7 серпня у Мецці три держави – Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан – уклали важливу угоду про взаємну оборону, яка може суттєво змінити баланс сил на Близькому Сході та в мусульманському світі. Цей пакт, що нагадує статтю 5 Північноатлантичного договору, передбачає, що атакування однієї з країн буде вважатися нападом на всіх учасників союзу.
Угоду підписали кронпринц Саудівської Аравії Мохаммед бін Салман, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган та прем'єр-міністр Пакистану Шехбаз Шаріф. Лідери зазначили, що основною метою нової угоди є підвищення рівня спільного стримування, покращення оборонної співпраці та стабільності в регіоні.
Формула колективної оборони робить цю угоду значно важливішою за просту військову співпрацю, однак текст пакту поки що не оприлюднений, що викликає питання щодо конкретних зобов'язань кожної зі сторін у разі нападу.
Представник Туреччини, якого цитує Reuters, підкреслив, що угода має виключно оборонний характер і не спрямована проти жодної конкретної держави. Крім того, вона не скасовує існуючих двосторонніх чи багатосторонніх зобов'язань учасників і може бути відкритою для інших країн.
Ця угода є безпрецедентною через склад учасників. Туреччина має одну з найбільших армій у НАТО, а Пакистан є єдиною мусульманською країною з ядерною зброєю. Саудівська Аравія, як потужна економічна сила Перської затоки та провідний експортер нафти, доповнює цей альянс своїми фінансовими можливостями.
Цей новий оборонний блок виник не на порожньому місці – він став результатом майже року переговорів. Напередодні, 17 вересня 2025 року, Саудівська Аравія та Пакистан уже уклали двосторонню угоду про стратегічну взаємну оборону, що зробила перші кроки до формування нового формату.
При цьому одним із каталізаторів для підписання угоди стала загострена ситуація на Близькому Сході, зокрема конфлікт між Іраном та державами Перської затоки. Лідери країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки обговорювали наслідки іранських атак та необхідність створення системи колективної безпеки.
Уже з'явились порівняння нового формату з "ісламським НАТО", але аналоги з північноатлантичним альянсом поки що передчасні. У новій угоді відсутні деталі, які б свідчили про наявність спільного командування або регулярних об'єднаних сил.
Туреччина, залишаючись членом НАТО, тепер має можливість стати містком між євроатлантичною системою безпеки і новими регіональними альянсами. Водночас, Саудівська Аравія намагається збалансувати свої безпекові гарантії, враховуючи зростаючі сумніви щодо надійності США в забезпеченні безпеки.
Нарешті, для Пакистану угода створює можливість посилити свій геополітичний вплив у Близькому Сході, що може викликати занепокоєння в Індії, яка має власні стратегічні інтереси в регіоні.
Ця угода не є закритою і для інших учасників – відповідно до заяви турецького представника, інші країни можуть приєднатися до цього формату. Наступні місяці будуть важливими для визначення реальної природи цієї угоди та її потенційного впливу на регіональну безпеку.