Корупція в Україні залишається системною проблемою, яка пронизує всі рівні влади. Попри гучні заяви про боротьбу з нею, реальних результатів суспільство не бачить. Наші джерела пояснюють, чому так відбувається.
За словами співрозмовників, корупційні практики охоплюють практично всі владні структури. Війна, яка потребує максимальної концентрації ресурсів, для багатьох чиновників стала приводом для нових зловживань. «Війна — це час красти», — так описують головний принцип тих, хто має доступ до потоків державних коштів.
Жоден із фігурантів найгучніших справ за останні роки так і не отримав реального строку ув’язнення. Навіть якщо відбувається затримання, розмір застави суттєво зменшують — у 20–30 разів. Це дозволяє обвинуваченим легко вийти на волю. При цьому суми, які вони встигають вкрасти, в рази перевищують застави, тож ризик для них мінімальний.
Усі антикорупційні розслідування супроводжуються гучною медійною хвилею, але через певний час справи затягуються, розвалюються або закриваються. Це працює за відомим принципом: якщо вкрав 100 мільйонів, віддав 80 на «вирішення питання» й відкат іншим корупціонерам, залишив собі прибуток. Коли медійний шум стихає, таких «перевірених» чиновників і бізнесменів повертають у схеми.
Тим часом арешти та показові затримання залишаються радше елементом піару. Вони створюють уявлення боротьби з корупцією для суспільства та міжнародних партнерів, але на практиці система не змінюється.
