У День Конституції України Надія Лук’яненко, вдова видатного українського політика Левка Лук’яненка, поділилася спогадами про важливу подію в історії країни — ухвалення Конституції 28 червня 1996 року. В інтерв’ю OBOZ.UA вона розповіла про роль свого чоловіка в створенні цього документа, його ставлення до ухваленого тексту, а також про трагедію, яка торкнулася їхньої родини — загибель онука Антона на війні з Росією.
Левко Лук’яненко зарекомендував себе як одна з найбільш значущих фігур українського державотворення. Він був відомим дисидентом і довгостроковим політв’язнем радянських таборів, одним із засновників Української Гельсінської групи, а також автором Акта проголошення незалежності України. Народився 24 серпня 1928 року в селі Хрипівка на Чернігівщині, його життя стало символом боротьби за незалежність України.
Надія Лук’яненко підкреслила, що шлях до Конституції почався не 1996 року, а відразу після проголошення незалежності. Хоча Україна вже стала самостійною державою, Основний Закон продовжував залишатися в значній мірі радянським, з окремими змінами. Левко Лук’яненко вважав, що незалежна країна повинна мати свою Конституцію.
Вдова політика зазначила, що її чоловік не шкодував зусиль у підготовці тексту Конституції. У нього був спеціальний зошит, у якому він детально переписував і редагував кожну статтю, обдумуючи значення кожного слова. Цей зошит пізніше був переданий до музею.
Процес ухвалення Конституції був надзвичайно складним. Надія Лук’яненко згадує, що опір виникав не лише з боку комуністів і соціалістів, а й серед частини демократів. Лук’яненко вважав, що ухвалення Конституції символізує остаточне оформлення української державності, що не всім було до душі.
"Конституційна ніч" тривала майже добу, під час якої депутати працювали в сесійній залі, намагаючись досягти угоди та завершити голосування до того, як президент Леонід Кучма винесе проект на референдум. Це стало однією з найбільш драматичних подій парламентської історії 1990-х років.
Левко Лук’яненко пізніше зазначав, що процес ухвалення Конституції супроводжувався гострим політичним протистоянням. Він не вважав її ідеальною, зазначаючи, що найбільше його непокоїла стаття 15, яка стверджує, що жодна ідеологія не є обов’язковою для держави. Лук’яненко вважав, що Україні потрібно було сформувати власну державницьку ідею, щоб об’єднати суспільство.
В особистому житті Надія Лук’яненко згадує, що познайомилася з чоловіком у 1989 році, коли він балотувався до Верховної Ради. Їхнє партнерство переросло в шлюб, який тривав 28 років. Вона описує Лук’яненка як просту і працьовиту людину, яка вміла багато робити своїми руками, але завжди ставила на перше місце політичну діяльність.
Найбільш болісна частина інтерв’ю стосується загибелі онука Антона, який загинув на фронті. Надія Лук’яненко розповіла, що три сини її доньки Люби стали на захист України, але Антон, на жаль, не повернувся. Сім’я довго жила в надії, що він зник безвісти, а згодом ДНК-експертиза підтвердила його загибель. Вдова політика повідомила, що родина чекає на поховання вже три місяці, адже документація затримується в Міністерстві оборони.
Ця історія відображає тривалу боротьбу українського народу за незалежність. Левко Лук’яненко присвятив своє життя визволенню України від радянського та російського впливу, у той час як нове покоління його родини змушене боронити країну у війні з агресором.
На тлі святкування 30-річчя Конституції України спогади Надії Лук’яненко набирають особливого значення. В умовах війни українці знову змушені відстоювати право на незалежність, власну культуру та історію. Інтерв’ю з Надією Лук’яненко є важливим нагадуванням про те, що Конституція не є просто документом, а результатом багаторічної боротьби, сенс якої сьогодні захищають українські військові.