Дипломатичний дуалізм Києва: паралельні стратегії Буданова та Арахамії щодо територіального питання на переговорах

У процесі складних багатосторонніх мирних консультацій між Україною, Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією вимальовується нетипова дипломатична конфігурація. Українська делегація, шукаючи шляхи до врегулювання збройного конфлікту, застосовує стратегію паралельних треків, де ключові перемовники просувають принципово різні підходи до вирішення найбільш болючого — територіального — питання. Згідно з останніми аналітичними даними, опублікованими виданням «Українська правда», головні дійові особи цього процесу, зокрема очільник української військової розвідки Кирило Буданов та голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, демонструють два відмінні бачення щодо майбутнього статусу окупованих територій. Ця тактика одночасної співпраці та ведення «власної гри» дозволяє Києву тестувати різні сценарії без остаточного цементування єдиної компромісної позиції.

Підхід Кирила Буданова спирається на жорсткий військовий прагматизм та реалії поля бою. У комунікації з американськими партнерами — які, своєю чергою, транслюють ці меседжі російській стороні — він намагається артикулювати можливі контури лінії розмежування на Донбасі. Йдеться не про капітуляцію, а про пошук теоретично прийнятної межі, яка могла б бути сприйнята як українським суспільством, так і Збройними силами України в умовах поточного балансу сил. Ця стратегія орієнтована на фіксацію конкретних географічних та тактичних рубежів, що дозволило б знизити інтенсивність бойових дій та закріпити позиції української армії. Військовий вектор переговорів вимагає максимальної конкретики, адже будь-яка лінія розмежування безпосередньо впливає на логістику, безпеку мирного населення та подальшу обороноздатність держави.

Натомість Давид Арахамія представляє класичний політико-дипломатичний підхід, який пропонує кардинально іншу черговість вирішення проблем. Його концепція полягає у тому, щоб тимчасово винести питання Донбасу за дужки переговорного процесу або, образно кажучи, «забути» про нього на поточному етапі. Головним аргументом цієї стратегії є неможливість сталого вирішення територіальних суперечок без попереднього формування глобальної архітектури безпеки. Арахамія наполягає на тому, що спочатку необхідно узгодити та юридично закріпити надійні гарантії миру для України в контексті загальноєвропейської безпеки. Лише після того, як Київ отримає залізобетонні гарантії ненападу та підтримки від західних союзників, можна повертатися до дискусії про долю тимчасово окупованих східних регіонів. Цей підхід дозволяє уникнути дипломатичного глухого кута на етапі обговорення кордонів, зміщуючи фокус на глобальну геополітику.

Обидві ці концепції доводяться до відома представників США паралельно, що створює ефект багаторівневої дипломатії. Інсайдери переговорного процесу зазначають, що така тактика не є проявом внутрішнього розколу. Навпаки, всі учасники діють у межах загальних стратегічних директив, встановлених Президентом України Володимиром Зеленським. У рамках цих «червоних ліній» кожен перемовник використовує власні інструменти для досягнення максимального результату. Як показав нещодавній раунд переговорів в Абу-Дабі, який сам Арахамія назвав одним із найважчих через «дуже жорсткі директиви» російської делегації, гнучкість української позиції залишається критично важливою. Попри тиск Москви, сторонам вдалося досягти домовленості щодо масштабного обміну військовополоненими, що свідчить про життєздатність обраної Києвом моделі ведення діалогу, де військовий прагматизм поєднується з широким дипломатичним маневруванням.