Станом на червень 2026 року Державне бюро розслідувань України веде понад 3000 кримінальних справ, пов'язаних із порушеннями національної безпеки, з яких понад 2000 – це випадки державної зради, а близько 800 – колабораційна діяльність. У рамках цих проваджень вже оголошено підозри 1700 особам, а до судів направлено понад 1400 обвинувальних актів. Понад 500 осіб наразі перебувають у розшуку.
Правоохоронні органи, включаючи Службу безпеки України, ДБР та Офіс Генерального прокурора, постійно інформують про випадки, коли особи передавали інформацію російським військовим про місця дислокації українських військ, військові об'єкти та критично важливу інфраструктуру. Серед правопорушників виявилися колишні члени окупаційних адміністрацій, а також особи, що займалися незаконним присвоєнням українського майна для окупантів. Частина справ ведеться заочно, згідно з українським законодавством.
Одним з яскравих прикладів є заочний вирок екс-очільнику окупаційної адміністрації Херсона Олександру Кобцю, який отримав довічне ув’язнення за державну зраду та колаборацію. Після звільнення Херсона він втік разом із російськими військами. Державні активи, які перебувають за кордоном, не можуть бути конфісковані на основі лише українського судового рішення; для цього потрібні міжнародні механізми правової допомоги.
Сучасна війна також характеризується новими формами роботи російських спецслужб, зокрема через цифрові платформи. Вони почали активно використовувати так званих «одноразових агентів», які виконують окремі завдання без глибокої підготовки. Ця зміна дозволяє зменшити ризики для організаторів, адже в разі затримання одного з виконавців система залишається дієздатною.
Дослідження підтверджують, що ці агентурні моделі не обмежуються лише Україною – подібні схеми були виявлені в країнах Європейського Союзу. Так, у вересні 2024 року в Україні був затриманий коригувальник, який передавав координати українських військових через Telegram, пояснюючи свою діяльність бажанням повернутися до родини в окупованому Бердянську.
Поряд із цим, частина російських громадян, які виступають на боці України, формують добровольчі загони. Їхні мотивації та ставлення до свого суспільства розглядаються в численних інтерв'ю, де бійці висловлюють бажання боротися за справедливість і протистояти репресіям.
Однак, ризики пов'язані з такою співпрацею залишаються високими. Спеціальні служби України повинні бути обережними, оскільки існує загроза проникнення російських агентів у ряди добровольців. Це вимагає постійного моніторингу та перевірки.
В Україні наразі також обговорюється питання конфіскації майна колаборантів. Історичні приклади зразка американської революції та французької революції показують, як держави використовували конфіскацію не лише як покарання, а й як спосіб поповнення своїх фінансів. В Україні мова йде про тисячі залишених активів, які можуть стати ресурсом для відновлення країни.
Складність повернення майна пов'язана з тим, що активи часто оформлені на третіх осіб або перебувають за кордоном. Тому Україні потрібно забезпечити ефективні механізми для доведення зв'язку майна з конкретними особами, щоб уникнути юридичних труднощів у майбутньому.
Психологічні аспекти колабораціонізму вказують на те, що мотиви можуть бути різноманітними: від ідеологічних до прагматичних. Це ускладнює питання відповідальності і справедливості. Таким чином, Україна стоїть перед серйозними викликами у боротьбі з колабораціонізмом та забезпеченні національної безпеки.