільній інфраструктурі.

    Рим також бере участь у ширших механізмах підтримки України в межах НАТО і ЄС. Італія одночасно намагається зберігати політичний баланс усередині власної правлячої коаліції, де окремі сили традиційно займають значно м’якшу позицію щодо Москви.

    Саме це робить заяву Мелоні особливо показовою. Вона фактично дала зрозуміти, що питання України для неї вже вийшло за межі ситуативної політики і стало частиною стратегічного бачення ролі Італії в Європі.

    Водночас усередині країни ця позиція може ставати дедалі складнішою для захисту.

    Італія, як і багато інших європейських держав, стикається зі зростанням вартості енергоресурсів і посиленням дискусій про оборонні витрати. На цьому тлі опозиційні політики дедалі частіше ставлять питання, чи має держава продовжувати значні витрати на військову підтримку України.

    Мелоні відповідає на це аргументом безпеки: за її логікою, ці витрати є не «допомогою чужій країні», а інвестицією у власну стабільність.

    Вона також не приховує, що Європа має стати самостійнішою у сфері оборони.

    Для Італії це особливо важливо на тлі ширшої дискусії про роль США у європейській безпеці. Мелоні залишається прихильницею НАТО, але паралельно наполягає на сильнішій європейській опорі Альянсу.

    Така позиція дозволяє їй одночасно дистанціюватися від ідей повної стратегічної автономії ЄС і водночас підтримувати збільшення європейського оборонного потенціалу.

    У своєму інтерв’ю Мелоні також дала зрозуміти, що не хоче будувати майбутні політичні союзи з силами, які вимагають від неї відмови від нинішнього курсу щодо України.

    Це особливо важливо напередодні виборів 2027 року.

    Італійська політична система традиційно залежить від коаліцій, тому питання зовнішньої політики може стати одним із ключових критеріїв під час формування майбутніх союзів.

    Мелоні фактично окреслила червону лінію: вона не готова міняти позицію щодо України заради збереження влади.

    Її слова також демонструють, наскільки сильно війна в Україні змінила політичну ідентичність самої Європи.

    До 2022 року багато європейських держав поступово скорочували військові бюджети та покладалися на економічну взаємозалежність як головний інструмент стримування конфліктів.

    Повномасштабне вторгнення Росії зруйнувало цю модель.

    Для Мелоні це стало доказом того, що Європа повинна повернутися до класичного розуміння безпеки: сильні збройні сили, надійні союзи та готовність захищати власні інтереси.

    Саме тому фраза «я підтримувала Україну не заради Києва, а заради Риму» фактично є концентрованим викладом її зовнішньополітичної доктрини.

    Вона не намагається подати підтримку України як альтруїзм.

    Навпаки — Мелоні прямо говорить, що вважає її прагматичною частиною національної безпеки Італії.

    Ця позиція може бути важливою й для інших європейських держав, де суспільна підтримка військової допомоги поступово слабшає.

    Замість аргументу про солідарність із Києвом дедалі частіше звучить інший: якщо Росія отримає винагороду за силову зміну кордонів, ризики для самої Європи стануть значно вищими.

    Для Мелоні саме цей аргумент є центральним.

    І хоча він може бути політично непопулярним, прем’єрка дала зрозуміти, що не має наміру від нього відмовлятися навіть тоді, коли це коштуватиме їй частини голосів.